Не можна вважати, що й успіхи в новій економіці мають досить переконливе пояснення. Так, у сфері послуг – основній сфері поширення і використання інформації, частка якої з 60-х рр. у ВНП Сполучених Штатів Америки зросла з 50 до 70%, – 63% послуг віднесені до сфери інтелектуальних. Більше 50% ВНП країн ОЕСР (Організації економічного співробітництва і розвитку) створюється в таких інтенсивних галузях, як освіта і комунікації. Майже у всіх країнах з високим рівнем доходів збільшується частка високотехнологічних галузей (виробництво комп'ютерів і електроніки, аерокосмічна індустрія і т.п.) у загальному обсязі умовно-чистої продукції й експорту. Приміром, за період з 1970 по 1994 р. частка високотехнологічних товарів у виробництві умовно-чистої продукції зросла з 18,2 до 24,2% у США, з 16,4 до 22,2% – у Японії, з 16,6 до 22,2% – у Великобританії. Щодо частки продукції цих галузей в експорті, то найвищий показник за зазначений період спостерігався в Ірландії, де мало місце його збільшення із 11,7 до 43,6%, у США – з 25,9 до 37,3, у Японії – з 20,2 до 36,7%[9].
Небувалий розвиток спостерігається, насамперед, у технічній сфері. Перший програмувальний комп'ютер з пам'яттю на 20 слів був сконструйований у 1946 р.. З 60-их рр. почалася революція в комп'ютерній техніці. Спочатку вона характеризувалася поширенням комп'ютерів – «мейнфремов», а потім – винаходом у 1971 р. мікропроцесора. Гордон Мур, один із засновників Intel, у 1965 р. пророчив темпи технічного прогресу у сфері комп'ютерної техніки, що цілком підтвердила наступна практика. Відповідно до закону Мура, процессингова потужність кремнієвого чіпа подвоюється кожних 18 місяців. За оцінками вчених, закон Мура буде чинним щонайменше ще десять років. У 2010 р. процесингова потужність комп'ютера буде в 19 млн. разів перевищувати потужність комп'ютера 1975 р., а коштувати в реальних цінах він буде менше.
Настільки високі показники економічного зростання можна пояснювати просто – високою ефективністю нової техніки і попитом на неї. Але правомірно припустити, що в розвиток економіки «втрутилися» нові закони, яких не знала стара економіка. Вони чекають своїх дослідників і першовідкривачів. Не виключено, як це раніше неодноразово траплялось, що нові закони очевидними стануть у результаті більш-менш руйнівних криз світової економіки.
Таким чином, нова економіка – це виробництво і використання нових знань, перетворення їх у самостійний фактор виробництва, який відіграє ведучу роль у системі факторів виробництва, і розвиток за «старими» законами, що діє по-новому в нових умовах і за новими законами, що зумовлюють прискорення розвитку.
2. Нова економіка
як єдина наднаціональна світова економіка
Серед тенденцій, властивих новій економіці, на перший план висувається її об'єднувальний характер. Вона поєднує всіх і все: людей, підприємства, ринки, країни. Ніхто і ніщо не може існувати автономно. Час автаркних економік і Робінзонів назавжди іде в минуле. Поступово будується світовий економічний порядок, у якому державні кордони будуть мати в кращому випадку політичне значення. Для того, щоб обґрунтувати і по можливості розвинути цю думку, зупинимося на деяких істотних особливостях сучасного розвитку.
Нова економіка веде, перш за все, до ліквідації географічних і національних границь економічного простору. Увесь світ є реальним чи потенційним клієнтом фірми й одночасно будь-яка фірма світової економіки є реальним чи потенційним конкурентом. З цих посилань будується стратегія керування і маркетингу – боротьбу за клієнта потрібно вести на всьому світовому ринковому просторі й з орієнтацією на цей же простір варто будувати стратегію конкуренції. Це веде до небаченого в історії розширення можливостей для досягнення успіху, з одного боку, і збільшення ризику, – з іншого. Прикладом може бути компанія Amazon.com, яка протягом останніх трьох років продала книги майже двом мільйонам людей з 160 країн зі свого офісу в Сіетлі. Такі приклади успіху американських телекомунікаційних компаній можна продовжити, однак усі вони переживають жорстку конкуренцію з боку молодих провайдерів послуг із країн Європейського Союзу й Ізраїлю.
Нівелювання географічного і національного фактора в даний час виявляються у збільшенні радіуса впливу індивідуумів і неурядових організацій. У світі створюється велика кількість віртуальних коаліцій, у яких об’єднуються однодумці з метою надання допомоги один одному щодо обміну інформацією, розробки і впровадження своїх стратегій. Ці об'єднання розпорошених індивідуалістів на основі спільних цілей нерідко здобувають форми могутніх коаліцій, здатних у визначених питаннях робити серйозний тиск в усьому світі. У даний час число неурядових організацій налічує приблизно 30 000, становленню яких значною мірою сприяє Інтернет, і їх число має стійку тенденцію до збільшення.
