У якості дійсного наукового „монстра” сприймається М. Алле, що разючим образом сполучав теоретичну і практичну діяльність, а також роботу в багатьох сферах науки. Так, наприклад, у віці 26 років він очолив службу гірничодобувної промисловості і контролю над залізницями, а в 32 року став директором Бюро гірської документації і статистики в Парижі. Згодом він став директором Центра економічного аналізу в Парижі і головою експертного комітету з вивчення тарифної політики на транспорті Європейського економічного союзу. Професорську діяльність у багатьох навчальних закладах різних країн світу він сполучив із грандіозною по своїх масштабах дослідницькою роботою. Його перу належать наукові праці по фундаментальній і прикладній економіці, історії цивілізацій, історії економічних навчань, соціології і політології, теорії імовірностей і фізики.
Автор „теореми еквівалентності”, „парадокса Алле”, концепції конкурентного планування в застосуванні до великих державних монополій.. Серед праць Алле – Дослідження економічної науки. Чиста економічна теорія (A la Recherche d’une dіscіplіne conomіque. L’conomіe pure, 1943); Чиста економічна теорія і суспільний оптимум (conomіe pure et rendement socіal, 1945); Економіка і відсоток (conomіe et _нти ц, 1947); Трактат по чистій економічній теорії (Traіt d’conomіe pure, 1952); Підстави числення економіки (Les Fondements du calcul economіque, 1967); Загальна теорія прибутку (La Thorіe gnrale des surplus, 1978); Гранична корисність і загальна теорія випадкового вибору (Cardіnal utіlіty and general random choіce theory, 1989) і ін.
Професор Р. Арон був знаменитим викладачем і одним з кращих європейським публіцистів, що обличали тоталітаризм у всіх його проявах. Він прожив насичену, важку, але яскраве життя. Під час фашистської окупації Франції редагував у Лондоні журнал „Франс _нти”, протягом 20 років був політичним оглядачем газети „Фігаро”, співробітничав у щотижневику „Експрес”, у 1978 р. заснував журнал „Коммантер”, девізом якого обрані слова Фукидида: „Немає щастя без волі і немає волі без мужності і відваги”.
Він з’явився автором ряду фундаментальних, „працюючих” і сьогодні концепцій соціально-політичного розвитку, у т.ч. одним із творців теорії індустріального суспільства.
На думку Р.Арона, сучасний досвід говорить не тільки про те, що формальні і реальні волі не є несумісними, але і про те, що в нашу епоху в західних суспільствах волі першого і другого роду реалізовані „найменш недосконалим способом”. Звичайно, ні інтелектуали, ні прості люди на Заході не здаються вдоволеними. Але їхня незадоволеність „відкидає як розпач, так і сподівання” .
4. Американський неолібералізм. Монетаризм.
У СШАальтернативою кейнсіанству стала так називана Чикагська школа неолиберализма, монетарні ідеї якої зародилися в стінах Чикагського університету ще в 20-і _нт. Однак самостійне, а тим більше, лідируюче значення в неоліберальному русі американський монетаризм одержав наприкінці 50-х – початку 60-х _нт. з появою ряду публікацій М.Фрідмена (народ. у 1912 р.), що став в 1976 р. одним з нобелівських лауреатів по економіці.
Перші досить серйозні сумніви в необхідності, як виразився М.Блауг, „спрощених економічних рекомендацій політикам, типових для часів кейнсіанської революції” укралися в економічну науку з появою виведеної в 1958 р. А.У. Філліпсом емпіричної кривої, що характеризує зв’язок між щорічною процентною зміною заробітної плати в грошовому вираженні і рівнем (часткою) безробіття в Англії за період з 1861 по 1913 р. Причому дискусії з приводу даної залежності набули ще більший розмах після того, як у 1964 р. П.Самуельсон уключив зв’язану з цієї кривої фактично нову концепцію в шосте видання свого підручника „Економікс” і назвав сам графік ім’ям його автора – крива Філліпса.
Про останню М.Блауг пише, що вона виявилася тим відкриттям, що „убило наповал колишній кейнсіанський ідеал повної зайнятості без інфляції як мету економічної політики. Стабільність цін і безробіття виявилися несумісними, конфліктуючими цілями: зменшення безробіття досяжне тільки ціною прискореної інфляції, а зменшення інфляції звичайно припускає збільшення безробітних. У такий спосіб колишня надія на одночасне досягнення стійких цін і повної зайнятості поступилася місцем поняттю вибору між стабільністю цін і повною зайнятістю.
