У цій ситуації розширення меж гнучкості валютного курсу залежатиме від стану соціально-економічних параметрів країни, насамперед, структурних зрушень в економіці, зменшення її імпортозалежності, швидкості розвитку валютного сектору, зменшення доларизації, розширення сфери обігу національної валюти і стабільності попиту на неї як засобу платежу та заощадження, впровадження прогресивних систем валютного ризик-менеджменту тощо. У зв’язку з цим забезпечення необхідного рівня гнучкості валютних курсів у контексті переходу до монетарного режиму, що базується на ціновій стабільності, під час якого ринкові механізми валютного курсоутворення ще не набули належного впливу, потребує вжиття низки заходів, які мають здійснюватися за такими напрямами:
- посилення дієвості дисконтної політики; удосконалення девізної політики;
- розвиток валютного ринку, передусім його строкового сегмента, у відповідності до міжнародних стандартів;
- активізація розвитку прогресивних технологій і інструментів страхування від валютних ризиків;
- підвищення прозорості у валютній сфері та удосконалення комунікативної політики Національного банку України;
- розробка середньострокової стратегії валютної лібералізації в сфері регулювання руху капіталів;
- поліпшення системи управління золотовалютним резервом на основі досвіду зарубіжних країн.
Указані напрями є підставою для визначення низки першочергових завдань щодо удосконалення системи валютно-курсового регулювання, якими мають стати:
- формування дієвих механізмів управління процентними ставками та посилення їх ролі в регулюванні валютного і грошово-кредитного ринків;
- інтенсифікація процесів становлення глибокого і ліквідного валютного ринку, передусім зміцнення його строкового сегмента з одночасним створенням правових та інституційних основ для моніторингу і контролю здійснення операцій з високоризикованими валютно-фінансовими технологіями та інструментами;
- удосконалення тактики, форм і методів проведення валютних інтервенцій;
- зміцнення ринкової дисципліни як доповнення до адміністративних важелів регулювання валютними курсами;
- посилення важелів стимулювання суб’єктів валютного ринку до активнішого використання інструментів страхування і перенесення валютних ризиків;
- розробка ефективних інформаційних методів впливу на валютний курс;
- розробка поетапної стратегії валютної лібералізації, спрямованої на пріоритетне забезпечення національних інтересів України;
- зосередження зусиль на узгодженні кроків у сфері лібералізації потоків капіталу з розвитком внутрішнього валютно-фінансового середовища;
- моніторинг диспропорцій та ризиків валютної лібералізації з адекватним удосконаленням норм пруденційного контролю і нагляду за діяльністю суб’єктів валютно-фінансових відносин і перебігом процесів у валютно-фінансовій сфері.
На нашу думку, неминучою альтернативою валютно-курсової політики, спрямованої на забезпечення курсової стабільності у спосіб прив’язки валютного курсу, яка вже пережила свій час і веде до консервування структурних диспропорцій української економіки та гальмування інституційного розвитку валютної сфери, могла б стати політика сприяння стійкості національної валюти на основі її високої вартості. У 2005-2006 роках Національним банком України вже зроблено низку кроків у цьому напрямі, проте в концептуальному сенсі як комплекс взаємоузгоджених дій та інструментів вона ще не набула свого оформлення.
Термін «стабільність грошової одиниці» найчастіше трактується як незмінність її офіційного курсу до провідних валют» і практично ототожнюється з його фіксацією, що суперечить політиці переходу до монетарного режиму інфляційного таргетування. Водночас стабільність не повинна означати абсолютної незмінності, оскільки в умовах ринкової економіки ціни мають гнучко реагувати на коливання попиту та пропозиції на відповідних ринках. Монетарна політика не може ставити цілі, які суперечать об’єктивним законам ринку, але вона може впливати на умови його функціонування. Саме використання терміна «стійкість національної валюти» зміщує акценти із незмінності курсу грошової одиниці до необхідності збільшення її вартості на основі підвищення купівельної спроможності і ліквідності, що дозволить розширити сферу обігу валюти, стабілізувати попит на неї і таким чином забезпечити передбачуваність її курсу. Додання до даного терміна дієслова «сприяння» означає перехід до непрямих методів та інструментів регулювання валютної сфери, коли Національний банк не несе зобов’язань щодо підтримання визначеного рівня валютних курсів, але докладає максимальних зусиль для забезпечення його передбачуваності шляхом здійснення нагляду і контролю на основі оцінки валютних ризиків, розвитку систем раннього реагування на негативні тенденції у валютній сфері з метою попередження їх розвитку, стимулює суб’єктів валютного ринку до вдосконалення методологій внутрішнього контролю за збалансованістю їх валютних позицій.
