Смекни!
smekni.com

Основи хімії (стр. 11 из 21)

замерзання – С (марка „40”); С (марка „ ”

Знаючи, формули розрахунку температури замерзання (кристалізації) або кипіння, давайте приготовимо антифриз із етиленгліколю (С Н (ОН) ), який замерзав би при температурі оС, знаючи, що води усього 5 л.

зам * М

зам = К зам

, звідси

Кзам *

знаходимо: г

Значить, на 5 л води треба взяти 3, 333 кг етиленгліколю.

А тепер давайте розрахуємо при якій температурі буде кипіти цей же розчин

о кип

Значить, антифриз буде кипіти при 100о о о

Що характерно, зам етиленгліколю (С Н (ОН) С, а якщо його розбавляти водою у відношені 70 : 30, можна приготувати антифриз, який буде замерзати при мінус оС.

С Н (ОН)

Н О

зам – – –

Таким чином, готують антифризи не тільки з етиленгліколю, а ще й з гліцерину (С Н (ОН) ) та других речовин.

Лекція 8. Розчини електролітів

План.

1.Що таке електроліти і неелектроліти.

2.Що називається електролітичною дисоціацією.

3. Дисоціація кислот, лугів і солей.

4. Ступінь дисоціації,

5. Фактори які впливають на дисоціацію.

Константа дисоціації.

Дисоціація води. Гідроліз солей.

Усі речовини розділяються на електроліти і неелектроліти.

Електроліти це ті речовини, які у розплавленому або в розчиненому стані проводять електричний струм.

Неелектроліти – речовини, які у розплавленому або у розчиненому стані не проводять електричний струм.

До електролітів відносяться солі, кислоти, основи.

До неелектролітів – органічні сполуки: спирти, ефіри, кетони, вуглеводи, масла.

Як ми бачимо до електролітів відносяться речовини, в молекулах яких атоми зв‟язані сильно полярними або іонними зв‟язками. Багато речовин ще в твердому стані мають іонну структуру: а , КОН, Н РО , але у такому стані у них іони міцно зв‟язані один з одним, так як мають протилежно заряджені частинки (катіони + і аніони ) і тому їх рух затрудняється (стає неможливим).

Коли тверду речовину перевести у розплав або розчин іони отримують волю і починають рухатися. Коли через такий розчин пропустити постійний струм то позитивно заряджені частинки направляються до катоду і називаються а негативно заряджені направляються до аноду і називаються. аніонами - .

Процес розпаду електроліту на іони під дією полярних молекул розчинника називається електролітичною дисоціацією.

У хімії розпізнають сильні і слабі електроліти.

До сильних відносяться:

Усі солі, за винятком деяких комплексних солей.

Гідроокиси лужних і лужноземельних металів.

Неорганічні кислоти (Н – І ступінь.)

До слабких відносяться:

1.Органічні кислоти (оцтова, винна, щавлева), а також неорганічні: Н

....і др.

. Усі гідроокиси металів, крім вище названих.

3. Гідроокис амонію.

Розглянемо дисоціацію сильних електролітів.

Дисоціація кислот

При розчинені у воді кислоти дисоціюють на позитивно і негативно заряджені іони.

НСІ → Н + СІ

Як бачимо одноосновні кислоти дисоціюють в одну стадію, а багатоосновні – ступінчато, по ступеням, наприклад:

→ Н

Це відбувається тому, що в їх розчинах установлюються складні рівноваги, у яких беруть участь іони різноманітного вигляду.

Із точки зору електролітичної дисоціації кислотами називається – електроліти які у водних розчинах дисоціюють тільки на катіони водню і аніони кислотного залишку.

Потрібно говорити слово тільки тому, що гідросолі також дисоціюють на аніони водню і на катіони металу.

→ –

Словом тільки ми виключаємо катіон

Дисоціація основ

Основи у водних розчинах також будуть дисоціювати. Наприклад,

→ –

Як бачимо, одно кислотні основи, дисоціюють в одну стадію, а багато кислотні основи як і кислоти дисоціюють ступінчато.

→ – → –

Основами називається – електроліти які у водних розчинах дисоціюють тільки на аніони гідроксильної групи (ОН) і катіони металу.

Слово тільки виключає другі аніони як, наприклад, із гідроксосолей.

– – У цьому випадку

Крім типових кислот і основ є гідроксиди, які проявляють амфотерні властивості.

