Правовідносини не можуть складатись лише з вищенаведених прав і обов'язків нотаріуса, оскільки для їх існування необхідне співвідношення прав одного суб'єкта з обов'язками іншого та навпаки. Правова сутність нотаріальних процесуальних правовідносин полягає також і в тому, що вони є правовим зв'язком між органами, які вчиняють нотаріальні провадження, та іншими учасниками нотаріального процесу. Цей зв'язок обумовлюється необхідністю охорони і захисту безспірних прав, посвідченням юридичних фактів, вчиненням інших нотаріальних проваджень з метою надання їм юридичної вірогідності.
Для цього до особи, яка має намір займатись нотаріальною практикою, висуваються певні вимоги: крім прав та обов'язків, для нотаріуса передбачається певне коло обмежень (чітко визначена компетенція; неможливість виконувати іншу оплачувану роботу тощо) для того, щоб запобігти можливості негативного впливу на його професійну діяльність. Таким чином, держава створює систему гарантійних заходів для осіб, які звертаються до нотаріального провадження, і визначає нотаріуса обов'язковим суб'єктом нотаріальних процесуальних відносин для виконання обов'язку — державного контролю за законністю. Тому нотаріальна процесуальна форма в деяких випадках законом прямо встановлюється як обов'язково передбачена для реалізації найважливіших прав громадян, що зумовлює набуття нотаріально посвідченим документом юридичної вірогідності.
Але обов'язок нотаріально посвідчувати найважливіші дії не позбавляє нотаріальні процесуальні правовідносини диспозитивної основи, оскільки їх виникнення та розвиток залежать від вольових дій осіб, які звертаються за вчиненням нотаріального провадження. Вольовий характер нотаріальних процесуальних правовідносин можна підкреслити тим, що вони утворюють систему. Так, виникнення і розвиток одних правовідносин залежить від виникнення і розвитку інших, але вступ інших суб'єктів у вже існуючі правовідносини також має здійснюватись лише за їх вільною згодою на це. Тут мається на увазі випадок, коли посвідчується відчуження нерухомого майна, що належить особі на правах спільної сумісної власності. В цьому разі один із співвласників майна володіє правом, а не обов'язком висловлювати свою волю щодо згоди або незгоди на відчуження майна, і нотаріус не може його зобов'язати звертатись до нотаріальної контори, відповідати на пропозиції нотаріуса тощо [50, с. 115].
Під системою нотаріальних процесуальних правовідносин розуміється правовий зв'язок між правами і обов'язками всіх суб'єктів нотаріального процесу як матеріального, так і процесуального змісту, який має охоплюватись нотаріальною процесуальною формою. Так, це питання пов'язане із впливом на права осіб, їх послідовним розвитком на різних етапах та стадіях нотаріального процесу, та обумовлюється можливістю і необхідністю для окремих проваджень вступу в процес осіб, які не брали участі в його порушенні.
Тут ставиться завдання аналізу нотаріальних процесуальних правовідносин як системи. Це випливає з положення, що системна модель нотаріальних процесуальних правовідносин є для нотаріального процесу базовою, на якій можуть ґрунтуватися ті чи інші параметри процесу, що є складним, динамічним і водночас цілісним утворенням — системою, яка об'єднує множину суб'єктів та нотаріальних процесуальних правовідносин і розвивається стадійне, тому в цілому за своєю природою є складним правовідношенням.
Для виникнення нотаріальних процесуальних правовідносин необхідні певні підстави: норми, закріплені в законі про нотаріат; наявність певних юридичних фактів.
Оскільки суспільні відносини, що виникають між органами нотаріату та особами, які звернулися за вчиненням нотаріальних проваджень, врегульовані нормами нотаріальної процедури, то найважливішою передумовою виникнення, зміни або припинення нотаріальних процесуальних правовідносин є волевиявлення зацікавленої особи і відсутність норми закону, яка б заперечувала можливість вчинення нотаріального провадження. За відсутності конкретної норми, що визначає права та обов'язки суб'єктів нотаріальних процесуальних відносин та їх можливі процесуальні дії, ці правовідносини можуть встановлюватись за аналогією із законом та правом. Норми нотаріальної процедури мають визначати не тільки права та обов'язки суб'єктів нотаріального процесу, а й встановлювати шляхи та засоби правильного, швидкого, єдиного порядку вчинення нотаріальних проваджень [85, с. 63].
До підстав виникнення нотаріальних процесуальних відносин належать юридичні факти, тобто обставини, з наявністю яких нотаріальний процесуальний закон пов'язує виникнення, зміну або припинення нотаріальних процесуальних правовідносин, які здебільшого виникають на підставі не одного юридичного факту, а кількох, про які більш докладно будемо говорити при висвітленні нотаріального процесу. Процесуальними юридичними фактами є дії, події або стан.
