Жанр послання, як одна з категорій поетики і літературного процесу, як носій певних суттєвих ознак змісту і форми твору органічно і невід’ємно входить до системи поетичних жанрів. Істотно варіюється і еволюціонує як пі впливом стилю епохи, так і під впливом індивідуального художнього досвіду митця.
На відміну від інших жанрів, жанр послання має більш “програмний” характер, тобто наявність визначеного адресата, жорсткіше зумовлює тематику і стиль твору. В структурі цього жанру містяться не тільки звернення, спонуки до дій, а й часто характеристики самого автора.
Розглядаючи жанрову специфіку поезії Шевченка можна зазначити по суті наскрізну присутність у ній жанрової форми послання і відзначити, що протягом усього творчого шляху поета ця форма зазнала видових модифікацій.
Поезія Шевченка виросла на ґрунті світових здобутків, але до глибини засвоїв ці традиції, поет створив свій оригінальний стиль, надав жанру послання ідейно-естетичний стиль.
Жанр послання як виразно домінуючий, визначальний окреслює форму такого твору, як “І мертвим, і живим...”, який вважається класичним видом послання у творчості Шевченка. Окремими видами послання можна вважати ліричні послання реальним адресатам (І. Котляревському, Г. Квітці-Основ’яненко М. Маркевичу, В. Штернбергові, М. Щепкіну, М. Гоголю, невідомій нам маленькій Мар’яні, М. Костомарову, Марку Вовчку, сестрі Ярині, Надії Тарновській, Ликері Полусмак), а також посвяти до ліричних і ліро-епічних поезій (В. Жуковському, Я. Кухаренку, М. Вовчку, Ф. Черненку) та віршовані звертання-посвяти, що передують або завершують тексти поем (Оксані Коваленко, Шафарикові, Якову де Бальмену, Г.З. [Ганні Закревській], М. Щепкіну). Ці реальні особи виступають або внутрішнім зображеним адресатом, або зовнішнім, якому присвячено твір.
Надзвичайно широке і повноцінне втілення знаходить у Шевченка така модифікація, як самопослання, тобто у низці творів поет звертається до себе самого. Одним з найкращих і найзагадковіших віршів Шевченка у цьому виді є послання “Хіба самому написать”.
І як окремий випадок слід назвати славнозвісний “Заповіт” Тараса Шевченка, який належачи до окремої жанрової групи, виразно позначений інтонацією, пафосом і смислом послання.
В різному ступені опосередкування одні й ті ж жанри служать для поета засобом художнього вираження, різних духовних орієнтацій, різних позицій і напрямів розвитку суспільної свідомості. Ідеологічність Шевченка виявляється наскрізною для всієї його творчості і жанрі послання зокрема. Крилатий Шевченків вислів: “В своїй хаті – своя правда, і сила, і воля! ” ще й досі становить фундамент ідеології та програми всього народовладного українського визвольного націоналізму.
Шевченків націоналізм – це ніщо інше, як рішуче прагнення народу самовизначитися на своїй території та незалежно від будь-кого правити собою згідно із своїми традиціями. Шевченкова віра у самостійну Україні ґрунтувалася на солідарності й любові усіх прошарків суспільства та взаємо пошані й людяності в міжнаціональних стосунках.
Як національний пророк, у постійній журбі за майбутнє України, Шевченко уклав своєрідну біблійну угоду – заповіт – і з рідним народом, і з самим Господом Богом.
Шевченко був український поет, український не тільки за “національною” формою, а й за змістом своєї поезії. Він відкрив силу і красу українського слова, підніс українську літературу взагалі, і жанр послання зокрема, на висоту гідну народу з багатим історичним минулим, народу, який ніколи не мирився з неволею і закріпаченням.
Таким чином, все вищесказане дає підстави говорити, що Шевченко сприйнявши зовнішні формальні ознаки жанру послання, його каркас – наповнив його далеко не жанровим змістом. Модифікував цей жанр, він збагатив його, надав йому нового життя. В пошевченківську епоху жанр послання набув широкого використання в творчості українських письменників, але вже ніхто з них не досяг висот творчого генія Тараса Шевченка.
Список використаної літератури
1. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1989-1990.
2. Барабаш Ю. Я так її люблю...Шевченкова Україна:словообраз концепція, текст //Сучасність.-2003.-№78,9.
3. Бондар М. Поезія пошевченківської епохи: Система жанрів.-К.: Наук. думка, 1986.-326с.
4. Василенко Л. Т. Шевченко Заповіт //Все для вчителя.-
2004.№10-11.-С.8-9.
5. Вічний як народ: Сторінки до біографії Т.Г. Шевченка: Навч. посібник /автори упорядники О.Руденко, Н. Петренко.-К.:Либідь,1998.-272с.
