Тому політична й економічна сфери є постійно взаємозалежними. В Україні формальні інститути узгодження інтересів знаходяться в процесі хисткого становлення. Отже, в нашій країні більшу, ніж у багатьох інших країнах, роль відіграють не формальні, а часто просто тіньові зв'язки.
Групи великої і середньої економічної ланки, що сформувалися в перебудовочні і перехідні часи, не тільки залишилися в цілості і схоронності, але і велика їхня частина багаторазово підсилилася за допомогою, по-перше, вибудовування більш твердих управлінських відносин усередині своїх структур, по-друге, різкого розвитку фінансової сфери і появи нових товарів, насамперед грошей і нерухомості, перерозподіляються успішно між галузевими угрупованнями, по-третє, переходу на новий, вільний режим роботи (звільнення від ідеологічних завдань, від виробництва номенклатурної продукції тощо).
Сьогодні суспільна трансформація не є динамічною, послідовною, прогресуючою, органічно взаємозв'язаною з усіма сферами суспільного життя, що мало би прискорити соціально-економічні та політичні перетворення, забезпечити стабільний економічний і політичний розвиток країни, оптимізувати відносини між державою і суспільством [18, с. 8].
На жаль, в контексті глобальних трансформацій та недорозвиненості господарських відносин, український лобізм набуває переважно стихійного, невпорядкованого характеру. Частіше він зводиться до безпрецедентного тиску на Верховну та місцеві ради, Кабінет Міністрів, місцеві адміністрації з боку "уповноважених " підприємцями керівників різного рангу. В процесі такого лобіювання використовується цілий арсенал недозволених методів: підкуп чиновників, погрози, шантаж, інформаційна ізоляція тощо. Це, у свою чергу, породжує розвиток і нових, і старих соціальних хвороб, які паралізують подальший розвиток економіки: хабарництво, корупцію, кругову поруку, чиновницьке вседозвілля [9, с. 69].
Дійсно, Україна, унаслідок суперечливих процесів, що відбуваються в економіці, соціальній сфері, ідеології і політиці, переживає лихоліття. "Переломні етапи розвитку суспільства завжди супроводжуються негативними явищами" [13, с. 155].
Україна – країна величезних матеріальних можливостей, в якій сьогодні відбувається найбільший в історії розпродаж, тому жодна з економічних структур, що сформувалися, не хоче уступати свої позиції в процесі роздягнув "пирога" і усе більше прагнуть стати учасником політичного процесу, для того, щоб легше було закріпити "відвойовані рубежі" на законодавчому рівні.
Таким чином, в умовах трансформації системи і розмежування економічних інтересів різних шарів і груп підприємців в Україні, сучасний лобізм більшою мірою політизується і стає одним із важливих каналів досягнення поставлених цілей.
Оскільки у своїй основі лобізм пов'язаний з відносинами власності, то в процесі наростання боротьби за її перерозподіл роль лобізму усе більше зростає. Нині вітчизняні підприємці вважають пріоритетним напрямком своєї діяльності в сфері відносин з державою підготовку власних чи законопроектів проштовхування вигідних для них існуючих законопроектів і ведуть боротьбу за їхнє прийняття, домагаючись тим самим одержання правових переваг.
Правові переваги – це не тільки додаткові (особливі) права, але й звільнення від деяких установлених законом обов'язків, що містяться в нормативних актах, прийнятих компетентними органами у встановленому законом порядку [11, с.26].
Коло інтересів, які лобіюються в Україні нічим не відрізняється від інтересів, які лобіюються за кордоном. Найбільш часто законопроектами, що лобіюються є:
– про особливості приватизації окремих підприємств;
– про реформування окремих галузей;
– різного роду пільги, що надаються для окремих територій, підприємств, комерційних структур тощо;
– системи , що стосуються оподатковування та земельних відносин;
– кредитні відносини, що торкаються інвестиційної діяльності, а також механізми вкладення і вивозу з країни приватного капіталу [13, с. 8].
Таким чином, основною відмінністю і найважливішою рисою вітчизняного лобізму є його відверта політизація.
По-перше, ряд великих підприємців стали публічними політиками державного масштабу, для того, щоб за посередництвом свого політичного впливу усталити економічні позиції. Представники великого бізнесу воліють особисто лобіювати свої інтереси у вищому законодавчому органі. Тому часто трапляється, що український лобіст поєднує в одній особі замовника і виконавця. Типовий приклад такого "ходження" підприємців у політику – П.Порошенко, О.Турчинов, И. Бакай, О. Зінченко, Б.Губський, А.Кінах, І.Шаров.