Приміром, 600 абсолютно різних неурядових організацій 70-ти країн світу в 1998 р., координуючи свою діяльність через Інтернет і створивши всесвітню коаліцію, домоглися від керівництва країн OECD відмовитись від планів регулювання міжнародних інвестицій. Аналіз подібних акцій дає підстави для висновку про те, що Інтернет формує якісно нове глобальне цивільне суспільство. Особливо ефективним засобом розвитку таких тенденцій є використання цифрового простору для тиску міжнародної громадськості на уряди з метою прийняття відповідних політичних рішень.
В оцінках взаємовпливу нової економіки і держави домінує точка зору, що «Інтернет не замінив ні національну державу в її центральній позиції у світовій політиці, ні класичну політику влади. Однак він зміцнив існуючі обмеження національної дієздатності і сприяє створенню глобального цивільного суспільства. І одне, й інше в перспективі стосується позиції і поведінки національної держави. Проте воно не зникне, а тільки зміниться. Поряд із системою територіальних держав створюється мережа відносин, у якій уряди, міжнародні й неурядові організації, суб'єкти економіки й окремих індивідів співіснують, сперечаються і співпрацюють»[10].
Таку позицію можна прийняти лише з певними застереженнями. Мабуть, що потреба в національній державі залишиться тільки у сфері культурно-історичних інтересів і правових відносин. Регулююча роль держави у сфері економіки стане непотрібною, тому що вона поступово буде переходити до транснаціональних компаній і великих господарчих суб'єктів, які діють на мікроекономічному рівні. Навіть соціальні функції набудуть глобального характеру. Найобдарованіші займуть місця у найконкурентоздатніших університетах і школах, а решті молоді доведеться задовольнятися посередніми вузами. Останнім потрібно буде самим подбати про підвищення якості своєї роботи і використовувати для цього існуючі можливості нарощування економічного і кадрового потенціалу.
Контури наднаціонального уряду вимальовуються в США, які стали де-факто світовим інтернет-урядом. Пояснення цьому має історичний характер. Американський уряд зіграв вирішальну роль у створенні Інтернету в 50-ті рр. Він змушений був взяти на себе обов'язок регулювання питань технічної інфраструктури і дієздатності в Інтернеті, присвоєння доменних імен, упорядкування юридичних суперечок між власниками фірм реального і віртуального світу і т.д. Не виключено, що ці функції поступово перейдуть до наднаціональних органів, тому що роль американського уряду як єдиної влади в Інтернеті стає для інших країн усе менш прийнятною. Однак ця влада не може децентралізуватися і перейти до національних органів, бо такий поворот подій суперечить інтернаціональній сутності Інтернету.
Уже очевидно, що глобалізація поставила проблемою дня завдання найширшої лібералізації національних економік. Як пише «Business week», у світі наростають ознаки відходу від твердого контролю над економікою й окремими галузями. Хвиля злиттів у сфері телекомунікацій у Європі свідчить про те, що стара ідея збереження національних монополій мертва. І в Японії, де високі тарифи на телекомунікаційні послуги стримували розвиток електронної комерції, компанія «Ніппон телеграф енд телефон корпорейшн» запровадила єдиний тариф для доступу в Інтернет для всіх, хто активно користується його послугами, у розмірі $ 75 на місяць. Однак ця ціна набагато вища, ніж у США, де Інтернетом можна користуватися за $ 20 на місяць, а іноді і безоплатно[11].
Про необхідність глобальної лібералізації економіки свідчить досвід Європи. «Нема сумніву, що в єврозоні виникає нова економіка»[12] – вважає Томас Майер, головний економіст інвестиційної фірми «Голдман, Сакс» у Франкфурті-на-Майні. Інші економісти вважають, що ринок Європи занадто фрагментарний, його ринки праці занадто зарегульовані, а діючі на континенти закони носять занадто обмежений характер, щоб сприяти бурхливому зростанню економіки без інфляції. Тому не можна не погодитися з Джоном Д. Салливаном, виконавчим директором Центру міжнародного приватного підприємництва, який пише: «Кожна країна, намагаючись повернути сили глобалізації на користь своїх власних народів, стикається з необхідністю робити стратегічний вибір. Держави можуть пробувати використовувати всю різноманітність протекціоністських засобів, що пом'якшують вплив глобалізації на існуючі вітчизняні сектори, включаючи приватний сектор, фірми державної форми власності, союзи й інші складові суспільства. Як альтернативний шлях вони можуть спробувати відкрити свої економіки для якомога більшої участі в міжнародній системі. Останній вибір призведе до більшої конкуренції з боку міжнародних компаній. Проте він же спричинить всезростаючий приплив іноземних інвестицій, пожвавлення процесу запозичення технологій, а в певний момент прискорить і економічне зростання. Звичайно, вибір між цими двома стратегіями в даний час стає постійною складовою політичних дискусій однієї країни з іншою»[13].