КІЇВСЬКИЙ СЛАВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІНСТИТУТ СЛАВІСТИКИ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Кафедра міжнародної інформації
Спеціальність-7.030401
Міжнародні відносини
Курсова робота
на тему:
Київ-2005
З М І С Т
ВСТУП ……………………………………………………………………. | 3 | ||
| Розділ 1. | ЧЕХІЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ …………….. | 4 | |
| 1.1. | Особливості функціанування економіки Чехосло-ваччини в умовах соціалізму …………………………….. | 4 | |
| 1.2. | Економічні і політичні передумови поділу Чехосло-ваччини ……………………………………………………... | 11 | |
| Розділ 2. | НОВА ЧЕХІЯ В ЕКОНОМІЦІ ЄВРОПИ ………………. | 13 | |
| 2.1. | Механізми ринкових перетворень в Чехії ……………… | 13 | |
| 2.2. | Місце Чехії в ЄС …………………………………………… | 20 | |
| 2.3. | Перспективи економічного розвитку Чехії …………….. | 23 | |
| Розділ 3. | ВЗАЄМОДІЯ УКРАЇНИ З ЧЕХІЄЮ ……………………. | 25 | |
| 3.1. | Основні сфери економічної співпраці України з Чехією ……………………………………………………….. | 25 | |
| 3.2. | Можливості використання досвіду Чехії для здійснення ринкових перетворень в Україні …………... | 29 | |
| ВИСНОВКИ ……………………………………………………………... | 31 | ||
| ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………... | 34 | ||
Актуальність теми
Останнє десятиліття ХХ ст. стало революційним періодом в історії країн Центральної та Східної Європи. Саме в цей час у їх суспільно-політичному розвитку значну роль почав відігравати національний фактор, що призвело як до позитивних, так і до негативних політичних, соціальних та культурних наслідків. Яскравим прикладом цього процесу може слугувати історичний розвиток Чехо-Словаччини та її держав-наступниць періоду кінця 1980-х - середини 1990-х рр.
Великі перетворення, що відбулися в Чехо-Словаччині та в інших країнах Центральної та Східної Європи наприкінці 1980-х рр. зумовлені економічними та національного факторами в суспільно-політичному житті. Падіння системи державного соціалізму та розпад Чехо-Словацької федерації продемонстрували силу національного чинника у політичному житті країни. Слід підкреслити, що національний фактор у даному випадку виступив одночасно руйнівником усталених політичних утворень та творцем нових національних держав.
Процеси національного відродження, що охопили Чехію та Словаччину після «оксамитових революцій» 1989 р., з усією очевидністю доводять актуальність проблематики та її впливу на розвиток суспільств (в тому числі і українського), що входили до колишньої соціалістичної співдружності.
Об’єктом даного дослідження є економічний розвиток Чехії у новітній період.
Предметом дослідження виступає роль та значення економічного фактора в суспільно-політичному житті Чехії, шляхи взаємодії Чехії з Україною.
Метою даної роботи є висвітлення ролі економічного фактора у суспільно-політичному розвитку Чехії, перспектив їх розвитку та шляхів взаємодії цих країн з Україною.
Об’єкт, предмет та мета дослідження визначили такі завдання:
- розглянути розвиток економіки Чехо-Словаччини;
- визначити роль та місце економічного фактора в суспільно-політичному житті Чехо-Словаччини напередодні 1989 р.;
- розкрити роль і значення економічного та національного фактора та націоналізму у листопадових подіях 1989 р.;
- розкрити основні сфери економічної співпраці України з Чехією;
- виявити можливості використання досвіду Чехії для здійснення ринкових перетворень в Україні.
Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаної літератури і нараховує 35 сторінок друкованого тексту.
Розділ 1. ЧЕХІЯ У СКЛАДІ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ
1.1. Особливості функціанування економіки Чехословаччини в умовах соціалізму
Чехословаччина, держава, що існувала в Центральній Європі з 28 жовтня 1918 по 31 грудня 1992 р. Населення – 15, 4 млн. чоловік (1983). Щільність населення: 121 чоловік на 1 кв. км. Найвища точка: пік Герлаховски-Штіт, 2655 м. Офіційні мови – чеська і словацька. Основна релігія – католицтво. Адміністративно-територіальний поділ: 10 областей, столиця Прага. Грошова одиниця: чехословацька крона = 100 геллерів. Національне свято: День утворення Чехословацької Республіки (ЧСР) у 1918 р. – 28 жовтня. Національний гімн: «Де моя Батьківщина?».