Отже, стабільність курсу національної грошової одиниці – це лише один, хоча і вкрай вагомий показник валютної і фінансової стійкості економіки країни та її валюти. Для підтримання стійкості національної валюти необхідно три основні елементи: висока купівельна спроможність, ліквідність, передбачуваний валютний курс. Валютна політика, спрямована на сприяння стійкості національної валюти, реалізовуватиметься завдяки забезпеченню інструментами валютно-курсового регулювання довгострокової стабільності валютної сфери і збалансованості процесу валютного курсоутворення без прямого втручання у механізми функціонування валютного ринку.
Сенсом даної політики має стати саме захист та підтримка Національним банком України елементів механізмів само збалансування валютного ринку на відміну ідеології повного невтручання, характерного для неоконсервативних ліберальних концепцій. Важливо наголосити, що спрямованість зусиль Національного банку на сприяння стійкості національної валюти лише тоді не спричинить гальмування переходу до режиму гнучкого курсу, коли його позиції будуть не в механічному обмеженні курсових коливань, а в усуненні основних причин «стрибків» валютних курсів. Йдеться про відмову від жорсткого контролю за курсовою динамікою у короткостроковому періоді для уникнення суттєвого розриву між поточним курсом та його рівноважним трендом на довгострокових інтервалах часу.
Введення режиму плаваючого валютного курсу можна розпочати шляхом поступового зменшення участі Національного банку України на валютному ринку або шляхом переходу до режиму валютного коридору чи цільових зон.
Одномоментне запровадження плаваючого режиму означає, що держава відмовляється від утримання номінального курсу в ролі якоря. В такому разі на перший план виходить інфляційне таргетування. Назвемо основні причини обмеження політики інфляційного таргетування в Україні.
По-перше, в останні роки динаміка цін на споживчому ринку формувалася здебільшого під впливом інфляції витрат і динаміки цін на продукцію сільського господарства. Починаючи з 2001 року до 2006 року не зазнавала суттєвих змін також тарифна політика в Україні. Тобто, враховуючи, що в майбутньому процеси дерегулювання та вирівнювання цінових диспаритетів активізуються, ефективність грошово-кредитної політики з огляду на її вплив на рівень інфляції буде низькою. Звичайно, можна як ціновий якір взяти не рівень споживчих цін, а показник базової інфляції, вилучивши з індексу споживчих цін вплив державного цінового регулювання. Свого часу такий шлях обрали Чехія та Нова Зеландія. Але в Україні високий ризик того, що суспільство не зрозуміє подібного підходу, як і ефективності заходів грошово-кредитної політики. Це може призвести до посилення інфляційних очікувань і знівелює позитивний ефект від таргетування інфляції.
По-друге, економічна практика останніх років доводить, що в Україні трансмісійний механізм базових ставок на грошовий ринок ще доволі слабкий. Причинами цьому є: і збереження високих кредитних ризиків у реальному секторі економіки, і низька капіталізація банків, і незначні обсяги ринку цінних паперів тощо. Тобто в країні ще недостатньо розвинуті фінансова і банківська системи. Ринок іноземної валюти досі був єдиним ефективним засобом впливу на стан грошового обігу. Останнє фактично означає, що різка відмова Національного банку України від участі на валютному ринку може сформувати дефіцит ліквідності у банківській системі та призвести до підвищення відсоткових ставок.
За результатами дослідження (Еіn-chengreen and others) зроблено висновок, що для успішної реалізації політики таргетування інфляції в економіці мають сформуватися відповідні передумови:
- інституційна незалежність: Національний банк юридично має бути повністю незалежним і незалежним від бюджетного та/або політичного тиску, які б вступали у суперечність із цілями стосовно інфляції;
- розвинута технічна інфраструктура: Національний банк повинен мати у розпорядженні інструменти прогнозування та моделювання динаміки інфляції, а також необхідну базу даних;
- економічна інфраструктура: практика регулювання цін має бути обмежена з одночасним зменшенням уразливості економіки щодо зміни цін на товари та обмінних курсів із додержанням обов’язкової умови мінімального ступеня доларизації;