Отже, нотаріальні процесуальні правовідносини, безперечно, існують і мають досліджуватись поряд з іншими інститутами нотаріального процесу.
Слід також зазначити, що нотаріальним процесуальним правом передбачена можливість виникнення правовідносин між суб'єктами нотаріального процесу. У зв'язку з цим виникає необхідність їх дослідження, теоретичного обґрунтування та законодавчого закріплення.
У теорії цивільного процесу приділяється значна увага процесуальним відносинам, вчені через вдосконалення правовідносин шукають шляхи розвитку цивільної процедури розгляду справ у судах. Так, Ю. Мареєвим та М. Коршуновим процесуальні правовідносини відносяться до числа правоохоронних, „їх відмітними особливостями є, по-перше, пряма регламентація нормами цивільного процесуального права; по-друге, особливий суб'єктний склад (склад учасників); по-третє, єдність і однорідність; по-четверте, взаємозв'язок” [14, с. 64].
Це положення дає можливість і зобов'язує визначити та проаналізувати характерні ознаки нотаріальних процесуальних правовідносин. Так, варто виділити наступні ознаки, властиві нотаріальним процесуальним правовідносинам:
нотаріальне процесуальне правовідношення має правовий характер, який визначається нормами як законодавства про нотаріат, так і нормами матеріального права;
за загальним правилом неможливість нотаріуса при здійсненні своєї діяльності виходити за межі, санкціоновані йому державою або міжнародним правом, коли його дії суперечитимуть нормам закону або правам інших осіб;
обов'язковим суб'єктом цих правовідносин є нотаріус або інша особа, уповноважена на вчинення нотаріальних проваджень;
багатосуб'єктність цих відносин, коли кількість сторін нотаріально посвідчуваної угоди не обмежується законодавством (наприклад, у правовідносинах зумовлених спадкоємством) тощо.
Та роль, яку державою відведено нотаріусу у нотаріальному процесі, досить значна, і водночас його повноваження мають визначені законом межі.
Якщо цивільним процесуальним правовідносинам притаманне здійснення правовідносин між сторонами лише через суд (позивач-суд-відповідач), то в нотаріальних процесуальних правовідносинах не передбачається такої умови. Ці правовідносини можна зобразити за схемою: нотаріус-клієнти. Слід зауважити, що правоохоронна функція державного нотаріуса в деяких випадках вимагає аналогічного положення суб'єктів, як у суді. Оскільки кожна із сторін угоди в нотаріальному провадженні має особистий інтерес, то необхідно зробити висновок, що у сторін угоди можуть бути прямо протилежні негативні наслідки від посвідчення такої угоди. Отже, роз'яснення нотаріуса мають бути спрямовані на обидві сторони, які, укладаючи угоду, забезпечують власні інтереси.
Нотаріальні процесуальні правовідносини, як і цивільні, характеризуються єдністю через те, що вони мають один спільний об'єкт — нотаріальне провадження, яке підлягає вчиненню нотаріусом. Кожне окреме нотаріальне провадження своїм специфічним об'єктом входить до спільного об'єкта — нотаріального процесу як його складової частини. Єдність об'єкта і мети надає нотаріальним процесуальним правовідносинам однорідності, оскільки вони виникають між особами, які бажають вчинити нотаріальне провадження, і завдяки цьому вільно об'єднуються в нотаріальному процесі, спрямованому на досягнення ними спільної мети — посвідчення угоди або іншого нотаріального акта. А в цивільному процесі об'єднання може відбуватись й без вільної згоди заінтересованих осіб, для залучення яких достатньо волевиявлення позивача або інших осіб, що беруть участь у справі. Так, треті особи можуть бути притягнуті до участі в справі за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи суду, а не за власним бажанням. У нотаріальному процесі нотаріус або інші особи, що беруть участь у вчиненні нотаріального провадження, не можуть без волевиявлення особи залучати її до участі в нотаріальному провадженні, оскільки згода її є обов'язковою [51, с. 7].
Процедура вчинення нотаріального провадження має передбачати сукупність правовідносин, які виникатимуть на кожній стадії нотаріального процесу та складатимуть систему взаємопов'язаних процесуальних прав та обов'язків суб'єктів. Разом з тим правовідносини, які виникають на кожній стадії нотаріального процесу, є відносно самостійними, оскільки тільки у єдності і певній послідовності вони становлять собою єдине комплексне правовідношення, яке є нотаріальним провадженням або нотаріальним процесом.
Таким чином, нотаріальні процесуальні правовідносини — це суспільні відносини, які потенційно існують та забезпечуються державою через спеціальну процедуру, що передбачає їх безспірний і непримусовий характер та надає їм визначеного законом змісту, встановлюючи нормативними актами межі дозволеної поведінки суб'єктів нотаріального процесу.
