В потічка веселого, що постане річкою,
З пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
Буду я навчатись мови-блискавиці
В клекоті гарячім кованої криці.
Щоб людському щастю збанок свій надбати,
Щоб раділа з мене Україна-мати.
(А. Малишко)
"Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе".
(О. Гончар)
Перед початком вечорниць звучать українські народні пісні у грамзаписах. На столах, застелених рушниками, — різноманітні українські страви. Кожна група читачів заздалегідь оформляє свій стіл у
народному стилі, дає йому девіз.
На сцені з'являються ведучі в українських костюмах, це літературні герої: Наталка Полтавка (ведуча) та Іван Свічка (ведучий).
Ведуча (під супровід ліричної української народної пісні).
Україна ... Золота, чарівна сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народились і живуть!
Ведучий. У глибину століть сягає історія нашого народу! І чим більше минає часу, тим яскравіше ми її уявляємо. Пізнати історію рідної сторони, рідної мови нам допомагають книги і самобутня творчість нашого народу: мелодійні пісні та думи, барвисті коломийки та хороводи, чарівний, фантастичний світ казок. Хай же сьогоднішній вечір відкриє перед вами, юні друзі української мови, розум, щедрість, гумор нашого талановитого народу!
Ведучі (разом). Запрошуємо вас на вечорниці!
Господиня вечорниць (із драми Т. Г. Шевченка "Назар Стодоля ").
Господи, господи! Як подумаєш, коли це ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, так аж тини тріщать. А тепер ... От скоро треті півні заспівають, а вечорниці ще й не зачиналися. Нехай воно хоч і свято, звісно, а все-таки був час. Ні, що не кажи, а світ перемінився. Хоч би і запорожці ... Ну які ж вони запорожці? Тьху на їх, та й годі. Чи такі були попереду? Як налетять бувало зі своєї Січі ... Було, як схопить тебе котрий, так до землі не допустить, так і носить ... Ой, ой! Куди то все дівалось? (Сумно хитає головою.)
В цей час хтось стукає в двері. Чути сміх. Господиня схоплюється
з місця, бере в руки хліб на рушнику, який лежав поруч на столі. В
зал під супровід троїстих музик зі сміхом заходять дівчата та
хлопці в яскравих українських костюмах.
Дівчата. Добрий вечір в вашій хаті. Уклін господині!
Чи веселі вечорниці у вас на Вкраїні?
Добрий вечір, вам дівчата, і вам, молодиці.
Чули, що в оцій хаті будуть вечорниці.
Господиня. Добрий вечір, добрий вечір, любі гості!
Просимо, просимо. Аби щастя було в хаті!
Аби ми були багаті, аби було любо, мило!
Аби всі були щасливі!
В нашій хаті раді гостям!
На фоні української музики у виконанні троїстих музик.
Дівчата. Гей, на наших вечорницях
Хто сумний — розвеселиться!
Співи, танці, небилиці —
Гарні будуть вечорниці!
Стрічайте пирогами
Смачними і масними,
Бо ми прийшли з піснями,
Піснями голосними!
Виконується народний танець.
Ведуча. Пісня українська! Хто не зачарований нею! Вона натхненна, мелодійна, безмежна широтою і красою образів.
Ведучий. А чи знаєте ви, що багато пісень, які стали народними, мають своїх авторів — відомих українських поетів?
На сцену виходять самодіяльні виконавці. Разом з літературними героями вони співають по кілька куплетів з пісень:
"Київський вальс " (на сл. А. Малишка.)
"Як упав же він з коня " (на сл. П. Тичини.)
"Ой ти, дівчино з горіха зерня ..." (на сл. І. Франка.)
Присутні називають авторів слів цих пісень. З'являються баба
Параска і баба Палажка.
Параска. Здрастуйте, люди добрі. Скажіть же хоч ви мені, що мені на світі Божому робити. Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатись!
Палажка. Згляньтесь, люди добрі на мої муки і пожалійте, бо не можна мені не те що на селі втриматись — не можна на світі жити. Благословіть мене скоропостижно вмерти.
Параска. Розсудіть нас шановне товариство. А щоб знали ми вашу справедливість і обізнаність, то спершу скажіть, хто з нас хто: хто Параска, а хто Палажка?
Палажка. Бач, знайшла складне питання. А може, добірне товариство скаже, скільки оце років наша сварка триває?
(Відповідь: 3 1873 року.)
Параска. Тож бачите, ми ще зовсім не старі.
Палажка. Гарні, гарні молодички, ще нівроку. То, може, заспіваємо про молодичку всі разом? Ви цю пісню добре знаєте — „Ґандзя”
Співають разом зі слухачами, кожна приміряє образ Ґандзі до себе.
Параска: Так що то значить справжнє кохання. Хіба ж ця стара відьма знає?
Палажка. Овва! Від такої чую. Чи не від того великого кохання до свого чоловіка ти розтрощила дякові черепа залізною кочергою?
Параска. А що? І від кохання. Було б дякові не хапати мого Омелька за чуприну, а мені не вистежувати ...
