Тобто в одному документі можна встановити "дубляж" змісту статті закону, а також невідповідність між двома частинами однієї норми, оскільки спадкова справа може передаватись до нотаріального архіву після десяти років її зберігання у нотаріуса. Отже, які заходи до охорони спадкового майна може вживати архіваріус? Крім того, якщо взяти до уваги повноваження нотаріусів щодо вжиття заходів до охорони спадкового майна та видачі свідоцтва про право на спадщину, то встановити місце відкриття спадщини буде практично неможливо, що призведе до неврівноваженості всієї системи нотаріальних органів. Це в свою чергу зумовлює неможливість реалізації громадянами своїх прав на спадкове майно, оскільки за кількістю нотаріусів у певному регіоні може бути видане стільки ж свідоцтв про право на спадщину, що позбавить їх юридичної вірогідності. Отже, нотаріальна процедура має чітко узгоджуватись із організаційною структурою, а всі складові частини правової науки мають знайти своє відображення в науці про нотаріат.
Таким чином, під системою науки окремої галузі права розуміється весь комплекс різноманітної інформації, думок, гіпотез тощо, викладених на паперових або електронних носіях та систематизованих у законодавстві, інших нормативних або підзаконних актах, в дисертаціях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, зареєстрованих як винаходи тощо.
Відсутність цензури надає можливість усім авторам суттєво впливати на систему науки, викладаючи матеріал відповідно до власного розуміння. Так, до систематизації нотаріальної науки деякі фахівці ставляться по-різному: Л. Радзієвська, С. Пасічник пропонують поділяти нотаріальну науку на дві частини - Загальну і Особливу; В. Комаров, В. Баранкова вважаємоть недоцільним "поділяти" інформацію на частини, хоча в їх навчальному посібнику такий поділ зумовлений назвою "Нотариат и нотариальный процесс". Останні автори, на відміну від інших, суттєву увагу приділили дослідженню питання виникнення і розвитку нотаріату. Деякі автори систематизують інформацію за такими ознаками: зразки нотаріальних документів, нотаріальна практика, законодавство про нотаріат [74, с. 160].
На наш погляд, дослідницька нотаріальна наука стратегічно повинна розвиватись відповідно до її джерел та служити вдосконаленню як процедури, так і структури нотаріальних органів, враховувати рівень розвитку суспільних відносин, суміжних галузей права та обов'язково дбати про запровадження в нотаріальний процес останніх досягнень науки та техніки. При цьому загальним орієнтиром розвитку науки мають бути найповніше задоволення потреб, захист прав та інтересів як окремого громадянина чи юридичної особи, так і суспільства в цілому.
Тактичні завдання науки можна визначити як: розробка загальних положень та основних термінів нотаріального процесу; вдосконалення організаційної побудови нотаріату в Україні; розширення повноважень і компетенції осіб, які вчиняють нотаріальні дії; більш чітка регламентація нотаріальних правовідносин та їх наступне закріплення в нормах права; дослідження завдань нотаріату, принципів діяльності та організації, зв'язків з іншими науками, галузями права, історії розвитку нотаріату тощо. Організаційна побудова нотаріату має досліджуватись у порівнянні із зарубіжними країнами, мають простежуватись різні варіанти організації нотаріату з прогнозуванням переваг та недоліків, які можуть мати місце в структурі нотаріату в Україні, та правовідносин, що властиві цій структурі. При вивченні структури нотаріату необхідно аналізувати: організаційні питання побудови державних нотаріальних контор та архівів; приватного нотаріату; виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів; консульських установ та дипломатичних представництв та ін., посадові особи яких вчиняють нотаріальні дії, врегулювати їх відповідальність і рівень освіти. Структуру нотаріату неможливо досліджувати відокремлено від правовідносин, що складаються між посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, та органами, уповноваженими здійснювати контроль за окремими напрямками діяльності нотаріусів, а також правовідносин, що виникають у осіб, які мають намір займатись нотаріальною діяльністю [25, с. 223].
Процесуальний порядок вчинення нотаріального провадження (інакше цю частину називають Особливою) має також вдосконалюватись з метою створення надійної, простої та конкретно врегульованої процедури, завдяки якій діяльність нотаріуса стане чіткою та визначеною на кожному етапі нотаріального процесу.
