2.3 Державний устрій.
Ядром, основною частиною українських земель у складі Росії була Лівобережна Україна. Українці називали її Гетьманщиною, по державній оранізації, яка існувала тут, а також "Військом Запорожським". У ХVIIIст. російський уряд встановив для Гетьманщини офіційну назву "Малая Россия"(Малороссия).
Договір 1654р. не торкався територіального складу української держави. Малося на увазі, що у підданство до Росії переходять землі України, на яких проживають українці, що звільнилися з-під влади Польщі. Це був великий простір. На лівому березі Дніпра - Чернігівщина і Полтавщина, на правому - Київщина, східна Подолія, частина Волині. Вже після січня 1654р. у Польщі була відвойована частина Білорусії, яка приєднувалася до України як Білоруський полк. Запорізька Січ теж входила "під високу руку" російького монарха, оскільки теж складала невід'ємну частину України, хоча й мала автономне становище.
Не зважаючи на обмеження й на залежність від Москви, влада гетьмана була дуже велика: від нього залежало роздавання земельних маєтностей за службу й за “військові заслуги”, а також призначення на посади. Атрибути гетьманської влади складали всі головні суспільні функції: він був зверхником над військом, був суддею адміністратором[35]. Підвалиною гетьманської влади була система військово-адміністративного управління. Вищі військові органи - гетьман, військова рада, рада генеральної старшини і гетьманський уряд були водночас і вищими органами адміністративного управління[36].
Особисто гетьман керував роботою і військової ради, і ради генеральної старшини, очолював генеральний уряд, козацьке військо і всю старшинську адміністрацію. Гетьман всі свої адміністративні функції визначав в Універсалах, в яких висловлював свої накази. Крім адміністративної та військової влади в руках гетьмана була ще й фінансова влада, до гетьмана належало право збирати податки, які йшли у військову касу[37]. Як голова судової влади він затверджував присуди генерального і полкових судів з найважливіших справ. Від імені козацького війська і всієї України він проводив дипломатичні переговори й укладав міжнародні угоди, призначав послів, забезпечував зміцнення міждержавного становища України.
Вищим органом влади в Гетьманщині вважалася загальна козацька рада - Генеральна Рада, яка була найчисленішим і найдемократичнішим органом. На початковому етапі Генеральна Рада мала військовий характер і скликалась тільки під час війни. У другій половині ХVІІст. Генеральна Рада стає державним органом влади. Функції керуючого переходять від гетьмана до обозного. До компетенції Генеральної Ради входило вирішення питань про організацію способів оборони краю, про намічення кандидатур на важніші посади, про важливі справи адміністративного, судового й господарського характеру, усування гетьмана, питання зовнішньої-політики, обрання Генеральної старшини, вручення клейнодів. Генеральна Рада не мала визначеної кількості учасників, вона являла собою народні збори з широкою і невизначеною компетенцією.
Іншим органом влади була Рада Старшин, яка являла собою передпарламент України. Склад Ради Старшин був різний і залежав від кола питань, які виносились на Раду. До складу Ради Старшин входили Генеральні Старшини, полковники, полкові старшини. Існувало три типи Ради Старшин: Рада гетьмана з колегією Генеральної старшини, збори Генеральної старшинии з участю полковників, з’їзди старшин, в яких брали участь всі козаки, крім рядових.
Рада Старшин збиралася в палаці гетьмана під його головуванням. Збори колегії генеральної старшини мали постійний характер і відбувалися щодня. Спробу зафіксувати звичай старшинських з’їздів законом і зробити їх державною установою зроблено пізніше, у відомій конституції Пилипа Орлика 1710 року, коли постановлено скликати “Генеральну Раду”(тобто раду старшин) тричі на рік: наРіздво, на Великдень і на свято Покрови[38].
Компетенція старшинських рад була дуже широкою, вони конкурували з владою гетьмана та Генеральної ради. Старшинські ради розглядали майже всі питання внутрішньої та зовнішньої політики. Вони розпоряджалися фінансами, розглядали судові справи, управляли державою у відсутність гетьмана.
Найчастіше збиралися ради – й старшинська, й Генеральна Рада, - за П.Дорошенка. З усіх українських гетьманів ХVіі столття Дорошенко був, коли можна так висловитись, найбільш конституційним гетьманом[39].
