Подальші дослідження питання щодо оновлення існуючого стилю державно-управлінської діяльності доцільно проводити в напрямі виділення основних факторів, що тим чи іншим чином здійснюють на нього вплив. Розкриття факторів впливу дасть змогу виявити підходи до раціоналізації державно-управлінської діяльності та окреслити реальні джерела оновлення її стилю.
РОЗДІЛ 3. АНАЛІТИЧНО-ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ.
3.1 Організаційно-правовий механізм підвищення ефективності управлінської діяльності
Адміністративна реформа і пов'язані з нею соціальні перетворення у суспільстві вимагають глибокого вивчення організаційно-правових механізмів управлінської діяльності для підвищення її ефективності.
Відсутність науково-обгрунтованих положень правової організації процесу адміністративної діяльності у перехідній період розвитку держави не дозволяє спрогнозувати розвиток управлінських відносин у адміністративній діяльності ОВС.В умовах стабільності становлення надійно діючих правових норм забезпечує статистичний принцип накопичення подій, що відбуваються, на основі яких формуються адекватні їм законодавчі акти. У динамічних процесах соціального перетворення суспільства змінюються норми відносин безперервно. Однак довіряючись законам матеріального світу і підходів до будь-якого природного явища, ці зміни мають закономірності, зумовлені простором, часом. Встановлення вказаних закономірностей дозволяє забезпечити прогнозовані правові форми організації соціальних відносин.
Вирішення будь-яких окремих питань, пов'язаних з прогнозуванням розвитку того чи іншого процесу або конкретно взятої соціальної структури, неодмінно зіштовхується з необхідністю розгляду загальнотеоретичних положень про самоорганізацію функціональних систем, що потребують класифікації, визначення таких понять, як: норма, оптимальні межі функціонування, міри взаємозумовленості і незалежності відносин.
Управління як процес передбачає сукупність цілеспрямованих дій, спрямованих на досягнення позитивного кінцевого результату. В галузі управління цивільної безпеки — це управління складною системою "людина — об'єкт управління — середовище".
Розглядаючи систему загалом, слід вести мову про "суб'єктно-об'єктно-середовищні" відносини. Зовнішнє середовище або соціальна структура суспільства визначає запит і формує вимоги до структурно-функціональної організації ОВС, спрямовуючи її розвиток. Саме потреби суспільства в розвитку ОВС виступають соціальними середовищними умовами у системі "суб'єкт — об'єкт управління — середовище".
Зміни соціальних умов формують нові вимоги до ОВС, викликають перерозподіл пріоритетів та завдань окремих їх структурних підрозділів, їх потреб, ступеня взаємов'язку та взаємодії між ними. У цьому разі може йтися про опосередкування результатів соціально-середовищної дії на внутрішню структуру "суб'єктно-об'єктно-середовищних" відносин як визначального системоутворюючого чинника у її організації. Основою цього процесу є ті структурні, функціональні і якісні перетворення, що потребують якнайменших витрат у своїй реорганізації для досягнення однакового кінцевого результату.
Організація адміністративної діяльності ОВС є окремим питанням у забезпеченні надійності роботи цілісної системи "суб'єктно-об'єктно-се-редовищні" відносини у ОВС, для вирішення якого необхідно найповніше визначити її суть, структуру побудови взаємозумовлених відносин у ній, природу побудови їх норм і природу забезпечення зони оптимального функціонування цілісної системи;
Розглядаючи проблему організації систем, що розвиваються, необхідно визначити зміст основних понять: система, організація, самоорганізація, розвиток.
Досить широке поняття системи є предметом вивчення природних, технічних і гуманітарних наук. Класичне визначення системи запропоноване Л.фон Берталанфі і формулюється так: "Система — комплекс взаємодіючих компонент". Це поняття отримало подальший розвиток у працях Б.Кедрова, який визначив її наступним чином: "...Система — певна сукупність елементів (речей, властивостей, ознак, понять, словом, будь-яких дискретних утворень матеріального і духовного характеру), що перебувають у певному взаємозв'язку, який додає сукупності умовний характер"[28 ст.19].
У наведених визначеннях системи наголошується лише на структурній організації і не відображено процес її функціонування,теорію систем змінює теорія функціональних. "...Системою називається тільки такий комі вибірково залучених компонентів, у яких дія і взаємовідносини набувають характеру дії компонентів, спрямованого на отримання фіксованого корисного результату"[31 ст.64].