По-друге, посилення підприємницької складової у багатьох політичних партіях, а також приклади, коли політична партія виступає лобістом певною соціальної групи ("Регіони України", "Трудова Україна", СДПУ (о) "Солідарність", "Батьківщина", УНР, КПУ), тобто за окремими депутатськими фракціями закріпилася стійка репутація представників окремих корпоративних інтересів. Так, інтереси й пріоритети лобістської діяльності можна розподілити так: "Регіони України" – ПЕК, металургійна галузь, приватизація стратегічних підприємств, розподіл бюджету, податкова політика, інтереси регіональних еліт; "Трудова Україна" – нафтогазова галузь, регіональна і бюджетна політика, податкова політика, соціальна політика, зв'язок і телекомунікації, приватизація; СДПУ (о) – ринок нафтопродуктів, електроенергії, приватизація, регулювання ЗМІ; "Солідарність" – інтереси профспілок, соціальний захист "силовиків" і військовослужбовців, бюджетна політика; "Батьківщина" – нафтогазова галузь, електроенергетика, бюджетна політика; УНР – фінанси і банківська діяльність, ПЕК; КПУ – соціальний захист, інтереси "бюджетників-пільговіків").
У сьогоднішній ситуації загострення конкурентної боротьби, серйозні успіхи для найбільших фінансових структур неможливі без надійного політичного прикриття. Таким чином, у парламенті представлені всі могутні підприємницькі структури і компанії України, серед яких у першу чергу виділяються нафтогазове лобі: АТ "Укрнафтопром", ТОВ "Укргазсервіс", концерн "Нафтоенерго", ВАТ "Укрнафта", "Укргазпром", АТЗТ "Інтергаз", АТЗТ "Національна газова компанія"; промислове: ВАТ "Концерн"Стірол", ВАТ "Дружковський машинобудівний завод", промислово-інвестиційна група "Росукр", АТ "Уктелеком", ВАТ "Азовсталь", ВАТ "Металургійний комбінат ім.Ілліча", НПК"Галичина", ВАТ "ПівденнийГЗК", "ПолтавськийГЗК", ВАТ "Львівенерго", ЗАТ "Оболонь" та ін.
Бізнес-структури представлені в парламенті у такий спосіб: ФПК"ЕЭСУ", концерн "Укррос метал", виробничо-фінансова компанія "Райз", концерн "Співдружність", концерн "Славутич", "Український промислово-інвестиційний концерн", АТ "Футбольний клуб "Динамо-Київ", АТ "Видавництво"Бліц-Інформ" та ін.
Банкіри також мають своїх представників у парламенті, керівників банків: "Зевс", "Аваль", "Перший український міжнародний банк", "Градобанк".
"Похід" бізнесменів у політику показав позитивне зростання політичної свідомості представників бізнесу, а прийняття нової виборчої системи стимулювало ці процеси. Ділові кола засвідчили здатність до політизації, організованості і консолідації в межах політичних структур – партій і парламенту.
Однак негативною тенденцією був каталіз за допомогою виборів і нової виборчої системи політичного оформлення кланів, що придбали нову якість у своєму розвитку.
Варто звернути увагу на причини переміщення підприємців у парламент. Це – тверда політика нинішньої влади стосовно кола осіб, що знаходяться в тому чи іншому становищі в опозиції. Високі податки, непередбаченість і примхливість кадрових переміщень у вищих ешелонах влади, корумпованість, економічні і політичні переслідування підприємницьких структур змушували найбільш далекоглядних бізнесменів іти в політичні структури і шукати захисту в стінах парламенту.
Якщо схематично відстежити представництво бізнесу в політиці, то це виглядатиме так:
1) людина з органів влади переходить у бізнес-структури;
2) із бізнес-структур переходить в органи влади;
3) людина чи група осіб, займаючи відповідальні посади в уряді чи підприємницьких структурах, перебувають в одному з об'єднань (клубі, благодійному фонді);
4) фінансування політичних партій;
5) фінансовані ЗМІ;
6) фінансування аналітичних центрів і РR-структур.
Сьогодні в Україні існує кілька десятків могутніх у політичному і фінансовому сенсі груп, основним методом впливу яких є метод "двері, що крутяться," – коли чиновники, як говорилося вище, ідуть у відставку, очолюють фінансово-промислові групи, займаються лобіюванням, а потім знову повертаються в політику [5, с. 20]. Саме ці групи концентрують у своїх руках контроль над тією чи іншою частиною економіки й політичної системи.
Офіційно лобістських фірм, тобто зареєстрованих у якості таких, і ще немає, але не виключено, що вони з'являться (легалізуються), як тільки буде прийнятий відповідний закон. Поки що як лобістські фірми виступають різного роду фонди і служби "пабликрилейшнз" по розвитку суспільних зв'язків, асоціації промисловців і підприємців, торгові асоціації, сільськогосподарські групи, профспілки, а також адвокатські контори і юридичні консультації. До найбільш активних, на думку фахівців, можна віднести: торгово-фінансові і промислові об'єднання, асоціацію українських банків, аграрні союзи, а також ПЕК [6, с. 11].