Незважаючи на обмеженість власної сировинної і паливної бази і вузькість внутрішнього ринку, Чехословаччина досягла перед Другою світовою війною (1939-1945) значного рівня економічного розвитку, використовуючи іноземні інвестиції і заявивши про себе на зовнішніх ринках. З 1918 по 1939 рр. бл. 60% загального виробництва промислової продукція йшло на експорт. Торговими партнерами Чехословаччини були в основному європейські країни, насамперед Німеччина.
Наприкінці 1940-х років Чехословаччина взяла на озброєння радянську модель економічного розвитку; основна увага приділялася прискореному розвитку важкої індустрії порівняно з легкою промисловістю і виробництвом споживчих товарів, приймалися централізовані плани для визначення напрямків, темпів і методів концентрації ресурсів в інтересах прискореної індустріалізації. Рішення політичного керівництва визначали весь процес планування і не підлягали обговоренню, що дозволяло уряду мобілізувати і концентрувати ресурси в окремих галузях і районах. Націоналізація економіки була неодмінною умовою планового ведення господарства.[1]
На першому етапі націоналізації наприкінці 1945 р. були прийняті декрети, відповідно до яких деякі ключові галузіі промисловості, такі як гірничовидобувна промисловість, чорна металургія, виробництво електроенергії підлягали повній націоналізації. Через рік після прийняття цих декретів 60% робітників у чеських районах працювало вже на націоналізованих підприємствах. Другий етап почався в 1948 р., коли новий комуністичний уряд провів майже повну експропріацію власності. До 1949 р. держава контролювала уже всю промисловість і фактично ліквідувала приватні підприємства.
Колективізація сільського господарства почалася в 1948 р., друга її хвиля відноситься до 1956 р. До 1960 р. вона практично завершилася. У 1987 р. 64% сільськогосподарських земель знаходилося у власності колективних господарств, члени кооперативів володіли спільно землею і засобами виробництва і розподіляли між собою прибутки після відрахування визначеного, заздалегідь призначеного відсотка державі; 30% сільськогосподарських угідь знаходилося у власності державних господарств. Ще 4% сільськогосподарських земель належало приватним хазяїнам, знаходилося в індивідуальному користуванні членів кооперативних господарств і несільськогосподарських підприємств.
Реформи в період комуністичного правління. Протягом 40 років проводилися чотири реформи управлфння плановою економікою (1953, 1958, 1965 і 1980 рр.), але жодна з них не була реалізована повністю. Плани на різноманітні періоди складалися для окремих підприємств (з урахуванням їх більшої або меншої самостійності) галузевими відомствами, промисловими міністерствами або державною плановою комісією. Остання займалася довгостроковим (звичайно на 5 років) і оперативним (на 1 рік) плануванням відповідно до генеральної лінії розвитку, обумовленої політичним керівництвом країни, а також з урахуванням даних про виконання попередніх планів випуску продукції. Довгостроковий план звичайно «спускався» в органи, що займалися оперативним плануванням відповідно до нових директив і цільових настанов.
Перша реформа 1953 р. ставила ціллю «екстенсивний розвиток», при якому основні зусилля направлялися на збільшення темпів приросту обсягу валової продукції, а не на підвищення її якості, рівня технічної оснащеності виробництва, розвитку торгівлі і сфери обслуговування. Основні витрати підприємств по капіталовкладеннях і на технічний розвиток виробництва покривалися за рахунок централізованих фондів, у які направлялося від 80 до 90% прибутків підприємств.
Реформа 1958 р. продовжила реформу системи управління 1953 р. Для підвищення продуктивності праці і подолання тенденції до економічного спаду головні економісти, зокрема Отто Шик, виступили в 1965 р. за децентралізацію планування і за більше урахування таких чинників, як попит, пропозиція і фінансові стимули. У ході реформи робилися спроби сполучення централізованого планування і ринкових відносин, регульованих за допомогою економічних механізмів. Проте умови 1960-х років не сприяли внесенню яких-небудь змін у державну монополію на право власності в промисловості, і замість цього було прийняте рішення про перехід на самоврядування підприємств. Виборні ради робітників одержали право контролювати діяльність підприємств. Вторгнення 1968 р. поклало кінець ліберальним тенденціям в економіці і політиці і змусило країну повернутися до старої практики централізованого планування й економічної взаємодії з країнами радянського блока.
Наступна спроба здійснити реформи відноситься до 1980 р., але вона являла собою лише модифікацію системи централізованого планування зі збереженням пріоритетів екстенсивного росту. Повна невідповідність цієї реформи вимогам життя виявилася після 1980 р., коли почали погіршуватися економічні позиції Чехословаччини у світі через низьку якість товарів, зниження продуктивності праці і падіння темпів економічного зростання.