Система Рад, створена її СРСР покликана була реалізувати цю концепцію па практиці. Однак дана система не змогла задовольнити потреби суспільства, що призвело наприкінці 80-х років вітчизняну суспільно-політичну думку до повернення до, здавалося б, назавжди відкинутих концепцій, серед яких важливе місце приділялося саме реалізації теорії поділу влади[ 2; 75].. Ця ж тема залишається злободенною й у закордонних філософсько -правових дослідженнях, де поділ влади вважається найважливішим принципом вільного правління.
2.4 Основні здобутки історії розвитку концепції взаємозалежності та неподільності влад і водночас їх самостійності
Отже, можна зробити наступний висновок. Проблема розподілу функцій у системі, державної влади має багатовікову історію, але своє філософсько-правове обґрунтування одержала лише в Новий час.
Необхідно зазначити, що головним недоліком теорії Ш. Монтеск’є критики вважали те, що вона страждала докорінною вадою, оскільки фактично вела до знищення єдності державної влади, робила виконавчу владу незалежною від законодавчих органів і, по суті, безконтрольною, а законодавчі органи перетворювала в установи, які могли видавати закони, але не мали права стежити за їх виконанням.
Однак, на нашу думку, названі докази не зовсім вагомі. Набагато переконливішою в даному контексті є така думка Соловйова: "Зрозуміло, що ні три різні влади -- законодавча, судова і виконавча - при своїй необхідній роздільності (диференціації) не можуть бути роз'єднані (і проте повніші вступати о протиборство між собою), тому що вони мають одну мету: правомірне служіння загальному благу. Безсумнівно, не можна допускати такий ступінь протиборства, коли починається процес саморуйнування державної влади. Але поділ влади є необхідним - лише вій може гарантувати відносний збіг державної влади з інтересами всіх громадян. А для того, щоб розділені влади реально злилися в єдину державну владу, варто забезпечити систему взаємодії розділених галузей влади.
Однією з найважливіших частин дослідження проблеми реалізації принципу поділу влади вважається уточнення термінологічних аспектів і теоретичних складових даної теорії. Своє завершене оформлення термін "поділ влади" одержав у знаменитій праці Ш. Монтеск'є "Про дух законів" , який дав класичне визначення цієї концепції. Необхідно зауважити, що сам переклад назви цієї теорії в російській і українській мовах не зовсім точний, тому він став причиною багатьох суперечок.
Тривалий час полеміка навколо нього терміна велась у російській дореволюційній літературі. Вона часто тлумачилась як спроба цілком відокремити галузі влади одну від одної. Виходячи з такого розуміння, багато критиків вели мову щодо нереальності цієї концепції; що реалізація її на практиці призведе до нескінченної війни влад. Разом з тим критикувалося неточне вираження послідовників даної теорії, а саме поділ влади, начебто це не було б поділом однієї державної влади. Пропонувалося використовувати інші визначення: "розмежування діяльності влад", "розмежування влад" (М. Ворошилов), "теорії поділу влади" (Ф. Кокошкін), "відокремлення влади" (В. М. Гессен) .Так автори прагнули підкреслити невід'ємність взаємодії, співробітництва між галузями єдиної державної влади.
Досить цікаво проблему розуміння Монтеск’є поділу влади свого часу вирішував Ф. Кокошкін, який писав: "Монтеск'є зовсім не уявляє собі три галузі влади у вигляді трьох самостійних суб'єктів або трьох окремих свобод держави. Слово "влада" він розуміє інакше, аніж німецькі юристи, і розуміє набагато правильніше з філософсько-правової точки зору. Під владою він розуміє не особливу юридичну особу чи свободу, а: 1) у буквальному значенні - відомого роду суб'єктивне право держави; 2) у переносному значенні - орган, який здійснює це право. З огляду на це в ідеї поділу влади немає ніякого протиріччя. Йдеться не про розподіл свобод особистості або держави, а лише про те, що загальне суб'єктивне право держави, яке називається державною владою, включає окремі суб'єктивні права, які випливають з нього (влади: законодавчу, виконавчу і судову) і що ці окремі права повинні здійснюватися різними органами держави.
Таким чином, можна зробити висновок, що Ш. Монтеск'є пише швидше не про поділ, а про розподіл, і не влади, а повноважень між ними. хоча навряд чи обґрунтованим буде перейменування терміна "поділ влади", що затвердився в науковій літературі, проте варто мати на увазі, що Монтеск'є зовсім не уявляв собі три галузі влади у вигляді абсолютно самостійних суб'єктів чи трьох зовсім окремих свобод держави. Він вважав, що сам плин речей змусить галузі влади діяти узгоджено. Ця думка французького філософа найчіткіше виражена в афоризмі його послідовника, діяча революційної епохи Муньє: "Щоб влади були дійсно розділені, вони не повинні відособлюватись одна від одної.[12;34,79].
