Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС (стр. 20 из 30)

· брак ресурсів у вітчизняних підприємств для здійснення інвестування у зарубіжну економіку;

· недооцінювання економічного потенціалу Польщі, яке є результатом недостатньо вивчених українськими підприємцями абсорбційних можливостей польського ринку та перспектив ведення спільного бізнесу. Частково це пов’язано з відсутністю українсько-польських спільних структур, які б займалися заохоченням, інформаційним забезпеченням і координацією українсько-польської інвестиційної співпраці;

· обмеження на трансферт капіталу з України за кордон.

Можна також припустити, що українські бізнесмени віддають перевагу вкладенню капіталу у економіку країн, які, згідно міжнародних рейтингів, відзначаються нижчим агрегованим показником ризику й вищою економічною ефективністю. Однак ми вважаємо, що це не є беззаперечним чинником невисоких обсягів інвестування українців у економіку Польщі. Так, на початок 1999 р. у географічній структурі ПІІ з України 1-е місце посідала Росія, рейтинговий номер якої у шкалі країнного ризику – 161, 2-е місце – В’єтнам, який за основними економічними й політичними показниками також відстає від Польщі.

Невисокі обсяги офіційно зареєстрованих закордонних інвестицій з України у Польщу, на нашу думку, не відображають реальної картини експорту капіталу, що пов’язано із значними розмірами нелегального вивозу його з країни. Оцінити кількісні масштаби неофіційного вивезення капіталу в Польщу неможливо, однак припускаємо, що вони в декілька разів перевищують обсяги офіційних інвестицій, а можливо й обсяги залучення польських фінансових ресурсів в Україну. Основна небезпека нелегального експорту капіталу полягає у тому, що він не використовується як ефективний механізм покращення конкурентних позицій українських підприємств на польських ринках (зокрема у формі прямого інвестування), а спрямовується на придбання нерухомості, короткострокові банківські вкладення, набуваючи ознак “гарячих грошей”. Таким чином, Україна, вважаючись офіційно реципієнтом польського капіталу, фактично інвестує польську економіку, не розвиваючи при цьому вигідного для себе співробітництва у рамках інвестиційно-виробничої моделі.

Визначення основних напрямків інтенсифікації і вдосконалення інвестиційного співробітництва України і Польщі, а також механізмів, які б забезпечили реалізацію цих напрямків, повинно здійснюватися на основі критеріїв оптимізації структури взаємного інвестування.

Враховуючи багатоцільовий характер формування інвестиційно-виробничої моделі ЗЕВ, ці критерії мають відповідати пріоритетам України як реципієнта польських інвестицій, ієрархізованим за рівнем активності суб’єктів ЗЕВ (внутрішнім, міждержавним/двостороннім, геополітичним). За цих умов, якісне оновлення моделі українсько-польських економічних відносин може бути забезпечене при орієнтації на такі цілі використання інвестиційних ресурсів:

1) на внутрішньому рівні – покращення вітчизняної структури виробництва та експорту в напрямку збільшення частки товарів з високим ступенем обробки, підвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому ринку;

2) на міждержавному (двосторонньому) рівні – оновлення та/або посилення відносних переваг України у системі українсько-польських торговельних відносин, ущільнення функціональних зв’язків у рамках моделі ЗЕВ, включаючи реалізацію проектів на субрегіональному рівні;

3) на геоекономічному рівні – підвищення спільної конкурентоспроможності на ринках ЄС, що є результатом активізації і зростання ефективності українсько-польської співпраці, перш за все інвестиційно-виробничої, і виключає антагоністичні зіткнення суб’єктів ЗЕД країн-партнерів.

Узагальнення цих цілей як критеріїв оптимізації структури польських інвестицій в українську економіку дозволяє сформувати пріоритети залучення інвестицій з Польщі в Україну (див.мал.4.1.) та виділити “бажані” і “небажані” інвестиції.

До “бажаних” інвестицій з Польщі відносимо:

· інвестиції, які б максимально сприяли налагодженню технічного і технологічного обміну, залученню ноу-хау, управлінського досвіду, розвитку виробничо-коопераційного співробітництва й кооперування та сприяли підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому й зарубіжних ринках тим самим забезпечуючи пожвавлення двосторонньої торгівлі;

· інвестиції в “інтелектуальний капітал”, тобто фінансові вкладення в науково-дослідну діяльність у вигляді інновацій у виробництві, послугах, венчурних проектах, формуванні нових дослідних колективів, інвестиції в освіту, підвищення кваліфікації, підготовку кадрів. Реалізація цього напрямку інвестиційного співробітництва України і Польщі повинна передбачати також створення відкритих для ЄС та інших країн світу програм, які дозволять задіяти додатковий капітал, використати найсучасніші досягнення науково-технічного прогресу. Таким чином, залучення польських інвестицій в інтелектуальний розвиток України безпосередньо пов’язується з попереднім напрямком пріоритетного інвестування і є його матеріальною основою, а також тим інструментом, який дозволить Україні будувати незалежну зовнішньоекономічну політику і тактику, а не перетворюватися у придаток інших країн, і розглядається нами як засіб прискорення інтеграції у Європейський Союз та світогосподарський простір;

· інвестиції у розвиток фінансово-банківської, страхової, транспортної, прикордонної і т.п. інфраструктури. Вкладення в інфраструктуру, по-перше, розширюють поле для активізації інвестиційної діяльності, по-друге, зменшують трансакційні витрати для суб’єктів бізнесу, а по-третє, з огляду на вищевказане, викристалізовують відносні переваги, очищаючи відносні ціни від різноманітних нашарувань фінансового і нефінансового характеру, і, відповідно, знижуючи їх.

