Тема : Релігія як сфера духовної культури: структура та функціональне покликання
План
1 Предмет та функції релігієзнавства
2.Національні релігії. Індуїзм. Іудаїзм
3.Буддизм
4.Християнство
5.Іслам
6.Свобода совісті в Україні
7.Нові релігійні течії та організації в Україні
релігієзнавство буддизм християнство іслам
1. Предмет та функції релігієзнавства
Релігієзнавство - гуманітарна наука, що досліджує соціально-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв'язків з політичними, економічними, духовними системами суспільства, особливості їх впливу па віруючих. Як самостійна галузь знання воно виникло у другій половині XIXстоліття.
Предметом релігієзнавства є об'єктивні закономірності виникнення, становлення та розвитку релігій, їх функціонування, структура та різноманітні феномени, взаємозв'язок і взаємодія релігії з іншими галузями знань.
Термін «релігія» походить, за Цицероном, від латинського «ге§е1е» - шанувати, почитати, і означає «богошанування», «культ»; або ж, за Лактанцієм, від слова «геІі§аге» - зв'язувати. Осмислюючи природу і сутність релігії, Лев Толстой показав три значення поняття релігії:
1.Релігія - це дане Богом щире одкровення і богошанування, що витікає з цього.
2.Релігія - це зведення марновірних положень і марновірне богошанування, що випливає з цих положень.
3.Релігія - це зведення філософських положень і моральних законів, створених розумними і владними людьми для керування грубими, неосвіченими народними масами, щоб їх утішити і приборкати.
Релігія є однією з найдавніших форм суспільної свідомості, однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного. Релігія прагне до універсального відображення дійсності, використовуючи при цьому фантастичні образи, які сприймає як дійсні. При такому визначенні релігія пов'язана з фантазією та з вірою у створені образи та вигадування. Саме віра стає основою впевненості у дійсному існуванні фантастичних образів. Релігія як сфера духовної культури має свої особливості, власну структуру та виконує певні функції. До структури релігії належать:
1) релігійна свідомість, що включає два компоненти: релігійну психологію (сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов'язаних з певною системою релігійних ідей) та релігійну ідеологію (систему ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації); 2)релігійні почуття, що спрямовують емоційне ставлення людини до створених їхньою уявою надприродніх сил як до реальних;
2) релігійний культ- сукупність символічних дій, за допомогою яких віруючі намагаються вплинути на надприродні об'єкти. До культу можна віднести обряди, ритуали, жертвопринесення, таїнства, богослужіння, пости, молитви; сюди належать також культові споруди (храми, собори), культові речі (посуд, одяг, реліквії) та, звісно, культові книги;
3)релігійні організації - об'єднання послідовників тієї або іншої релігії, що виникають на основі спільності вірувань та обрядів. Релігійні організації викопують різні функції: як релігійні - задоволення релігійних потреб віруючих, регулювання культової діяльності, розробка та пропаганда віровчень, так і нерелігійні - політичні, правові тощо.
Під специфічними особливостями релігії слід розуміти і ті функції, що вона виконує в суспільстві.
1. Ілюзорно-компенсаторська функція полягає у тому, що для віруючого релігія дає компенсацію (не дійсну, ілюзорну) обтяжливості людського буття і надію на краще існування у потойбічному світі. Таку надію дає віра в райське життя, в ідеальний світ, де панують свобода і рівність.
2. Світоглядна функція полягає в намаганні релігії створити власну картину світу, власну схему вдосконаленого суспільства, визначити місце людини в системі природи та суспільства.
3.Регулятивна функція виявляється у спрямованості релігії створити свою систему норм і цінностей для віруючої людини, що закріплює і зберігає віру у надприродне. Ця функція реалізується у традиціях, культових діях, сімейно-побутових стосунках.
4.Інтеграційна функція полягає в спрямуванні релігії на збереження і'зміцнення існуючої соціальної системи, на згуртування прихильників однієї віри і протиставлення їх послідовникам інших релігійних напрямків.
5.Комунікативна функція реалізується у підтримці зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій та у міжособистісних стосунках.
Релігії поділяють на групи на підставі етнічних ознак, часу виникнення, рівня організації, державного статусу, правового статусу, статистичного аналізу, за формою поширення тощо. За рівнем розвитку релігії поділяють на такі види:
♦ ранні форми - релігії первісного суспільства (анімізм, магія, культ предків тощо);
♦ політеїстичні - релігії, у котрих визнається багатобожжя (більшість національних релігій, за винятком іудаїзму та сикхізму);
♦ монотеїстичні - головною ознакою є поклоніння єдиному богу (християнство, іслам, іудаїзм, сикхізм);
♦ синкретичні - релігії, що утворилися внаслідок зрощування або злиття різних релігій (афрохристиянські, абавіти, дзен-буддизм);
♦ нові релігійні течії та рухи - релігії, що виникають у сучасності (мунізм, церква Антихриста, йогізм).
