Монетаристи підкреслюють, що багатство, яким володіють люди, існує в різних формах: у виді грошей, цінних паперів, нерухомості і т.д. Цінність одних видів багатства збільшується, інші – падає. Кожний прагне збільшити своє багатство і вирішує, у якій формі його доцільніше зберігати. Потреба в грошах порозумівається їхньою високою ліквідністю, але володіння грошима як такими доходу не приносить.
Навіщо в суспільстві потрібні гроші? Вони служать засобом обертання благ, інший мотив – бажання мати резерв.
Скільки грошей бажають мати люди? Фрідмен говорить, що питання може бути поставлено інакше: „яку частину своїх портфелів люди хочуть зберегти в ліквідній формі, а не в інших видах активів”? Очевидно, ту частину, що необхідна для забезпечення покупок (оплати товарів) і для касових резервів (мінімум).
Потреба в грошах – це попит на гроші. Він відносно стабільний. На нього впливають три фактори: обсяг виробництва; абсолютний рівень цін; швидкість обертання грошей, що залежить від їхньої привабливості (рівня процентної ставки).
Пропозиція – та кількість грошей, що є в обігу. Воно досить мінливо, задається ззовні, а не визначається економічними факторами, хоча вони і впливають на прийняті рішення. Пропозиція грошей регулюється центральним банком.
Попит на гроші і пропозицію грошей – вихідні параметри, під впливом яких складається монетарна рівновага. Вона зв’язано з процесами, що протікають на товарному ринку.
Взаємозв’язок грошового і товарного ринків розглядається монетаристами і кейнсіанцями по-різному: Кейнс не дуже цінував процентну ставку як фактор, що впливає на сукупний попит; монетаристи додають грошовому фактору і процентній ставці істотне значення – попит на товари й інвестиції вони зв’язують із грошовим потоком. Зміна кількості грошей і швидкості обертання грошей впливає на сукупний попит. Більше обсяг грошової маси – вище попит на товари. Зі збільшенням грошової маси відбувається ріст цін, а це стимулює виробників до розширення обсягу виробництва, збільшенню випуску продукції.
Таким чином, монетаристи виходять з того, що головна функція грошей – бути фінансовою основою і найважливішим стимулятором економічного розвитку. Збільшення грошової маси через систему банків впливає на розподіл ресурсів між галузями, „допомагає” технічному прогресу, сприяє підтримці економічної активності.
Монетаристи ретельно проаналізували інфляцію. Вони визначають її як чисто грошове явище. Причина інфляції – надлишок грошової маси: „багато грошей – мало товарів”.
Інфляція зв’язана з чеканнями того, як складуться справи в майбутньому. Монетаристи розрізняють два різновиди інфляції: очікувана (нормальна) і непередбачена (не відповідним прогнозам). При очікуваній інфляції досягається рівновага на товарному ринку: темп росту цін відповідає чеканням і розрахункам людей. При непередбаченій інфляції виникають різні порушення, збільшується безробіття. Робиться висновок: необхідно перекрити канали, що породжують непередбачену інфляцію. Потрібно усунути дефіцит державного бюджету, обмежити тиск профспілок, скоротити державні витрати.
На думку монетаристів, регулювання процентних ставок з метою стабілізації інвестицій – помилкова мета, тому що може роздути пожежа інфляції і зробити економіку менш стійкої. Монетаристи вважають, що керівні кредитно-грошові установи повинні стабілізувати не процентну ставку, а темп росту грошової пропозиції.
Фрідмен виводить правило, відповідно до якого грошова пропозиція повинна розширюватися щорічно в тім же темпі, що і щорічний темп потенційного росту валового національного продукту, тобто грошова пропозиція повинна стійко зростати на 3-5% у рік. Це, на думку монетаристів, усуває головну причину нестабільності економіки – мінливий і непередбачений вплив _нти циклічної кредитно-грошової політики.
Теоретичні суперечки між монетаристами і кейнсіанцями не розв’язалися остаточною перемогою одного напрямку над іншим. Між ними не можна проводити різку грань. Обидві теорії побудовані стосовно до ринкових умов, хоча мають різні підходи і рекомендації.
Список використаної літератури
1. Історія економічних учень ( За ред. Л. Я. Корнійчук, Н. О. Татаренко. К., 1999. С. 175.
2. Ковальчук В. М., Сарай М. І. Історія світової економічної думки. Тернопіль, 1996. С. 76;
3. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений: Пер. с фр. М., 1995. С. 362.
4. Ядгаров Я.С. История экономических учений. Учебник для ВУЗов, 2-е издание. – М.: ИНФРА-М, 1998. с.288
5. Юхименко П. І., Ільєнко А. А. Історія економічних учень. Київ - Біла Церква, 1999. С. 45.