Визначившись із поняттям «покарання», слід звернутись до «призначення покарання». Призначення покарання вживається у декількох аспектах. Зокрема як: право держави у вигляді державних органів та посадових осіб на призначення покарання; кримінально-правовий інститут, а також як одна із основних стадій кримінального процесу.
Призначення покарання як право держави на каральну діяльність є однією з найбільш складних і дискусійних тем у науці кримінального права. У рамках її дослідження розглядаються такі питання: чи являється призначення покарання правом або обов’язком держави, чи правомірно покарання, що є правовою підставою каральної діяльності держави, тощо.
Однією з таких дилем є те, що є призначення покарання для держави – право, яким вона у тому разі, коли вважатиме за доцільне та необхідне скористається, чи це обов’язок, якого вона зобов’язана дотримуватись?
Слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку правової думки проблема права держави на покарання практично не розглядається. На перший погляд, видається, що дослідження в цій сфері становлять сугубо теоретичний інтерес. Однак, науковці вважають, що розробка даної проблеми може мати досить продуктивне значення для вирішення таких важливих питань, як: визначення меж каральної діяльності держави, формування нових видів покарання, вдосконалення інституту звільнення від кримінальної відповідальності тощо.
Різні науковці висловлюють різні погляди щодо цього питання, інколи протилежні. Зокрема І.Я. Фойницький вважав, що це обов’язок держави, від якого вона не може відмовитися[15]. Важко погодитись з таким твердженням, адже існують такі інститути як інститут строків давності, інститути звільнення від відповідальності, звільнення від відбування покарання і т. д, які вказують на протилежне. Як видається, , призначення покарання – це право держави у вигляді державних органів, уповноважених посадових осіб. Такого погляду дотримувався М.С. Таганцев, який вважав, що це право держави, котрим вона користається тоді, коли це уявляється необхідним та доцільним для охорони правопорядку[16].
Уявляється, таким чином, що призначення покарання – це право держави. Даний висновок ґрунтується на тому, що держава може: а) засудити винного за вчинений злочин і одночасно відмовитись від призначення йому покарання (наприклад, ч.4 ст.74 Кримінального кодексу України); б) взагалі надати сторонам кримінально-правового конфлікту (потерпілому та злочинцеві) право самостійно вирішувати питання щодо наслідків вчиненого, свідченням чого, є наявність в Кримінальному кодексі України інституту звільнення від кримінальної відповідальності.
Ще одним аргументом на захист твердження про те, що призначення покарання це право держави, є те, що сьогодні дедалі частіше практикується так зване відновне правосуддя, за яким всім сторонам надається відносна самостійність брати активну участь у процесі правосуддя, а також вирішувати питання щодо наслідків вчиненого злочину. На думку В.Т. Маляренко, І.А. Войтюк – відновне правосуддя не замінює, не скасовує традиційне каральне правосуддя, однак при цьому є самостійним явищем у правовій практиці й культурі правових держав[17].
Призначення покарання як кримінально-правовий інститут можна визначити як цілісну систему близьких за своїм змістом та соціальною спрямованістю правових норм, що регулюють підстави, межі і порядок призначення покарання, яке реалізовується з чітким дотриманням принципів його призначення[18].
Серед інститутів, що стосуються призначення покарання, наявні такі як : інститут загальних засад призначення покарання, інститут обставин, що пом’якшують покарання, інститут обставин, які обтяжують покарання, інститут призначення покарання за незакінчений злочин тощо[19]. Це досить компактні об’єднання кримінально-правових норм, які характеризуються досить вузькою предметною та функціональною спрямованістю. Варто зазначити, що кожен з вказаних інститутів регулює конкретне коло тотожних чи однорідних суспільних відносин, і усі з них стосуються сфери призначення покарання, та керуються спільними принципами, а це свідчить про їх системність та злагодженість функціонування. Враховуючи спільність їх предмета правового регулювання, а також зважаючи на те, що лише при спільному використанні норм даних інститутів досягається цілісне й завершене регулювання суспільних відносин у сфері призначення покарання, з цілковитою впевненістю можна стверджувати, що разом вони якраз і становлять інститут призначення покарання.
Таким чином, можна стверджувати, що призначення покарання як інститут кримінально-правових норм – це внутрішньогалузева, комплексна система, яка містить у своєму складі менші підсистеми (субінститути), які в комплексі забезпечують цілісне регулювання умов, підстав, порядку та меж призначення покарання засудженій особі. У свою чергу, субінститути складаються із сукупності кримінально-правових норм.