Фахівці Торговельно-економічного відділу Посольства ПР в Україні визначають, зокрема, такі провідні напрямки інвестиційного експорту в Україну: електроенергетика, видобувна промисловість, с/госп обладнання, модернізація промисловості.

Базовий інституційний і системно-структурний рівень розвитку Польщі і, особливо, України, з одного боку, потребує переходу до вищеперелічених напрямків інвестиційної співпраці, а, з другого боку, не дозволяє повною мірою сприйняти й реалізувати у бізнесовій площині усі ці напрямки. Досягнення пріоритетних цілей інвестування можливе за умов реформування моделі двосторонніх економічних відносин, а також входження обох країн у простір нових геоекономічних структур.

До “небажаних” інвестицій з Польщі відносимо:

· інвестиції, що викликають негативні екстерналії (наприклад, пов’язані з перенесенням в Україну шкідливих виробництв);

· інвестиції, які здійснюються у безперспективні з макроекономічної точки зору галузі української економіки, тобто валютні надходження, які деформують структуру розміщення ринкових ресурсів (фінансових, матеріальних, людських), відволікаючи їх з більш ефективних підприємств (галузей) у менш ефективні, що призводить до консервації кризового стану української економіки;

· інвестиції, які створюють небезпеку виникнення ринку монополіста. Вкладаючи великі кошти у найперспективніше і найбільше у галузі підприємство, іноземний інвестор не лише ставить під загрозу існування інших виробників галузі, а нерідко вимагає від держави-реципієнта ексклюзивних прав і пільг, що для національної економіки є явищем вкрай небажаним (приклад – АвтоЗАЗ Daewoo).

Розв’язання проблеми залучення польського капіталу в українську економіку через формування відтворювальної моделі українсько-польських відносин вимагає врахування чинників, які стримують цей процес і чинників, які йому сприяють. Їх глибокий аналіз дозволить більш об’єктивно здійснювати корекцію політики обох держав в питаннях розвитку економічних відносин, а також внутрішньої політики щодо розвитку національної економіки в цілому. Незважаючи на наявність перелічених перепон, що заважають розвитку ефективної інвестиційної співпраці України і Польщі, у 2000р. 50% польських експертів оцінювали міжнародний імідж України як “скоріше позитивний”, 11% – як “позитивний”, 27% – як “скоріше негативний” і лише 3% – як “негативний”.

·

Мал.4.1. Чинники, що стримують формування інвестиційно-виробничої моделі українсько-польських економічних відносин

Таким чином, переважна більшість (61%) державного, наукового і бізнесового істеблішменту Польщі вважала міжнародний імідж нашої держави загалом позитивним, при цьому 54% польських експертів були переконані, що імідж України “покращується” .

Специфіка цих оцінок ґрунтується на сприятливому ставленні польських експертів до посилення європейського вектору зовнішньої політики України, а також на позитивній динаміці двосторонніх відносин між Україною і Польщею, яка характеризувалася 35%-ами експертів як “активний прогрес”, а 47%-ми як “помірний прогрес” [76]. Такі оцінки свідчать, по-перше, про значний потенціал розвитку українсько-польських економічних відносин, а, по-друге, про можливість розвитку двостороннього співробітництва не лише в ширину, а й вглиб, охоплюючи нові сфери та насичуючи новим змістом вже існуючі.

Мал. 4.2. Чинники, які сприятимуть формуванню інвестиційно-виробничої моделі в системі Українсько-польських відносин

4.2 Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею

За коефіцієнтом транзитності території Україна посідає перше місце у Європі, маючи, за висновками англійського інституту “Rendall”, транзитний рейтинг – 3,75 (найвищий у Європі). Однак, відсутність шляхів міжнародного рівня протягом тривалого періоду не дозволяла їй повною мірою використовувати свій геополітичний ресурс. Рішення про будівництво через територію України чотирьох транспортних коридорів (№3 Берлін-Вроцлав-Львів-Київ, №5 Трієст-Любляна-Будапешт-Братислава-Львів-Київ-Москва, №9 Гельсінкі-Київ-Одеса-Будапешт-Александрополіс, №7 Водний-Дунайський, що проходитиме через порти Ізмаїл і Рені)[1], а також розроблена спільно з Польщею концепція коридору Гданськ-Одеса, що має отримати статус загальноєвропейського, створили реально перспективні можливості для України підвищити обсяги товарообігу з країнами Західної, Центральної і Східної Європи, в тому числі Польщею, покращити якість пасажирських перевезень, вирішити низку регіональних проблем, зокрема зменшити соціальну напругу у депресивних районах за рахунок створення мережі побутового і технічного сервісу для учасників руху, зменшити собівартість перевезення пасажирів та вантажів за рахунок оптимізації маршрутів та збільшення швидкості руху.