Матьенсо де Перальта, Хуан (22 лютого 1520, Вальядолид, Іспанія - 15 серпня 1579, Чукисака, Перу) - іспанський і болівійський юрист і економіст, знавець Інкського права й економіки Імперії Інків. Автор політико-економічного трактату "Губернаторство Перу", а також розроблювач теорій "вільного ринку", "вартості" і "справедливої ціни". Був Главою Королівської Аудієнції в Чаркас (Болівія), у підвідомчу область якої входило місто Потосі.
Каланча, Антонио де ла або батько Каланча (Чукисака, Сукре, 1584; Ліма, 1 березня 1654) - католицький священик і хроніст Перу й Болівії, що описав Завоювання Імперії Інків, звичаї й традиції місцевих індіанців - кечуа, аймара й інших.
Карденас Понсе, Бернардино де (19 травня 1562, Чукисака, Болівія - 20 жовтня 1668, Де-ла-Сьерра, Перу) - чернець, місіонер - францисканець у Південній Америці: Перу, Болівія. Єпископ і губернатор Парагваю. Дослідник індіанців Центральних Анд, історії Інків.
Давид Паділья Арансібіа (13 серпня 1927, Сукре, Болівія) - болівійський політичний і військовий діяч. Генерал, Президент Республіки Болівія в 1978 - 1979 роках. Намагався покінчити з багаторічним військовим правлінням і провів загальні вибори, щоб передати владу законно обраним президентові й конгресу.
Болівія одна з небагатьох країн Америки індіанці, в основному кечуа та аймара складають понад половину населення. Другою за чисельністю групою є власне болівійці - метиси та креоли. Більшість населення сконцентровано в гірських районах. Державна і літературна мова іспанська. Серед віруючих болівійців переважають католики. Найбільші міста Ла-Пас, Сукре, Кочабамба, Оруро. В 2009 чисельність населення Болівії оцінювалася приблизно в 7,95 млн чол. (табл.2.1).
Таблиця 2.1
Вікова структура населення (2009 р.)
| Вікова структура населення | Питома вага | Кількість осіб, млн. осіб |
| 0-14 років | 32,30% | чоловіки 1,15; жінки 1,41 |
| 15-64 років | 63, 20% | чоловіки 2,86; жінки 2,16 |
| 65 і старше | 4,50% | чоловіки 0,168; жінки 0,189 |
Джерело: http://www.populstat. info/Americas/boliviat. htm
Таким чином, Болівія є самою малонаселеною країною Південної Америки, із щільністю населення всього ок.8 чоловік на 1 кв.км. Щорічний приріст населення в період з 1980 по 1993 становив 2,1%, а до 2009 зменшився до 1,63% у рік. Коефіцієнт народжуваності з розрахунку на 1000 чоловік становить 25,53, а смертності - 7,91. Очікувана тривалість життя в країні - 62,2 для чоловіків і 67,48 для жінок [1].
Більша частина населення країни живе на Альтиплано. На цьому плоскогір'ї й у долинах, що спускаються до східних рівнин, живе більшість індіанців. У департаменті Кочабамба переважає іспаномовне населення, і європейський вплив у культурі виражено сильніше, ніж на Альтиплано. У малонаселених східних департаментах Бени й Санта - Крус донедавна переважали метиси, однак масові переселення індіанців з Альтиплано вже почали змінювати етнічний склад цих районів.
Сільські жителі становлять близько 41% усього населення, причому переважна більшість господарює У східних областях країни, що вважаються перспективними для майбутнього заселення, більша частина жителів зайнята товарним землеробством і скотарством.
Населення Болівії складається з 4 національних груп: іспаномовних болівійців (39,5% від загального числа жителів), кечуа (32,9%), аймара (23,8%) і так званих "лісових індіанців" (2,5%).
Іспаномовні болівійці є нащадками нечисленних іспанських переселенців, що вперше з'явилися на території нинішньої Болівії в другій третині XVІ сторіччя, і корінного індійського населення - кечуа, аймара, тупи-гуарани, та ін. В основній своїй масі це метиси, а також чоло - індіанці, що володіють у досконалості іспанською мовою й осілі в містах. Значну частину іспаномовних болівійців становлять креоли - біла частина населення, що не змішувалася з іншими расовими групами, або ж населення, що має незначну частину індійської крові. По оцінці, креоли становлять від 15 до 30% від загального числа іспаномовних болівійців. У цю групу населення входить також невелика кількість негрів, мулатів і самбо (близько 10-15 тис. чоловік). Група іспаномовних болівійців постійно росте в чисельності, як за рахунок змішання різних етнічних груп, поширення іспанської мови, так і в результаті більше високого серед них природного приросту населення.