6. Гоголь і українська література ХІХ ст..: Збірник статей.-К.: Вид. худож. літ., 1956.-167с.
7. Дарда В. Переяславські дзвони.-К., 1990.-С.236-238.
8. Дзюба І. Довіку насущний //Сучасність.-1989.-№5.-С.154-162.
9. Дзюба І. Поет супроти імперії //Сучасність.-2004.-№3.-С.3-15.
10. Жулинський М. Шевченкознавство: стан і перспективи //Слово і час.-2004.-№3.-С.61-66.
11. Збірник праць сімнадцятої наукової шевченківської конференції.-К.: Наук.думка, 1970.-311с.
12. Івакін Ю. Коментар до “Кобзаря” Т.Г. Шевченка: Поезії до заслання.К., 1964.-329с.
13. Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця:Літературно-критичні нариси.-К.:Рад. письменник,1986.- 311с.
14. Івакін Ю.Образний світ //Творчий метод і поетика Т.Г. Шевченка /За заг. Ред. Є.П. Кирилюка.-К.:Наук. думка, 1980.-С.179-180.
15. Івакін Ю. Поезія Шевченка періоду заслання.-К.:Наук.думка, 1984.-237с.
16. Іваничук Р “А слава- заповідь моя” //Дзвін.-2001.-№5-6.С.144-146.
17. Клочек Г. До істинного Тараса Шевченка: Національна ідея – домінанта творчості Шевченка //Літ. Україна.-2001.- 17 травня.
18. Клочек Г. Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація.-К.: Освіта, 1998.-238с.
19. Лихачев Д. Древнеславянские литературы как системы //Славянские литературы: IV съезд славинистов (1968г. Прага).- М.: Прогресс, 1968.- С.3-42.
20. Марко В. Поема Шевченка “І мертвим і живим...”:концептуально-стильовий аналіз //Диво слово.-1997.-№5-6.-С.26-30.
21. Мовчанок В. Медитативна лірика Т.Г. Шевченка /відп. ред. В. Шубровський.-К.:Наук. думка, 1993.-148с.
22. Мойсеїв І. Заповіді Тараса Шевченка:колізії кодування у вірші “Чи не покинуть нам, небого” 1861 //Укр.. мова таліт.-2002.-№6.-С.9-12.
23. Ненадкевич Є.О. Творчість Т.Г. Шевченка після заслання (1857-1858).-К.: Держ. вид. худ. літ., 1956.-105с.
24. Пахаренко В. Художнє слово. Короткий нарис практичної поетики //Українська мова та література.-2001.-№40 (додаток).
25. Рахманний Р. Ми – українці шевченкового роду //Народна творчість та етнографія.-2001.-№3.-С.55-60.
26. Рильський М. “Заповіт” //Рильський М. Твори у 20 т. –К., 1986.-Т.12.-С.362.
27. Рудницька Г. Вивчення послання Т. Шевченка “І мертвим, і живим, і ненародженим...” //Дивослово.-2000.-№12.-С.33-37.
28. Рудницький Л. “А до того – я не знаю Бога”: ключ до духовного світу поета //Сучасність.-1989.-№5.-С.47-48.
29. Салига Т. Шевченко і ми //Дзвін.-2001.-№5-6.-С.140-143.
30. Самчук У. Тарас Шевченко /вступне слово Л. Реви //Слово і час.-1999.-№3.-С.22-23.
31. Скуратівський В. Шевченко в контексті світової літератури //Диво слово.-2003.-№6.-С.68-72.
32. Смілянська В. “Святим вогненим словом” :Тарас Шевченко:Поетика.-К.: Дніпро,1990.-289с.
33. Смілянська В.Л. Стиль поезії Шевченка.-К.: Наук. думка, 1981.- 263с.
34. Смілянська В. Чамата Н. Структура і смисл: спроба наукової інтерпретації поетичних текстів Тараса Шевченка.-К.: Вища школа, 2000.-206с.
35. Соколова В. Національна ідея в творчості Тараса Шевченка //Слово і час.-1999.-№3.-С.33-35.
36.Тимофеев Л.И. Основы теории литературы.-М: Просвещение, 1966.-460с.
37. Творчий метод і поетика Т.Г. Шевченка.-К, 1980.-502с.
38.Франко І. Із секретів поетичної творчості //Зібрання творів у 50 т.- К.: Наук. думка, 1981.-Т.31.
39. Шевченківський словник у 2 т.- К.: Наук. думка, 1978.-Т.1-2.
40. Шупта-В‘язовська О. Наближення до абсолюту (три з останніх поезій Шевченка) //Слово і час.-2001.-№3.-С.41-44.
41. Яременко В. “Як понесе з України...” (Непроминальна символіка Шевченкового “Заповіту”: християнський та історіософський шари) //Сучасність.-2002.-№6.-С.141-147.