Наприклад,

↔ ↔ ↔

– –

↔ ↔ ↔

У цьому разі в залежності від середовища вони можуть вести себе як кислоти або як основи (хамелеони). Наприклад, гідроксид цинку може реагувати з кислотами, в цьому випадку він веде себе як основа:

Але реагуючи з лугами – виступає у ролі кислоти:

Н →

Дисоціація солей

Усі солі належать до сильних електролітів, тому дисоціюють на такі іони:

Солями називаються електроліти, які у водних розчинах дисоціюють на катіони металу і аніони кислотного залишку.

Кількісно процес дисоціації можна охарактеризувати декількома величинами: ступінню електролітичної дисоціації, константою або еквівалентною електропровідністю.

Процес дисоціації – зворотний процес, який називається. молекуляризацією Тому можемо зазначити, що не всі молекули розпадаються на іони.

Таким чином можна сказати, що в одиниці об‟єму розчину електроліту число частинок (молекул і іонів) буде більше чим у такому ж об‟ємі неелектроліту. То, звичайно і другі величини як: осмотичний тиск, збільшення точки кипіння, зниження точки замерзання і др. будуть для електролітів більші чим для неелектролітів.

Тому ввели поправочний коефіцієнт ί, який називається ізотонічним, або коефіцієнтом

Вант–Гоффа.

Тобто, це відношення результату фактично полученого до теоретичного.

p1 t0k3 t0k факт. і p t0k3 t0k теор.

Ізотонічний коефіцієнт для розчину неелектроліту буде рівний нулю (ί = 0). Для водних розчинів електроліту з такими ж моляльними концентраціями ί > 1. Це відбувається тому, що кількість частинок у такому розчині більше, ніж у неелектроліту, бо електроліт при розчинені розпадається на іони. Для асоційованих молекул (спирту, бензолу...), ί < 1.

Ізотонічний коефіцієнт показує, у скільки разів збільшується число частинок у

розчинах електролітів внаслідок їх дисоціації на іони.

Так, для коефіцієнт дорівнює двом; для К трьом і т. д.

Тому для кількісної характеристики процесу дисоціації було введено поняття ступінь дисоціації.

Ступінь електролітичної дисоціації указує, яка частка молекул розчиненої речовини знаходиться у розчині у врівноваженому (асоційованому) стані. Вона дорівнює:

Відношенню числа молекул, які розпалися на іони, до загального числа молекул розчиненої речовини, тобто:

*100% , де

– кількість молекул, які розпались на іони – загальна кількість молекул. Наприклад:

↔ –

Усього молекул 1000. Із них 10 продисоціювали, тоді:

α

Чим в більшій мірі речовина розпадається на іони, тим вона являється більш сильним електролітом.

α >30% = сильні електроліти; 30 – 2% = середні; < 2% – слабі;

До сильних електролітів належать майже всі солі; кислоти на першій ступіні дисоціації ; гідроксиди лужних і лужноземельних металів.

До слабих електролітів відносяться більшість органічних кислот, як: уксусна, яблучна, винна, а також деякі неорганічні, як: ; усі гідроксиди металів, крім вище названих, а також

Між коефіцієнтом і, ступінню дисоціації α і числом іонів n , на які розпадається молекула існує слідуючи залежність:

Користуючись даною формулою можна вичислити ступінь дисоціації електролітів по осмотичному тиску, по температурі кипіння або замерзання. Тоді:

K *m*1000 t i

зам M * L , а для росм = i*C*R*T

еип

До процесу електролітичної дисоціації як і до любого зворотного процесу можна застосувати принцип ле Шательє.

Тому розглянемо:

Фактори, які впливають на ступінь електролітичної дисоціації

Вплив розчинника

Розчинник завжди збільшує ступінь дисоціації.

Від природи розчиненої сполуки

Одні речовини розпадаються більш, інші – менш. Це можна визначити по константі дисоціації. Чим Кдис >, тим і дисоціація >, і навпаки.

Концентрація розчину

При розведенні електроліту дисоціація його зростає до ∞ (нескінченності). Але це не значить, що сила його теж зростає. Наприклад, яка сильніша 100% чи 50%. Сильніша 50%, тому що сила кислоти залежить від концентрації іонів водню . У 100% їх немає, є тільки молекули . По мірі розбавлення [ ] буде збільшуватися до 50%, а потім почне зменшуватися, хоча дисоціація буде зростати.

4.При доданні однойменного іону ступінь дисоціації зменшується.

↔ –

До цього розчину доливаємо

тобто ми добавляємо іон [ ], а значить дисоціація буде подавлятися, зменшуватися.

Від температури дисоціація майже не залежить.

Електролітична дисоціація виражається в г іон/л.

Константа дисоціації

Вона характерна для слабих електролітів. Наприклад,

↔ –

Як у всякої рівноважної системи можна примінити закон діючих мас: