Питанню дослідження ПІІ присвячено чимало публікацій у вітчизняній літературі, наприклад [1-3, 6, 7], однак вони носять здебільшого описовий характер – автори зупиняються переважно на якісних аспектах іноземного інвестування, залишаючи поза увагою дослідження чинників, що впливають на ПІІ на макрорівні. Лише в окремих роботах [2] ці питання були піддані більш глибокому вивченню, проте дослідження обмежились лише ранжуванням чинників за ознакою важливості для ПІІ.
Розглядаючи ПІІ, потрібно звернути увагу на наступне. Традиційне пояснення міжнародного руху капіталу як фактора виробництва базується на існуванні різних відсоткових ставок у країнах, однак воно розкриває причини руху лише портфельного капіталу та не може адекватно пояснити прямі інвестиції. ПІІ є найважливішою характерною ознакою багатонаціональних компаній, адже ці інвестиції є не просто формою міжнародного руху капіталу, а радше розширенням компанії з вітчизняної країни у приймаючу. Виходячи з цього, у дослідженні іноземних інвестицій в Україні слід обов’язково виокремлювати прямі та портфельні інвестиції, чітко розмежовуючи чинники іноземного прямого та портфельного інвестування.
Вважається [3], що найбільший вплив на обсяги іноземного інвестування в Україні справляють політичні й правові чинники, рівень корупції й організованої злочинності, адміністративні бар’єри та інші фактори неекономічного характеру. Зокрема, зазначається, що причинами незадовільного припливу ПІІ в Україну є низький міжнародний рейтинг країни та нестабільність наявної нормативно-правової бази.
Кількісний аналіз інвестиційного процесу ускладнюється тим, що більшість перелічених чинників не піддаються кількісному вираженню, тому подальший розгляд обмежується лише тими чинниками, щодо яких можливе отримання статистичних даних. Виходячи з вищенаведеного, серед чинників, що можуть впливати на обсяги ПІІ, доцільно назвати наступні:
1. Темп інфляції. Вважається [1], що темпи інфляції обернено впливають на пряме іноземне інвестування, оскільки чим вищий рівень цього показника, тим більшою мірою зменшуватиметься майбутній прибуток від інвестицій і відповідно менше стимулів виявиться до нарощування обсягів інвестицій. Тут потрібно звернути увагу на те, що іноземні інвестори повинні враховувати не поточний, а очікуваний у майбутньому темп інфляції, точніше прогнозний темп на момент отримання доходів від здійснених у поточному періоді інвестицій.
2. Обсяги внутрішнього споживання. Оскільки переважна більшість іноземних інвестицій вкладається в галузі, що виробляють товари і послуги для внутрішнього кінцевого споживання, то інвестори мають коригувати обсяги інвестицій з огляду на прогноз продажу продукції, яку планується виробити в Україні. Причому, доцільно використовувати показники обсягів приватного споживання, зважаючи на переважну спрямованість іноземного інвестування в галузі, що виробляють продукцію для приватних споживачів (харчова промисловість, оптова торгівля, торговельно-посередницькі операції тощо) [5].
3. Обсяги імпорту. Оскільки вважається, що для багатонаціональної компанії експорт та інвестування є альтернативними варіантами вкладання коштів в іноземні країни, то обсяги іноземних інвестицій та імпорту мають бути пов’язані оберненою залежністю.
4. Значення ставки LIBOR. Відомо, що між ставкою відсотка та обсягами інвестування існує зворотній зв’язок, оскільки збільшення ставки робить частину інвестиційних проектів неприбутковими. Отже, до розгляду слід ввести ставку LIBOR, яку можна вважати альтернативною вартістю інвестицій для іноземних інвесторів.
5. Ставка відсотка за кредитами комерційних банків. Як зазначено вище, різниця у відсоткових ставках в різних країнах є причиною міжнародного руху капіталів, однак в першу чергу в формі портфельних інвестицій. Отже, включення у дослідження ставки банківського відсотка дозволить перевірити теоретичний висновок про неможливість пояснення припливу ПІІ різницею у відсоткових ставках.
6. Обмінний валютний курс. Враховуючи, що значна частина іноземних інвестицій в Україну здійснюється у формі грошових внесків [5], то за їх конвертації у гривні іноземні інвестори мають враховувати поточний валютний курс.
7. Валові внутрішні інвестиції. Вважається, що обсяги внутрішнього інвестування нерідко слугують для іноземних інвесторів індикатором привабливості певних галузей економіки та країни взагалі – збільшення цих обсягів свідчить про зростання ділової активності та прагнення внутрішніх інвесторів до розширення виробництва. З іншого боку, можливе й витіснення внутрішніми інвестиціями іноземних, оскільки учасники інвестиційної діяльності звертаються до іноземних інвесторів, у тому числі, й через брак національних заощаджень. Наприклад, як зазначається [6], залучення та використання іноземних інвестицій, насамперед ПІІ, тісно пов’язане із ліквідацією гострого інвестиційного голоду.
У даній роботі нашою метою стало дослідження польсько-українських прямих інвестицій на тлі євроінтеграційних процесів останнього періоду. Особливу увагу хотілося приділити також аналізові негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності з метою прогнозування шляхів стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею.
Серед інших завдань роботи є розгляд інвестиційної політики країн із перехідною економікою,аналіз тенденцій розвитку інвестиційної складової моделі українсько-польських економічних відносин, розглянути критерії і шляхи їхньої оптимізації виходячи з необхідності трансформації моделі українсько-польських економічних відносин у відтворювальну (інвестиційно-виробничу), сформулювати основні цілі використання інвестиційних ресурсів на різних рівнях діяльності суб’єктів ЗЕВ, на основі яких окреслити пріоритетні і небажані сфери залучення польського капіталу в економіку України, проаналізувати інструменти та форми стимулювання інвестиційних потоків, досвід чинних інвесторів.
Методологічними засадами роботи є положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, які прямих іноземних інвестицій та інвестиційної політики держави. У роботі використано такі методи дослідження: системний аналіз; класифікація; історико-логічний; комперативний аналіз (для визначення ступеня сумісності розвитку економік України і Польщі, торговельних та інвестиційних режимів країн-партнерів); статистичні (для досліджень економік України і Польщі, форм зовнішньоекономічного співробітництва з метою визначення характеру (стану) моделі або її складових.
Важливість ПІІ для економік перехідного типу обумовлює актуальність їх дослідження і в Україні та Польщі, чий досвід у євроінтеграційних процесах повинен стати для України повчальним, насамперед у контексті здійснення регулятивного впливу держави на інвестиційний процес. Регулювання іноземних інвестицій можна вважати одним із пріоритетних напрямків економічної політики держави – результати досліджень свідчать, що країни, які контролювали рух капіталів, досягли кращих показників економічного розвитку, ніж країни, які не втручалися у переміщення капіталів між кордонами [1].
Активізація економічного співробітництва України з Польщею, державою, яка завдяки послідовним реформам створила якісно нову економічну систему і є авангардною країною у європейських інтеграційних процесах, можна розглядати як напрямок транзитної інтеграції, що сприятиме прискоренню процесів входження України у європейський економічний простір. З іншого боку, трансформація моделі українсько-польської економічної співпраці у інвестиційно-виробничу відповідає цілям внутрішньої економічної політики, зокрема щодо підвищення потенціалу структурної адаптації в умовах відкриття економіки, більш повного використання виробничих факторів, підвищення внутрішньої і зовнішньої конкурентоспроможності вітчизняних чи спільних виробництв [14].
Стратегічне партнерство передбачає інтеграцію України і Польщі у сфері економіки (інвестування, торгівлі, розбудови інституціонального середовища, стандартів економічної політики, фінансово-кредитних відносин, науково-технічної діяльності, розвитку “людського капіталу” тощо), реалізації проектів геополітичного і геоекономічного значення, забезпечення політичної стабільності у регіоні. Викладене об’єктивізує необхідність формування відтворювальної (інвестиційно-виробничої) моделі економічних відносин України і Польщі, яка створить основу для імплементації ідей партнерства.
Дослідження чинників і тенденцій зрушень у системі ЗЕВ на посткомуністичних теренах ЦСЄ, а також секторний аналіз розвитку економік України і Польщі [45], дозволили науковцям виявити основні детермінанти, що визначають модель українсько-польського економічного співробітництва:
по-перше, несумісність економік країн-партнерів і, зокрема, домінування в Україні в останні роки детенсивного типу відтворення з властивими йому рисами руйнації виробничого потенціалу, низької ефективності його використання, повзучого спаду виробництва, а в Польщі – інтенсивного типу ВЕС з наростаючими темпами виробництва, появою полюсів росту, інтенсивним розвитком підприємництва; переважання в економіці України великих підприємств, які характеризуються низькою мобільністю, непристосованістю до ринкових умов, і, відповідно, – високого ступеня монополізації та концентрації виробництва, недостатнього рівня конкуренції, а в Польщі –підприємств малого і середнього бізнесу, високої конкуренції та, відповідно, формування підприємницької здатності працювати в умовах конкурентного ринку; певна інституціональна несумісність економік, яка полягає у домінуванні в Україні підприємств державної та колективної власності при незначній частці приватної, а в Польщі – приватної, що створює певні бар’єри налагодження партнерських стосунків, як у торгівлі, так і в спільній організації виробництва, а також у нижчому рівні розвитку в Україні порівняно з Польщею інститутів ринкової інфраструктури;