Ці правовідносини виникають між суб'єктами нотаріального процесу з моменту звернення громадян та юридичних осіб до нотаріусів та інших уповноважених осіб, яким державою надане право вчиняти нотаріальні провадження, та мають розвиватися протягом вчинення нотаріального провадження. В цьому випадку суспільні відносини набувають характеру нотаріальних процесуальних. Вони є складним явищем, оскільки обумовлюються множиною процесуальних зв'язків та різноманітністю прав та обов'язків, які надані особам, що вчиняють нотаріальні провадження, та особам, які звертаються за їх вчиненням. Вони можуть розпочинатись за заявою одних осіб і при їх вчиненні до нотаріального процесу можуть вступати з власної ініціативи інші особи. Для нотаріальних процесуальних правовідносин не характерний примус щодо їх суб'єктів [21, с. 144].
Нотаріальні процесуальні правовідносини є складовою частиною суспільних правовідносин, тому державою визначаються не лише їх внутрішні межі, дозволений характер, а й передбачаються правові наслідки у випадках, коли ці межі або характер нотаріальних процесуальних правовідносин не відповідають нормам закону. Так, одночасно з виникненням у нотаріальних процесуальних правовідносинах ознак спірності нотаріальне провадження має відкладатися або зупинятися. Це може зумовлюватися бажанням осіб звернутися до суду з метою позбавлення нотаріальних процесуальних правовідносин такої властивості як спірність.
Законом передбачено, коли нотаріусом або іншою посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, буде виявлено порушення закону громадянами або окремими посадовими особами, вони повинні повідомити про це для вжиття необхідних заходів відповідні підприємства, установи, організації або прокуратуру (ст. 51 Закону), але при цьому в ст. 42 Закону не встановлено ніяких строків щодо вирішення цього питання. Тому, на нашу думку, у разі, коли в цих правовідносинах матимуть місце ознаки злочину, вчинення нотаріального провадження повинно бути зупинене до закінчення перевірки обставин компетентними органами слідства, прокуратури та суду.
Отже, з вищевикладеного випливає, що нотаріальні процесуальні правовідносини охоплюють лише частину суспільних правовідносин, які можуть виникнути в процесі вчинення нотаріального провадження.
Таким чином, є необхідність визначити поняття межі нотаріальних процесуальних правовідносин та проаналізувати характер нотаріального процесу. На нашу думку, межі нотаріальних процесуальних правовідносин встановлюються рамками дозволеної поведінки суб'єктів правовідносин, оскільки нотаріальним процесом не передбачається можливість для нотаріуса вживати заходів щодо примусового регулювання цих правовідносин, і він не наділений для цього процесуальними засобами впливу на суб'єктів правовідносин [72, с. 72].
Отже, характер нотаріальних процесуальних правовідносин є можливість визначити за такими ознаками:
добровільний вступ усіх суб'єктів нотаріального процесу до участі в ньому;
відсутність примусу навіть до зобов'язаної нормами матеріального права особи щодо вчинення нотаріального провадження;
у межах нотаріального процесу не передбачено виконання зобов'язань у примусовому порядку;
нерозголошення таємниці вчинюваних нотаріальних дій;
письмова форма реєстрації нотаріальних проваджень;
зазначення в реєстрах відомостей — даних про всіх суб'єктів правовідносин;
безспірність прав і обов'язків, що є підставою для вчинення нотаріального провадження і мають доводитись суб'єктами нотаріального процесу за допомогою безспірних доказів;
правоохоронний та правозахисний зміст правовідносин. Отже, можна говорити, що характер провадження та його межі — поняття взаємопов'язані, оскільки межі нотаріальних процесуальних правовідносин складаються з умов вчинення нотаріального провадження, визначених законодавством про нотаріат, і при цьому враховується характер цих відносин.
За характером нотаріальних процесуальних правовідносин можна зробити висновок, що вони повинні породжувати такі властивості нотаріальних документів, як загальнообов'язковість та незмінність. Дійсно, характер цих правовідносин відрізняється демократичними ознаками, але будь-яке надання наслідкам цих відносин владного характеру призведе до небажаних результатів, одним з яких є фетишизація нотаріальної процесуальної форми.
Так, одним із наслідків цих правовідносин може бути посвідчення договору між сторонами, який повинен нести в собі основні характерні ознаки правовідносин — добровільність укладення та посвідчення договору, безспірність прав та обов'язків осіб тощо. Але за згодою суб'єктів нотаріальних процесуальних правовідносин умови договору можуть бути змінені або договір може бути розірваний за згодою обох сторін. Таким чином, нотаріально посвідчені документи не можуть вважатись такими правовими актами, на які поширюється така властивість, характерна для судових рішень, як незмінність. Щодо загальнообов'язковості, то документи, посвідчені в нотаріальному порядку, повинні набирати юридичної сили та бути обов'язковими як для нотаріальних органів, так і Для осіб, за заявою яких вони посвідчені або засвідчені, та їх правонаступників, а також для підприємств, установ, організацій та фізичних осіб на весь час їх дії [18, с. 69].