29. Екологічні права та обов'язки громадян
Екологічні права та обов'язки громадян України. - система юридична закріплених за громадянами повноважень і зобов'язань в екологічній сфері. Найповніше екологічні права та обов'язки закріплено в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" (статті 9-12). Згідно з Законом громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; об'єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації тощо. До того ж і в Конституції України записано: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення" (ст. 50).
Аналогічні формулювання пояснюються тим, що дане право - одне з головних прав людини. Цьому Праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.
Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в судовому порядку.
Поряд із правами Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачає стосовно до громадян і деякі обов'язки. Так, громадяни зобов'язані: берегти, охороняти й раціонально використовувати природні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. 3. Основними завданнями Мінприроди є: забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони НПС, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів , поводження з відходами , небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, розвитку мінерально-сировинної бази, заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення надр, топографо-геодезичної та картографічної діяльності; здійснення управління та регулювання у сфері охорони НПС, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, геологічного вивчення надр, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, організації охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, формування, збереження та використання екологічної мережі; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону НПС, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, зокрема за використанням та охороною земель, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, охорону та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, формування, збереження та використання екологічної мережі, з питань поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, а також забезпечення здійснення державного геологічного контролю, державного геодезичного нагляду за топографо-геодезичною і картографічною діяльністю. 6. Мінприроди здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в його складі урядові органи державного управління, орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальні органи, інспекції, установи та організації, що належать до сфери його управління. 7. Мінприроди під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями.
Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньо політичному курсі України. Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори, насамперед із сусідами Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації — з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — з Данією, Нідерландами, США.
Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з МАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми ТАСIS, а також на двосторонній основі — з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією.
Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів.
Україна є суверенною стороною 26 багатосторонніх міжнародних договорів та 3 протоколів у галузі охорони довкілля. Готується підписання, ратифікації та приєднання ще до 20 міжнародних конвенцій, протоколів і угод. Україна (в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) брала активну участь у розробці Орхунської конвенції, Картахенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття 1992 р. , Протоколу про воду і здоров’я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р. , Протоколу про скорочення викидів азоту, легких органічних сполук, Протоколу про важкі метали до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані.
Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов’язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін. ). Україна бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.
З 1995 року Україна, як відомо, є членом Ради Європи — однієї з найвпливовіших організацій, в діяльності яких питання охорони навколишнього середовища займають важливе місце. Входження України до європейських політичних і економічних структур є одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України на сучасному етапі. Програма міжнародного співробітництва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачає гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС і, зокрема, підходів до створення системи національних екологічних стандартів, впровадження екологічно чистих технологій, ресурсо- та енергозаощадження, гармонізацію системи аналітичних вимірів і оцінку стану навколишнього середовища.
Україна була активним учасником Всесвітньої зустрічі глав держав та урядів в Ріо-де-Жанейро (1992 р. ) та Йоганнесбурзі (2002 р. ), підписала прийняті там програмні документи та реалізує їх на національному рівні.
Важливою подією, що стимулювала розвиток міжнародного права навколишнього середовища на європейському рівні, стало прийняття Програми дій з охорони навколишнього середовища для Центральної і Східної Європи на Конференції міністрів охорони навколишнього середовища (Люцерна, Швейцарія, 28—30 квітня 1993 р. ). Такі конференції стали традиційними. Вони відбувалися у 1995 році в Софії (Болгарія), у 1998 році — в Орхусі (Данія). У 2003 році в Києві працювала конференція «Довкілля для Європи», що свідчить про високий міжнародний авторитет України в галузі охорони довкілля.
Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.
Світовий банк і його складовий Інститут Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) звернувся до фінансування природоохоронних заходів в 1969 р. Тоді ж був створений спеціальний відділ з охорони природи. З того часу банк відігравав важливу роль у цій сфері, а до середини 1990-х років він уже фінансував багато проектів, які мають природоохоронну компоненту з суто природоохоронними цілями: відновлення лісових масивів, управління водними ресурсами, боротьбу з забрудненням.
1Верховна Рада Укр. 2Каб. Мін. Укр. 3Органи держ. адміністрації 4Виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів*-МОНПС; -ОБЛ. ДЕРЖ. УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИР. РЕСУРСІ; -РАЙОННІ ТА МІСЬКІ ЕКОЛ. ІНСПЕКЦІЇ; *-МО Здоровя; *-санітарно-епідеміологічні служби.
Ф-ї Мін. охорони НПС:
1. Здійснення комплексного надвідомчого управління
2Розробка та впровадження екол. стандартів
3Часткове або повне обмеження діяльності підп-ва-забрудника.
У зазначеному контексті для України провідним завданням є створення матеріального достатку, який відповідав би її значному природно-ресурсному і соціально-економічному потенціалу (5-те місце в Європі і 8-ме — у світі). Але це вимагає передусім призупинення деградаційних процесів у природі і суспільстві. Важливе суто українське завдання — проведення дійових заходів реабілітації навколишнього техногенно зміненого середовища. Такими заходами могли бути: приведення до вимог екологічного імперативу та геополітичних умов структури національної економіки, зменшення до екологічно обгрунтованого рівня розораності сільськогосподарських угідь, розв’язання проблеми каскаду Дніпровських водосховищ, відновлення родючості грунтів, розв’язання проблеми централізованого водозабезпечення населених пунктів тощо. Актуальне для України, безумовно, залучення до реалізації принципів стійкого розвитку національних цінностей. Адже національне в державотворенні — це не просто ідея, а невідворотна необхідність, що випливає із природного закону єдності етносу і навколишнього середовища. Розуміння цієї істини — шлях до створення консолідованої української нації і прогресу держави, нехтування цією істиною — шлях до хаотичного борсання в океані нерозв’язаних проблем. Для реалізації цих завдань слід мати чітку, обгрунтовану, сприйняту українським суспільством державну стратегію дій на тепер і більш віддалену перспективу на засадах стійкого розвитку. Цей документ має відбивати збалансованість усіх сфер життєдіяльності, мати мобілізуючий характер і нарешті дати відповідь на сакраментальне запитання: яку державу ми будуємо? Без цього всі так звані реформи в державі (земельна, освіти, вугільної промисловості, енергетичного комплексу, правоохоронної сфери, адміністративна тощо) матимуть суперечливий характер і будуть приречені на неуспіх, що і бачимо впродовж багатьох років розбудови незалежної України.