На жаль, до останнього часу наука про нотаріат, як і більшість суспільних наук, існувала лише за рахунок відповідного законодавства, яке і становило основний зміст пізнання та мету науки'. Навіть нотаріальна та судова практика як критерії оцінки відповідності законодавства потребам суспільства не мали широкого наукового аналізу та практичного застосування. Донедавна на нотаріальну науку не звертали уваги фахівці, не намагались аналізувати її проблеми, шляхи розвитку тощо. Таке положення полишало нотаріальну науку об'єктивної оцінки науковців, перспектив розвитку. Компіляція навколо законодавства України про нотаріат була досить поширеною, що позначалось на рівні й нотаріальної науки. Всю науку на такому рівні можна визначити як "науково" - практичний коментар до закону.
Але методологічну основу будь-якої науки, зокрема про нотаріат, мають складати філософія і її методи. Тому для правильного визначення напрямків розвитку науки про нотаріат пропонуємо застосовувати поряд з іншими методами й метод абстрактного функціонального аналізу нотаріальної діяльності, а не узгодження науки з чинним або запропонованим в проектах законодавством.
Обрання цього методу обґрунтовується тим, що в багатьох випадках нотаріальна практика не виконує покладених на неї завдань, що зумовлює численні скарги на діяльність нотаріусів, велику кількість цивільних справ, в яких нотаріуси фігурують як відповідачі, треті особи, зацікавлені особи, а отже, так чи інакше це свідчить про їх причетність до правовідносин, зумовлених наслідками їх діяльності [29, с. 78].
У багатьох випадках нотаріуси навіть не розуміють причин, що зумовлюють такі наслідки, а лише негативно ставляться до своєї участі в цивільному судочинстві. Для багатьох стереотип фахівця — це особа, яка працює відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка, на жаль, не може вважатись "самодостатнім інструментом" нотаріальної діяльності. Саме такий стан справ наштовхнув на думку про необхідність переосмислення нотаріальної діяльності на сучасному етапі розвитку суспільства, а для цього потрібно абстрагуватись від чинного законодавства та нотаріальної практики і аналізувати нотаріальну функцію в загальній системі права.
Стереотип сприйняття нотаріальної діяльності саме такою, яка існує на сьогодні, настільки укорінився, превалює над свободою пошуків, що до останнього часу це перешкоджало знайти суть загальної проблеми в нотаріальній діяльності. Отже, типовий спосіб пізнання дійсності відтворився в мисленні і вплинув на обрання саме такого наукового методу. Саме тому основою науки автор визначив для себе нотаріальну функцію в загальній системі права України та інтереси суспільства в діяльності нотаріату.
Аналогічне положення має стосуватись й законодавчої ініціативи осіб, які впливають на законотворчий процес, зокрема науковців. Коли наукові погляди досягнуть відповідної об'єктивності, тобто коли окрема точка зору науковця буде піддана критичному аналізу інших теоретиків нотаріальної науки, то лише на такому етапі наука може бути підставою для відтворення її в законодавстві. Але знову ж, для запровадження цього положення в життя має бути змінено методологічну основу наукової діяльності. На сьогодні ж відтворюється принцип "наукової незалежності" кожного автора. Цей принцип закріплюється не стільки авторським правом, скільки самостійністю у обранні методів та питань дослідження. Дійсно, беручи за предмет аналізу лише нормативну базу законодавства про нотаріат є можливість написати необмежену кількість книг і всі вони будуть позитивно або критично аналізувати чинний порядок, меншою мірою вдосконалювати його норми, а Ще менше пояснювати правильні шляхи запровадження його норм у практику [64, с. 103].
Однак кожна наступна праця має увібрати в себе досягнення попередніх авторів і розвивати їх на новому рівні, висвітлювати недоліки попередніх концепцій і пропонувати шляхи їх виправлення.
Звичним методом дослідження є шлях від аналізу нотаріальної практики, що здійснюється через узагальнення, до певних теоретичних висновків, від теоретичних висновків — до відповідних змін та доповнень законодавства, що регулює нотаріальний процес, а в остаточному підсумку — до найгарантованішого захисту та охорони прав й інтересів громадян та юридичних осіб, а також державних інтересів. І кожен етап досліджень має піддаватись конструктивному критичному аналізу всіма науковцями — як тими, що спеціалізуються в галузі нотаріату, так і суміжних галузей.