Так, юридичний факт — дія, що може визначати початок та розвиток нотаріальних процесуальних правовідносин на певних стадіях нотаріального процесу. За загальним правилом для виникнення нотаріальних процесуальних правовідносин та порушення нотаріального процесу підставою є усна або письмова заява зацікавленої особи про вчинення нотаріальної дії та відповідна оплата, передбачена ст. ст. 42, 19, 31 Закону. Винятком є порушення нотаріального процесу щодо вжиття заходів до охорони спадкового майна за ініціативою нотаріуса, яка пов'язується з такою подією, як надходження відомостей про необхідність вжиття заходів для охорони спадкового майна в разі смерті спадкодавця.
Стан особи має безпосередній зв'язок з можливістю нотаріуса розпочинати нотаріальне провадження, а також можливістю особи стати суб'єктом нотаріальних процесуальних правовідносин, визначає необхідність участі в провадженні органів опіки та піклування або представників. Наприклад, стан алкогольного або наркотичного сп'яніння суб'єкта нотаріальних процесуальних відносин необхідно пов'язувати з відмовою у вчиненні нотаріального провадження. А такі загальні та багатоаспектні юридичні поняття, як дієздатність та правоздатність, також впливають на можливість вчинення нотаріального провадження [91, с. 3].
3.2 Нотаріальні процесуальні та нотаріально-адміністративні правовідносини та їх елементи
Нотаріально-адміністративні правовідносини є однією зі складових частин нотаріальних правовідносин. Але за своїм суб'єктним складом та характером вони відрізняються від нотаріальних процесуальних правовідносин. Вони не зумовлені зверненням особи за вчиненням нотаріального провадження, а мають дещо іншу мету. Так, мета нотаріально-адміністративних відносин полягає в забезпеченні діяльності нотаріату та в сприянні розвитку й удосконаленню нотаріальної процедури, а також у забезпеченні гарантій правильного й законного здійснення нотаріальної діяльності уповноваженими особами.
Але на сучасному етапі розвитку нотаріальних правовідносин виникла нагальна необхідність виважено підійти до перебудови нотаріальних органів. Саме це завдання стоїть сьогодні як перед практиками, так і перед ученими, які займаються дослідженням проблем нотаріату. Тому, на нашу думку, доцільно в цій роботі зупинитися на аналізі існуючих проблем нотаріально-адміністративних правовідносин і перспективах їх розвитку та вдосконалення. З цією метою необхідно розпочати аналіз із загальних начал нотаріально-адміністративних правовідносин, які досі лишались поза увагою науковців.
У сучасному законодавстві, яке регламентує адміністративні правовідносини між суб'єктами, наділеними державою владними повноваженнями щодо управління і контролю, та суб'єктами, які по суті є підконтрольними, відбувається узагальнення методів та засобів управління і контролю, що напрацьовані в різних сферах юридичної практики. Але така система, коли не відбувається персоніфікації складових елементів, завжди є і буде хибною, оскільки вона не враховує особливостей діяльності тих суб'єктів, завдяки яким існує держава, і тому діяльність адміністративних органів не передбачає специфіки взаємовідносин між ними та підконтрольними органами. Мається на увазі, що при створенні законопроектів необхідно враховувати всі аспекти, властиві суб'єкту, діяльність якого передбачається регламентувати, а в подальшому організовувати та контролювати. Так, розробники чинного Закону України "Про нотаріат" відобразили у ньому лише особливості організаційної структури нотаріату та процедуру його діяльності. А питанням взаємовідносин нотаріальних органів з органами державної влади приділено досить незначну увагу [80, с. 150].
Ось у Законі України "Про адвокатуру", прийнятому 19 грудня 1992 р., уже закладено основні засади взаємовідносин адвоката з державними органами, а саме: "Закон встановлює відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому її самостійність та незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів. Стосовно місцевих органів державного управління, то вони у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, забезпечують їх приміщеннями для роботи тощо". Крім того, цим Законом визначені принципи та гарантії адвокатської діяльності, а також соціальні права адвоката та його помічника. Таким чином, адвокатська діяльність має більш захищений правовий статус, ніж нотаріальна. Слід також додати, що діяльність нотаріуса щодо охорони і захисту прав громадян є не менш важливою, ніж діяльність адвоката, а тому незрозуміла позиція законодавчої влади стосовно нотаріусів України, які не мають такої державної підтримки.