Дослідження явищ і предметів у їх русі і розвитку. Щоб правильно проаналізувати проблеми, їх треба розглядати в динаміці: з'ясувати коли, де і за яких обставин ця проблема виникла, які етапи проходила в своєму розвитку, чим це явище стало у цей час і яка тенденція його розвитку.
Дослідження тенденцій кожного явища як єдності і боротьби протилежностей. Відомо, що кожне явище є єдністю протилежностей. Воно є одночасно стійким і мінливим, позитивним і негативним, таким, що вмирає, і таким, що народжується. Розглядаючи проблеми ПУР, принцип єдності і боротьби протилежностей передбачає виконання таких дій:
• пошук в кожному явищі чи проблемі протилежних боків чи тенденцій;
• з'ясування, як діють в єдиному явищі протилежні боки, які з цих боків чи тенденцій є прогресивними;
• визначення, чим є конкретна єдність протилежностей в явищі чи у проблемі;
• визначення, що переважає: прогрес чи регрес;
• з'ясування, в чому полягає боротьба протилежних тенденцій. Цілісний розгляд явища. Суть цього принципу – визначення взаємозв'язку і взаємозалежності всіх аспектів кожного явища. Практична перевірка результатів - це загальна практика і основний принцип усіх процесів, зокрема теоретичного мислення. Порівняння вирішення проблеми з її практичним виконанням дає змогу накопичувати досвід у сфері управління, збагачу є знання.
Теоретичні розробки передбачають урахування передової теорії. Кожне управлінське рішення проблеми приймається в певних ситуаціях, які мають такі особливості :
• поєднують такі непоєднувані характеристики, як складність і терміновість;
• управлінські проблеми майже не проявляються окремо. Як правило, виникає проблемна ситуація, у якій є "клубок" проблем;
• результати вирішення проблеми важко визначити, а іноді й неможливо кількісно визначити;
• існування проблеми не завжди очевидне, багато проблем виникають у процесі становлення і для їх виявлення та оцінки необхідні дослідження;
• виникнення проблем та їх оцінка на практиці можливі у двох різних ситуаціях - коли вихідним пунктом є ймовірна проблема і коли вихідним пунктом є нова можливість;
• проблеми виникають і вирішуються зазвичай, в умовах конфліктів, які помітно позначаються на загальній ефективності роботи;
• на формування проблеми, процес її вирішення впливають суб'єктивні чинники, загальні установки державних і громадських організацій, зацікавленість окремих осіб, непередбачуваність поведінки людей у системах організаційного управління;
• теоретична розробка проблеми повинна передувати практичній реалізації, теорія передує практиці і, узагальнюючи досвід, науково обґрунтовуючи, дає їй рекомендації.
1.2.2 Закони управління і прийняття управлінських рішень. [23 ст.364 ]
Ефективність управлінських рішень суттєво залежить від того, наскільки правильно вибрана альтернатива дій об'єкта, що керує і враховує закони (закономірності) його керування.
Механізм реалізації УР повинен відповідати загальним законам управління, що діють об'єктивно.
Закон цілепокладання полягає у тому, що ціль дій керуючої системи повинна обиратися на основі об'єктивних законів, зміни специфічних законів функціонування елементів системи.
Без урахування цього закону будуть вибрані нереальні цілі дій, а управління буде хаотичним.
В управлінському формуванні цілей спостерігаються три проблеми:
1. Відповідність ресурсів, цілей і умов їх досягнення. Вибираючи цілі, треба враховувати існуючі ресурси і чинники, які є важливими засобами досягнення тої чи іншої цілі. До них належать:
• ресурси: природні, матеріальні, фінансові, людські.
• чинники: управлінські, правові, демократичні.
2. Відповідність цілей внутрішнього і зовнішнього середовища, а також: методів їх досягнення.
3. Відповідність цілі результатам управління. Тобто будь-яка діяльність і її продукт повинні мати соціальний ефект.
Закон розмаїття, сформульований У.Ешбі, вимагає, щоб різноманітність керівних впливів, які здійснює керівний орган, не була меншою, ніж різноманітність можливих змін керованого об'єкта.
Ігноруючи цей закон, об'єкт управління може вийти з-під контролю (управління).
Закон руху (змін) передбачає, що у процесі управління змінюються стани органів і об'єктів управління, а також - процесів у системі управління при досягненні цілей.
Закон зворотного зв'язку визначає зв'язок керівного і керованого органів, їх специфічні причинно-наслідкові зв'язки, у яких кожен елемент системи управління є і причиною, і наслідком.
Отже, без знання законів управління неможливо приймати і реалізовувати ефективні управлінські рішення.
Окрім законів управлінської діяльності, необхідно враховувати і низку закономірностей, які характерні для управлінських процесів.