Кечуа в цей час є найбільшим індійським народом Америки, що утворить значну частку в населенні Перу, Еквадору й Болівії. Кечуа розселені компактно на величезній території в Андах від Колумбії на півночі до Аргентини й Чилі на півдні. Після утворення в XІ столітті на значній частині Південної Америки імперії інків, мова кечуа був прийнятий у ній державною мовою, що сприяло асиміляції й розчиненню багатьох інших індійських племен у середовищі кечуа. Цей процес тривав і при іспанському колоніальному пануванні в XVІ - XІ сторіччях.
Аймара є творцями високорозвиненої індійської культури Тиуанако, що з'явилася ще в доінкський період. У часи імперії власний культурний розвиток аймара було загальмовано, вони піддалися сильної асиміляції з боку кечуа. Значна частина аймара (племена коли, кольяуа, кольяуайя, а такче частина племен канчи, кана, убина й чарка) була також асимільована кечуа в колоніальний період [1].
До числа "лісових індіанців" відноситься найбільш відстала частина населення країни. Це тупи-гуарани, араваки, мовима, самуко, каювава й деякі інші народності андо-екваторіальної мовної родини; чимапе, матако - матагуайо, гуайкуру й інші з пано-карибської родини; ітонама (родина макро-чибча). Усього існує більше 50 племінних груп "лісових індіанців", деякі з них нараховують менш сотні осіб. Найбільш великі племена в середовищі тупи-гуарани - чи квита (40 тис. осіб), чиригуано (22 тис. осіб.), серед араваків - мохо (17 тис. чіл осіб
До 1961 католицизм був державною релігією в країні, і майже 95% болівійців номінально належали до Римсько-католицької церкви. Католицька церква користується більшим впливом у містах, однак у сільських районах католицькі обряди вбирають багато елементів індійських вірувань. З некатолицького населення приблизно половину становлять протестанти, переважно методисти й пресвітеріани; у Ла-Пасі й Кочабамбе є невеликі іудейські громади.
болівія релігія освіта мистецтво
У країні 3 державні мови - іспанська, Кечуа й Аймара. У цілому іспанською мовою володіють 77% населення, і частка ця постійно зростає. Іспанська мова болівійців сильно відрізняється від іспанського, котрий знають в інших країнах Латинської Америки, тому що містить велику кількість індійських слів і виражень. Більшість іспаномовних болівійців двомовні, вони знають іспанський і один з індійських мов - кечуа, аймара або гуарани. Індіанці також між собою спілкуються рідною мовою, у містах же говорять іспанською. Усього ж у Болівії 39% населення двомовне, і 3% - тримовні.
Законодавчо встановлено такі національні світа
Таблиця 2.2
Загальнонаціональні свята
| Свята | Дата |
| Новорічні свята | 1 - 2 січня |
| Фієста канделаріо | 2 лютого |
| Велика п’ятниця | за церковним календарем |
| Пасхальна неділя | за церковним календарем |
| День працюючих | 1 травня |
| День незалежності | 6 серпня |
| День всіх святих | 1 листопада |
| Різдво | 25 грудня |
Джерело: http://www.populstat. info/Americas/boliviat. htm
Найбільше місто Болівії, Ла-Пас, з місцем перебування адміністративних органів влади, головним промисловим центром і самим високогірним з великих міст миру. За даними перепису 1995, його населення становило 856,6 тис. осіб, а вважаючи пригороди - більше 1,1 млн. чоловік. Де-ла-сьерра, розташований на низинній рівнині до сходу від Анд (Додаток А), нараховував 838,5 тис. осіб, серце найбагатшого сільськогосподарського району країни Кочабамба - 514,7 тис. осіб, а головний центр видобутку олова Оруро - 225 тис. осіб. В офіційній столиці країни Сукре проживало 185,2 тис. осіб, а в Потоси, де в колоніальну епоху перебував центр видобутку срібла, - 144,2 тис. осіб.
Болівія має не достатньо розвинену систему соціального забезпечення. Така ж ситуація складається і в сфері освіти та медичного обслуговування. Щодо інших послуг зауважимо, що соціальні видатки цієї країни в питомій вазі бюджету одні з найменших в Південній Америці. Законодавство передбачено захист громадян в разі їх непрацездатності через старість або хвороби, виплата пенсій вдовам і сиротам і допомоги по безробіттю. Ця система фінансується за рахунок видатків державного та місцевих бюджетів. За даними 2000 р.78 % людей у віці старше 15 років можуть вільно читати і писати. Співвідношення чоловіків і жінок при народженні: 1,34 чол. / жін. До 15 років: 1,25 чол. / жін. У населенні в цілому: 1,21 чол. / жін [6].
Що стосується дитячої смертності, то обидві статі мають показник на рівні 37,07 смертей / 1000 новонароджених. Що стосується очікуваної тривалості життя при народженні, то обидві статі мають показник на рівні 60,32 років (оцінка на 2003 рік) Коефіцієнт сумарної народжуваності 2,75 дитини на 1 жінку (оцінка 2003 року)