Переходячи до останнього значення поняття «призначення покарання», а саме як одного з етапів кримінального судочинства, слід зазначити, що в юридичній літературі «призначенням покарання» часто розуміється як один з етапів застосування кримінально-правових норм[20]. У даному значенні призначення покарання трактується як підшукування судом розміру адекватного покарання, встановленого за дану групу діянь, що відповідає винуватості[21].
На думку Благова Є.В., під призначенням покарання йдеться про ухвалення рішення про вид і розмір або лише вид покарання, що відбувається на основі урахування усіх необхідних обставин, із наступним його закріпленням у відповідному нормативно-процесуальному акті[22].
Антипов В.В. та Антипов В.І. під призначенням покарання розуміють одни із етапів у діяльності суду по застосуванню норм Кримінального кодексу України, відповідно до принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, з дотриманням загальних засад призначення покарання[23].
Таким чином, із урахуванням різних поглядів науковців, можна зробити висновок, що призначення покарання – це конкретний етап застосування судом кримінально-правових норм, що полягає у обранні ним конкретної міри покарання за кожний злочин зокрема, дотримуючись при цьому вимог Кримінального кодексу України, та закріплюючи своє рішення в обвинувальному вироці суду.
Коли йде мова про призначення покарання, часто окремі науковці ототожнюють дане поняття із «застосуванням покарання». До таких, зокрема відносяться : І.М. Гальперін[24], Ю.Б. Мельникова, Г.А. Крігер, Б.В. Сидоров, В.І. Тютюгін та ін.[25]. Проте, на противагу, ряд інших учених вказують, що зазначені терміни не можна ототожнювати. Наприклад Т.В. Непомняща вважає, що це різні поняття, так як призначення покарання поряд з його виконанням становить зміст застосування покарання, де призначення покарання виступає як перший етап його застосування[26].
Як видається, ототожнювати поняття призначення покарання і його застосування не слід, оскільки застосування покарання включає його призначення та виконання.
Підсумовуючи все вищесказане, можна стверджувати, що призначення покарання полягає у виборі судом обвинувальним вироком суду конкретного виду покарання і визначення його розміру щодо особи, яка вчинила передбачений кримінальним законом злочин.
Види (межі) призначення покарання
Питання щодо меж призначення покарання виступає вагомим фактором у процесі здійснення цієї діяльності. Для того, щоб принцип індивідуалізації був сповна дотриманий під час призначення покарання, слід дотримуватись певних правил. Такі правила закріплені у Загальній частині Кримінального кодексу, а саме у статті 65, яка передбачає, що покарання призначається в межах санкції статті (частини статті) за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання. Але якщо існує, для прикладу, стаття 69, яка передбачає призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, то як таке положення співвідноситься із вказівкою призначати покарання в межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність про вчинений злочин. Виходить, законодавець тим самим створює в Кримінальному кодексі декілька меж (видів) призначення покарання. Різниця між ними полягає у тому, що їм притаманні різні можливості суду обирати ту чи іншу міру покарання за той чи інший вчинений злочин.
Перш ніж перейти до характеристики поняття «меж (видів) призначення покарання, слід звернутися до змісту самого терміну «межі (види) призначення покарання». Хоча значення даного поняття важливе, слід, зазначити, що дослідженню цього питання не відведено належної уваги ні в науці кримінального права, ні в Кримінальному кодексі України. Виділення меж (видів) призначення покарання – це скоріше теоретичне питання науки кримінального права, адже відомо, що сам Кримінальний кодекс явно не виділяє такого поняття. Межі призначення покарання можна визначити як ті вказівки, та вихідні правила, якими керується суд при призначенні покарання, і в рамках яких діє на свій розсуд.
Виділення різних видів (меж) призначення покарання має дещо умовний характер, і пов'язане це з тим, що, як справедливо відзначають Є.В. Благов та Л.Л. Кругліков – арсенал засобів впливу, передбачених кримінальним законом, як правило, ширше того, що описано в санкції статті. У окремих випадках він може бути й вужчим. Але в остаточному підсумку, і це важливо підкреслити, жодна з санкцій статей не може дати суду повного та чіткого уявлення про коло тих засобів впливу (а також їхніх розмірах), які суд має право або ж зобов’язаний застосувати до особи що вчинила злочин[27].Скоріше за все це обумовлено структурним поділом Кримінального кодексу на Загальну та Особливу частини, які створюють органічну систему взаємопов’язаних кримінально-правових норм. Тому лише врахування положень і Загальної і Особливої частин Кримінального кодексу у їхньому взаємозв'язку, може дати повне уявлення про істинний зміст кримінально-правової норми[28]. З урахуванням такого комплексу норм питання призначення покарання може бути раціонально вирішене. Відповідно, видається необхідним розрізняти такі поняття як санкція статті Особливої частини Кримінального кодексу та санкцію кримінально-правової норми.