Анімізм - це віра в духи і душі, що управляють людьми, предметами та явищами навколишнього світу. Тотемізм позначає комплекс вірувань і обрядів первісного суспільства, пов'язаний з уявленнями про родинні зв'язки між групами людей і' тотемами - тваринами або рослинами, що, відповідно до міфічних уявлень, були предком-заступником даного роду і кожного його члена, символом кровного зв'язку. Фетишизм - це поклоніння неживим предметам, яким приписувалися чудодійні властивості (скелі, дерева, раковини, різні побутові пред мсти тощо). Магія являє собою обряди, пов'язані з вірою в надприродну здатність людини виливати на інших людей та навколишню дійсність. Анімалізм, зоолатрія - це сукупність магічних обрядів і вірувань, в основу яких покладено уявлення про тварин або рослин як покровителів та захисників роду. Аніматизм являє собою перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до природи як до живої істоти.
2. Національні релігії. Індуїзм. Іудаїзм
Серед багатьох спроб класифікувати усі релігії найчастіше використовується така схема класифікації релігій:
1.Ранні форми релігії (родоплемінні), тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аніматизм, анімалізм, шаманство, культ природи, культ предків, язичництво, політеїзм.
2.Національні релігії.
♦ ранні національні релігії: релігія Стародавнього Єгипту, релігія народів Дворіччя, релігія Стародавньої Індії (ведична, брахманізм), давньогрецька релігія, релігія Давнього Риму, релігії доколумбової Америки та інші;
♦ пізні національні релігії, іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм, зороастризм.
3.Світові релігії, буддизм, християнство (у його конфесійних проявах - православ'я, католицизм, протестантизм), іслам.
4.Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи:
♦ неохристиянство: Богородична церква, церква Ісуса Хри-ста, Новоапостольська церква та інші;
♦ релігії оріенталістського (східного) напрямку: Товариство свідомості Крішни, послідовники Саї Баби, центри Шрі Чіпмоя, Вселенська чиста релігія;
♦ синтетичні релігії: Велике Біле братство, церква Єднання, Всесвітня віра Бахаї;
♦ езотеричні об'єднання: теософія, братство Грааля;
Неоязичництво: Рідна віра, РУНвіра, Собор Рідної Віри;
♦ сайентологічні рухи (наукоподібні): діанетика, наука розу му, християнська наука;
♦ сатанізм.
Ранні національні релігії - це релігійні вірування, що охоплювали своїм впливом верхні та середні верстви населення у межах однієї національної держави і існували в той час, коли була можливість тримати найбільш пригнічені низи суспільства у покорі лише завдяки грубому насильству.
Пізні національні релігії - релігії, що існували в період феодальних відносин, відстоювали інтереси нації без соціального протистояння низів та верхів.
До числа найдавніших національних релігій належить індуїзм, що сповідує переважна більшість населення Індії протягом століть. Для початкового періоду індуїзму (його іноді називають ведичною релігією) характерним є шанування природи як такої, тотожність людини і природи, і навіть творіння світу відбувається в процесі принесення в жертву першолюдини Пурупіі, з різних частин його тіла. Важливого значення набуває та має своє продовження у наступному розвитку людства орієнтування людини на досягнення трьох основних завдань (триварга): 1) дхарма - слідування основним релігійно-моральним настановам; 2) артха - все, що зв'язане з користю та вигодою у суспільному житті; 3) кама - повне задоволення тілесних потреб, передусім любов.
Головні джерела класичного індуїзму, окрім Вед, - це народний епос «Махабхарата» і «Рсшаяна», а також пурині, зведення переказів.
Історично першою великою релігією, що почала використовувати Одкровення, надане Богом, є іудаїзм. Організаційним центром ного став храм на горі Сіон, жреці котрого довгий час збирали і редагували міфи про Ягве та його пророків. Головне джерело зведень про релігію євреїв - Біблія. Книги Старого Заповіту поділяються на три частини: 1) ІГятикнижжя Мойсея - Тора; 2) ранні і більш пізні книги пророків -Небігм; 3) інші книги - Кетубім.
Релігійна істина відображена у Десятислів'ї Мойсея, де висловлені десяті, заповідей. У першій із них відкривався народу сам Ягве, як Бог. Це він вивів їх із Єгипту, відчинив їм шлях по морю і скинув могутність фараона і його воїнство. Хоча він близький до людей, милостивий, виявляється єдиним живим Богом, проте він невидимий і немає Йому ніякої подоби ні на небі, пі на землі. Третя заповідь: народ не повинен зображувати собі Бога як кумира. Дотримання суботи притіненням усякої роботи в сьомий день (четверта заповідь) тепер було підтверджено законодавчою силою як необхідний чинник для посилення релігійного почуття, періодичного відновлення сил і надання відпочинку людині і тваринам. Повага до батьків здавна вважалася моральним обов'язком дітей, але тепер заповідалось, що син, навіть ставши головою сімейства, повинен так само почитати свою матір, як почитав батьків (п'ята заповідь).