1.2.3 Закономірності в управлінській діяльності
Закономірність цілісності системи полягає у виникненні в системі нових якостей, невластивих компонентам, що утворюють систему (так звана властивість "емерджентності") [6 ст.544].
Закономірність ієрархічності проявляється у тому, що на кожному рівні ієрархії можуть виникати властивості, які не виведені як сума властивостей елементів нижчого рівня
У практиці управління це означає, що вибір структури організації залежить від її цілей. Якщо останні змінюються, то доцільно сформувати таку структуру, яка найкраще відповідатиме досягненню нової мети. Логічна модель розвитку організацій матиме таку форму: головна мета —>цілі —> функції —> структура [15 ст.118].
Закономірність комунікативності виявляється у тому, що соціальна система (організація) не ізольована від навколишнього середовища, а пов'язана з ним множиною комунікацій, на які треба зважати, приймаючи управлінські рішення.
Отже, управління можна трактувати як інформаційний процес, у якому функція комунікації і прийняття управлінських рішень виконує роль сполучної ланки.
Закономірність історичності полягає в тому, що будь-яка соціальна система не тільки функціонує, а й розвивається, проходячи певні етапи свого життєвого циклу.
Наведемо такий приклад: ідея створення гелікоптера належить геніальному Леонардо да Вінчі, сформульована ним у 15 ст., а реалізована лише у 1904р. Сікорським у м. Києві. Отже, якщо приймати управлінські рішення без огляду на особливості історичного моменту, то можна суттєво помилитися і не досягти бажаного результату.
Закономірність еквіфінальності виявляється для відкритих систем, зокрема соціальних, у здатності досягати ними певного стану, який не залежить від вихідних умов і визначається виключно параметрами системи.
Ця закономірність сформульована Л. Берталанфі і суть її полягає в тому, що соціальні системи можуть вибирати такі перспективні цілі, для реалізації яких на сьогодні немає ресурсів, але вони можуть їх мати внаслідок певних управлінських процесів. Наприклад, нині в Україні немає ресурсів (матеріальних, фінансових, людських) для побудови соціально орієнтованої економіки, однак ставити собі за мету реалізувати цю ідею в майбутньому цілком можливо.
Закономірність стабільності організації виявляється у залежності оптимальності рішень від ступеня стабільності системи, і саме ця стабільність одночасно пов'язана оберненим відношенням зі складністю системи.
Тому спрощення системи підвищує стабільність організації, а, отже, - можливий рівень раціональності прийнятих рішень.
Закономірність ефективності управлінських рішень та дій виявляється у залежності ефективності УР та дій, здебільшого, від типу управлінських проблем та організаційних умов, у яких приймаються рішення і виконуються управлінські дії, а також від особистих характеристик і стану управління
Отже, чим масштабніша і складніша система, тим важчі умови організації роботи суб'єктів управління.
1.2.4 Принципи управління
Основною вадою загальновідомих принципів управління є те, що вони, як зазначив лауреат Нобелівської премії (1978 р.) професор психології та комп'ютерних наук Університету Карнегі-Мелон Г. Саймон, "ходять парами" [11 ст.290]. До кожного з них можна підібрати не менш вірогідний і прийнятний протилежний принцип. Це може призвести до дезорієнтації при обґрунтуванні і прийнятті управлінських рішень.
Серед принципів, що найчастіше використовуються в літературі, можна виділити такі :
• адміністративна ефективність підвищується, якщо є спеціалізація членів груп при виконанні окремих завдань;
• адміністративна ефективність підвищується, якщо є запровадження серед членів групи чіткої ієрархії влади;
• адміністративна ефективність підвищується, якщо є обмеження в кількості підлеглих на кожному рівні ієрархії до кількох осіб (звуження сфери контролю);
• адміністративна ефективність підвищується, якщо є групування працівників із метою контролю за цільовим, процесовим, клієнтурним або територіальним принципом.
Спеціалізація. Простота принципу спеціалізації є неоднозначною. Справжньою проблемою управління є не просто "спеціалізація", а спеціалізація у певний спосіб і у певному напрямі, яка призводить допідвищення адміністративної ефективності. Прикладом нього може бути розвиток сімейної медицини. Ефективність роботи лікаря зростає при поглибленні професійної спеціалізації; з іншого боку - сімейний лікар повинен бути універсалом. Тому цей принцип можна сформулювати так:
Адміністративна ефективність зростає, коли є спеціалізація членів груп на виконання окремих завдань у такий спосіб, що призводить до підвищення адміністративної ефективності.
Єдність керівництва. Вважається, що адміністративна ефективність підвищується, якщо членів організації, з метою забезпечення "єдності керівництва", закріпити за різними рівнями детермінованої ієрархії влади.