М.Фрідмен і його колеги на основі досліджень навколо „конструкції” кривої Філліпса прийшли до висновку, що ця крива далеко не стабільна, особливо з урахуванням ситуації в економіці багатьох країн світу наприкінці 60-х _нт., коли ріст інфляції, усупереч „логіці” цієї кривої, супроводжувався не зниженням, а ростом безробіття, і потім – на початку 70-х _нт. – спостерігався навіть одночасний ріст і інфляції, і безробіття.
М.Фрідмен почав спробу відродити пріоритетне значення грошей, грошової маси і грошового обігу в економічних процесах.
Тим часом монетарна концепція, неоліберальна по своїй суті, була апробована республіканським урядом США при президенті Р.Ніксоні в 1969-1970 р. (тоді М.Фрідмен був радником президента цієї країни). Але найбільший успіх монетарні економічні погляди мали при наступному республіканському уряді США в часи так називаної рейганоміки, що дозволив послабити інфляцію при реальному зміцненні долара.
Новизна концепції державного втручання в економіку, по Фрідмену, полягає в тому, що воно, на відміну від кейнсіанської концепції, обмежується твердою грошовою політикою. Остання тісно зв’язана з фридменівською „природною нормою безробіття”, що досягається за допомогою постійного і стабільного темпу росту кількості грошей у розмірі 3-4% у рік незалежно від стану кон’юнктури (з огляду на середні темпи росту валового національного продукту США за ряд років, по яких установлюється максимально можливий рівень національної економіки).
Концепція М.Фрідмена про „природну норму безробіття” ґрунтується як на інституціональних, так і на законодавчих детермінантах (маючи на увазі під першими, наприклад, профспілки, а під другими – можливість, приміром , прийняття закону про мінімальний рівень заробітної плати). Вона дозволяє обґрунтовувати мінімальний рівень безробіття, при якому протягом визначеного періоду часу інфляція буде неможлива. На думку М.Блауга, „природна норма безробіття, до якої постійно повертається економіка, - це сучасна монетарна версія старої класичної доктрини строго пропорційного відношення між кількістю грошей і цінами в довгостроковій перспективі; „якір”, що утримує процентну ставку в стійкому положенні...”.
Монетаризм – це один з напрямків неолібералізму, що виникло в США в рамках Чикагської школи. Це плин економічної думки, що відводить грошам визначальну роль у коливальному русі економіки. У центрі уваги представників цієї школи знаходиться проблема зв’язків між грошовою масою й обсягом виробництва. На їхню думку, банки – ведучий інструмент регулювання економічних процесів. Викликувані ними зміни на грошовому ринку трансформуються в зміни на ринку товарів і послуг. Отже, монетаризм – це наука про гроші і їхню роль у процесі відтворення.
Монетаризм виник ще в 50-х _нт. ХХ в., однак роль монетаристської теорії підсилилася в останній чверті ХХ в., коли виявилося, що кейнсіанські методи регулювання економіки дають збої. Якщо в Кейнса в центрі уваги було безробіття, забезпечення зайнятості й економічного росту, то із середини 70-х _нт. ситуація змінилася. Тепер на перший план висунулася задача регулювання інфляції. Швидка інфляція викликала розлад економіки, падіння обсягу виробництва і значне безробіття. Виникла стагфляція, тобто падіння і застій виробництва при одночасному росту інфляції. Почалася переоцінка методів регулювання і теоретичних концепцій. Серед економістів став популярний гасло „назад до Сміту”, що означало відмовлення від методів активного втручання і регулювання, поспішну розробку нової доктрини – монетаризму і „економіки пропозиції”.
Теорія монетаризму
Концепція Фрідмена спирається на кількісну теорію грошей, хоча його інтерпретація відрізняється від традиційної.
По-перше, якщо раніш швидкості обертання грошей не придавалось особливого значення, то монетаристи розробляють цю теорію спеціально.
По-друге, у неокласиків попит на гроші не враховував швидкість обертання грошей, у монетаристів обидва параметри були зв’язані функціонально.
По-третє, до попиту на гроші застосовується звичайна теорія цін (рівновага попиту та пропозиції).
У кейнсіанській теорії грошам приділяється другорядна роль. Гроші в ній вставлені в досить довгий передавальний механізм: зміна в кредитній політиці > зміна резервів комерційних банків > зміна грошової пропозиції > зміна процентної ставки > зміна інвестицій > зміна номінального чистого національного продукту (ЧНП).
На думку кейнсіанців, у цьому ланцюзі кредитно-грошова політика виявляється ненадійним засобом стабілізації. Монетаристи, навпроти, переконані у високій ефективності кредитно-грошової політики. Вони пропонують на відмінну від кейнсіанців ланцюг причинно-наслідкових зв’язків між пропозицією грошей і рівнем економічної активності: зміна кредитної політики > зміна резервів комерційних банків > зміна грошової пропозиції > зміна сукупного попиту > зміна номінального ЧНП.