Палажка. Мо, й так, погані жарти з коханням. Правду сказав поет:
Кохайтеся, пани-браття,
Коли серцю воля,
Тільки з серцем не жартуйте
З дівочим ніколи.
Бо то легко розкохати,
А тяжко впинити:
Кого вірно полюбило,
З тим і хоче жити.
А не зможе — чого жити?
Краще у могилу —
Аби тільки не самому,
Аби тільки з милим,
Аби тільки без розлуки!
Отак, пани-браття!
Коли годі кохатися,
Навіщо займати?
А що? Знаєш хто се склав? (До всіх.) Може, й товариство наше знає?
Параска (якщо нема відповіді). Ну-ну ... Скажіть же цій старій, це ж Тарас Григорович.
Палажка. Ось і влучила пальцем в небо. Ну хто відгадає? Хоча цього поета справді називали галицьким Шевченком. Вгадали? (Ю.Федькович.) (До Параски.) А що, маєш? Не знаєш ти літературу.
Параска. А ось постривай .загадаю я загадку тобі. Жила собі панна, та вередлива і лиха, точнісінько як ти в молодості. То вже й не знали, як її, таку скажену, заміж віддавати. Але все-таки знайшовся чоловік, що взяв. "Люблю, — каже, — і буде вона мені добра жона", і став він свою жінку виховувати і колисати ... Ось і скажи мені, жіночко, у якого письменника таке заварилося?
Палажка. А ти що думаєш, коли я в селі живу то й Шекспір не читаю? То ж "Приборкання непокірної".
Параска. Грамотна. А де ж там у Шекспіра колисання? Що не знаєш? То подивись.
Учасники художньої самодіяльності розігрують сценку з оповідання
А. Свиднщького "Недоколисана"
(на матеріалі третього розділу цього твору).
Параска називає твір.
Палажка. Це мене нікому було колисати. Та дай мені, Боже стільки років прожити, скільки у мене женихів було. Та ще і яких! Ось нехай люди їх самі упізнають.
Артисти самодіяльності читають монологи комедійних
персонажів із п'єс Квітки-Основ'яненка "Шельменко-денщик"
(Опецьковський і Лопуцьковський),
М. Старицького "За двома зайцями" (Голохвастов),
І. Котляревського "Наталка Полтавка" (Возний).
Палажка. Оце женихи. Один в один, як кавунець до кавунця. І вже другу сотню літ живуть—не помирають... А тобі, Парасю, все ж таки час уже шукати знайомства і на тому світі.
Параска. А як це?
Палажка. А так, як у С. Руданського. (Читає вірш "Баба в церкві".) Параска. Ну, красуне, тримайсь: я зараз за таку наругу з тебе чортів витрясу, та ще й не одного ...
Палажка. А може, помиримося, Парасю? Ми з тобою таки родички.
Параска. З тобою? Може, й помирюсь ... До наступної двобійки Згода?
Палажка. Згода.
Ведуча. Оце двобійка так двобійка! А ви помітили, скільки пролунало дотепних та влучних висловів? Так-так, крилаті слова, фразеологізми — це справжня окраса мови. Тут знаходимо осуд людських вад і похвалу порядності, тут звучать іронія і гумор. І все це не вимушено, тонко, дотепно.
Ведучий. Чи цікавились ви коли-небудь походженням фразеологізмів? Спробуйте пояснити значення і походження таких фразеологічних висловів:
Баляси точити. Баляси — це фігурні стовпчики у вигляді глечиків, фантастичних квітів. Ними оздоблювали поміщицькі будинки, підпирали бильця на балконах. Виточування балясів вважалося легкою роботою, і майстри мали досить часу і побазікати, і перепочити. У наші дні цей вислів означає пустопорожню балаканину.
За пояс заткнути. Перевершити кого-небудь. Вислів пов'язаний зі стародавнім слов'янським звичаєм — підперезуватися і під час перерви в роботі закладати за пояс знаряддя праці. Тесля, оцінюючи зроблену річ, засуває сокиру за пояс, а потім знову дістає її, щоб завершити роботу.
Ведуча. Серед суто народник фразеологізмів усім відомий вислів "піднести гарбуза". Ось і капітанові Скворцову, герою комедії "Шельменко-денщик", довелося "скуштувати" цієї городини. І коли б не Шельменко, не бачити капітану Прісеньки.
Розігрується уривок з п'єси Квітки-Основ'яненка
"Шельменко-денщик" (дія IV, ява 4).
Ведучий. А ось цікаво дізнатися, Шельменку чи знаєш ти, хто написав цю комедію?
Шельменко. Аякже, ім'я Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка знають усі.
Ведучий. Так, це псевдонім відомого письменника. А яке його справжнє прізвище? Не знаєш? Тоді, можливо, наші знавці української літератури допоможуть?
Ведуча. Г. Ф. Квітка. Він жив в Основі (біля Харкова) і тому додав до прізвища цю назву. Ще він підписував свої твори псевдонімом "Грицько Основ'яненко".