Отже, об'єднання класичної з теорією функціональних систем дозволило вирішити низку питань управління процесом організації. Зокрема, основне положення теорії функціональних тем, сформульоване П.Анохіним, полягає у тому, що кінцевий результат діяльності є системо-утворюючим чинником процес — відносин, який визначає механізм послідовного формування структурних, так і функціональних перетворень. Проте деякі питання самоорганізаціїзалишилися відкритими. Зрештою, пошук відповідей на них сприяв створенню Л.Заде теорії гуманістичних систем, у якій істотним чинником стало введення якісного компонента змісту системи і включення до неї людини як головного елемента[32 ст.102].
Таким чином, загальне уявлення про систему містить три установчі компоненти: структурний, функціональний і якісний, а також форму її зв’язку .
Зміни функціональних проявів у взаємозумовлених відносинах завжди ставлять запитання про причинно-наслідкові: зв'язки процесів, що відбуваються. Відповіді на них використовують у вирішенні актуальних завдань організації і розвитку будь-якої системи.
Проблеми адміністративної діяльності передусім пов'язані з надійністю механізмів регулювання здійснюваних процесів. Дане поняття містить широке узагальнення, яке виходить за межі його суворого наукового визначення, зокрема, точність регулювання, збереження стійкого характеру поведінки і низку інших понять. Саме неоднозначність використання термінології не дозволяє досягти побудови однозначної аналітичної залежності, яка с основою розроблення певних механізмів, що забезпечують ефективність процесу адміністративної діяльності.
Будь-яка система адміністративної діяльності припускає конкретну спрямованість контролю за змінами в середовищі та їх впливом на цілісну систему відносин, що, у свою чергу, вимагає певної розрізнюваності процесів або міри спостереження за тим, що відбувається.
Практично така система існує і має традиційну структуру своєї організації. Проте сьогодні її діяльність ускладнена через зміни в сучасній обстановці і появу великої кількості нових форм правопорушної діяльності, про існування яких раніше не було відомостей, а, відтак — і досвіду протидії. Значний потік нової інформації, відсутність достатнього досвіду і неадекватність заходів протидії різко знижують ефективність адміністративної діяльності, процес боротьби з правопорушеннями і в суспільства. Саме за таких умов особливої актуальності набуває створення єдиної системи збору, обробки і аналізу інформації для забезпечення швидкого реагування на несприятливі зміни та недопущення небезпечних порушень норм суспільних відносин. Суть її полягає у тому, що динамічний стан системи адміністративної діяльності різними шляхами переходить з неоднакових початкових станів до одного того самого фінального стану, який визначає еквіфінальність вирішення завдань.
Отже, процес управління тісно пов'язаний з поняттям норм функціонування системи, функціонального оптимуму ухвалюваних рішень. Фактично зміст управління полягає у збереженні керованим "об'єктом" поведінки у функціонального оптимуму. Процес управління суттєво ускладнюється, коли відбувається перебудова системи і змінюються як її норма, так і зона оптимального функціонального стану. За цих умов попередній досвід виконує швидше негативну роль, оскільки норми поведінки, що традиційно склалися, втрачають свою нормативну основу.
Саме в складних умовах періоду соціальне перетворень використання цих особливостей побудови норми дозволить гнучкіше здійснювати процес управління системою адміністративної діяльності, зважаючи на те, що у самій системі є три регульовані складники, управління якими уможливлює при різних варіаціях впливів на них отримати однаковий кінцевий результат.
Встановлений зв'язок між поняттями спостереження за станом системи і толерантності системи до управлінських дій дозволяє цілеспрямовано формувати необхідне спостереження за динамікою системи для забезпечення необхідної ефективності здійснення процесу управління.
Опосередкування результатів розвитку соціальних процесів природним чином спричиняє зміну норм цих відносин, що має знаходити відображенні як у зміні норм адміністративного права, так і у здійснюваній адміністративній діяльності ОВС.
Наявність принципів самоорганізації та їх аналітичний опис, так само як просторів відображення впорядкованих форм взаємозумовлених відносин, дають необхідні умови для розроблення і побудови організаційно-правового механізму ухвалення управлінських рішень, що є одним з актуальних напрямів підвищення ефективності адміністративної діяльності ОВС.