Як вища палата старшинської ради, Колегія генеральної старшини була постійною радою при гетьмані. Генеральну старшину або обирали збори старшинської ради, або призначав гетьман. До вищої генеральної старшини належали обозний, суддя, підскарбій та писар.
На перше місце після гетьмана у другій половині XVII ст. виходить генеральний обозний[40]. Він був заступником гетьмана в його відсутність, завідував артилерією. Генеральні обозні командували військом у походах, часто призначалися послами до інших країн. Далі йшли генеральні судді. Вони керували судом і виконували різні доручення гетьмана. Третє місце належало генеральному підскарбієві, який контролював фінанси.
На четверте місце перемістився генеральний писар, який відав Генеральною військовою канцелярією та архівом, виконував дипломатичні доручення гетьмана.
До нижчої генеральної старшини належали: два генеральні осавули, генеральний хорунжий та генеральний бунчужний.
Генеральні осавули виконували різні доручення гетьмана, вели судові розслідування і займались справами дипломатичного характеру. Іноді вони були наказними гетьманами у походах, в яких брав участь сам гетьман.
Генеральний хорунжий був охоронцем загальновійськової корогви (стягу), а генеральний бунчужний — охоронцем гетьманського бунчука.
У 1720 році було створено Генеральну військову канцелярію. Її очолював генеральний писар. До складу Генеральної військової канцелярії входили регент і військові канцеляристи. Вона поділялася на дві частини: колегіальну і розпорядчу (присутствіє). До розпорядчої частини входили порівну російські і українські чиновники. До компетенції Генеральної військової канцелярії відносилась дипломатична підготовка військових операцій а з 1720року і функції виконання вироків генерального суду.
На основі вищесказаного ми бачимо, що вищим органом влади в Україні вважалася військова рада, але гетьман і генеральна старшина, як правило вміло маніпулювали нею і значення останньої поступово зменшувалось. До початку ХVІІІст. Рада старшин перебрала на себе всі основні функції Генеральної Ради.
Одначе більшість цих рад, щодо свого характеру й представництва на них, мали дуже випадковий характер, у залежності від обставин моменту.
Отже, якщо вникнути у державний лад на Гетьманщині, ми побачимо, що “на ньому найбільше відбивається брак культури. У культурній державі закон ясно визначає, до кого належить верховна влада, у козаків це не було обмірковано докладно. Верховна влада належала до козацького війська, заступником його був гетьман, але не було жодної установи, звідки гетьман бере свою владу”[41].
2.4 Судова система.
У договорі 1654 року була зафіксована вимога України "підтвердити права і вольності наші військові, які з віків мало Військо Запорізьке, що своїми правами судилося". Правосуддя в той час вважалося однією з найважливіших функцій влади і Військо Запорізьке надавало йому великої ваги. "Щоб ні воєвода, ні боярин, ні стольник у суди військові не вступалися, але від старшин своїх, щоб товариство судимі були: де троє чоловіків козаків, тоді два третього мають судити"[42]. Отже, в договорі була занотована теза про цілковиту незалежність України від царського уряду у сфері судочинства.
Внаслідок Визвольної війни польська судова система в Україні була скасована. Мова йдеться про шляхетсько-станові суди: земські — в цивільних справах, гродські — в кримінальних та підкоморські — в земельних[43]. Всі суди в своїй діяльності керувалися Статутом 1588 року. В містах продовжувало діяти магдебурзьке право.
Після створення Української держави судова система складалася з Генерального суду, полкових, сотенних та громадських (сільських) судів.
Вищим судовим органом був Генеральний суд. До нього входили генеральні судді (в різні часи три, два, один) і генеральна старшина.
На початку Визвольної війни Генеральний суд діяв як суд першої інстанції у справах особливої важливості. З часом він перетворюється у вищу апеляційну інстанцію. Як вища інстанція Генеральний суд здійснював нагляд за нижчими судами, посилав до них своїх представників для участі в окремих судових засіданнях. Генеральний суд припинив своє існування у 1786 році.
Найбільшу кількість справ розглядали полкові суди. Їх очолювали полкові судді, проте головували тут полковники. Полкові суди розглядали кримінальні та цивільні справи.
Полкові суди були судами другої інстанції по відношенню до сотенних судів, які очолювали сотники. До них входили також отаман, міський писар, осавул та хорунжий. Ці суди часто діяли разом з міськими (ратушними) судами, але у 1730 році їх було відокремлено. Повністю вони були ліквідовані у 1763 році.