Розділ ІІІ. Система стримувань і противаг як невід’ємна частина концепції поділу влади
3.1 Зміст інституту стримувань і противаг
Невід'ємною частиною концепції поділу влади стало положення про необхідність балансу влад. У зв'язку з цим В. Гессен справедливо зазначає: "Розглядаючи відокремлення влади як необхідну гарантію політичної свободи, Ш. Монтеск'є справедливо вважає, що воно повинно бути стійким і незмінним. А це, на його думку, можливо лише в тому випадку, якщо людна із владне є настільки сильною, щоб узурпувати повноваження інших. Тому необхідно, щоб одна влада зупиняла іншу; необхідна рівновага, балансування влад.
Дослідження даної проблеми показало, що ще приймаючи Конституцію США, "батьки Конституції" прагнули до зрівноважування гілок влади для того, щоб жодна з них не могла піднятися над другою, придушуючи ту чи іншу. їх скоординованість одержала назву ''балансу влади".
Стримування і противаги - це система політико-правових засобів, які дозволяють одній галузі влади виливати па діяльність іншої, що здійснюється шляхом узаконеного проникнення у сферу діяльності іншої гілки влади. Отже, варто констатувати, що система стримувань і противаг представляє єдино можливу схему організації державної влади її демократичному суспільстві. Відповідно до цього принципу, кожна гілка влади не тільки врівноважує, але й обмежує інші гілки влади.. Інститут стримувань і противаг, його зміст, взаємовідносини різних гілок влади перебувають в діалектичному розвитку залежно від зміни конкретних соціально-економічних, політичних, культурних умов життя суспільства. Тут доречно навести висловлювання В. Остромаз цього приводу: Якщо в наявності є обмеження на здійснення виконавчої влади, якщо посадові особи, які здійснюють виконавчі повноваження, обмежені у своїх діях нормами права, і якщо судді незалежні при винесенні рішень по спорах, пов'язаних із застосуванням права, то не існує ніщо, подібне до системи стримувань і противаг. Влада в такому випадку використовується для стримування іншої влади за допомогою різних інтересів, які протидіють. Ми можемо уявити, що в такому суспільстві створюються умови, сприятливі для обговорення справ співтовариств з різними інтересами відповідно до встановлених правил, що полегшують належний краповий процес. У цьому випадку норми прана служать мірою для упорядкування відповідних взаємин. Аналіз проблеми показав, що відстоюючи свою концепцію поділу клади, Ш. Монтеск’є акцентував увагу не так на незалежності влад, як на необхідності їхнього взаємного врівноваження і доповнення, тобто на погодженій взаємодії. Користуючись сучасною науково-методологічного термінологією, можна цілковито погодитися з думкою Г. Агабекова стосовно того, що її міркуваннях Ш. Монтеск'є "розділені влади виступають як підсистеми категорії, як три гілки одного стовбура. Поділ влади - це фактично функціональне відділення кожної з них, що зовсім не означає, що між відповідними державними органами виключаються які-небудь контакти і взаємини. Навпаки, останні обов'язково повинні бути і причому винятково на правовій основі. [1; 79].
Крім того, аналіз сформованих політичних відносин усередині державної влади свідчить, що йде процес не лише тісної координації, але й взаємопроникнення гілок влади. Так, наприклад, її. Ньюстадт звертає увагу па те, що президент Д. "Ейзенхауер називав себе частиною законодавчого процесу, завдяки праву президентського вето. Конгрес США, як головний розпорядник коштів бюджету, справді виступає його частиною управлінського адміністративного апарату. І таких прикладів можна навести безліч. Поряд з вище перерахованими питаннями, однією з важливих сторін концепції поділу влади є проблема розмежування повноважень. Повноваження між органами державної влади та органами місцевого самоврядування розмежовуються., як правило, у конституціях або спеціальних законах. На рівні місцевого самоврядування не діє принцип поділу влади, і, хоча кожен орган наділяється власною компетенцією, що не дозволяє йому дублювати діяльність іншого органу, межі такого поділу можуть бути досить рухливими. Більше того, навіть інституцій по можливе об'єднання органів з різними функціями. Ще в другій половині ХІХ ст. один з найбільших фахівців в галузі теорії поділу влади М. Ворошилов помітив: "Поділ влади цілком зрозумілий у сфері вищого управління, може бути зрозумілим і обласному, але аж ніяк не в місцевому. Якою він буде проведений у всьому управлінні, то це призведе до централізації, яка стягне діяльність по кожній галузі справ в одну, відповідну їй центральну владу. Аналогічні думки висловлюються й зараз.
3.2 Суперечки щодо кількості гілок влади
Багато суперечок, які тривають уже понад два століття, пов'язано з питанням щодо кількості гілок влади. Одні дослідники доводять цю кількість до 11 і більше (Ахенвалль та інші), і йти і називають тільки 2 влади (наприклад, Маблі законодавчу і виконавчу). Проте не всі з них с гілками державної влади, нерідко зустрічається плутанина, підміна понять. У деяких конституціях, крім трьох, названі й інші гілки влади: "В основних законах Колумбії, Нікарагуа, інших країн говориться про виборчу владу, яка належить корпусу виборців і організаційно представлена виборчими трибуналами, у деяких країнах, скажімо, у Бразилії, аж до Вищого виборчого трибуналу.