Валютні блокади – це система економічних санкцій у формі валютних обмежень, що накладаються однією країною або групою країн на іншу країну, з метою перешкоджання використанню нею своїх валютних цінностей для досягнення виконання певних економічних чи політичних вимог.
Таким чином, у межах своєї компетенції Національний банк України як головний орган валютного регулювання та валютного контролю в Україні має повноваження провадити контроль за валютними операціями, здійснюваними на території країни резидентами і нерезидентами, а також забезпечувати регулятивний вплив держави на динаміку валютних курсів та стан валютного ринку. Саме на Національний банк згідно з чинним законодавством покладено завдання організації валютного ринку в Україні. У ст. 45 Закону України «Про Національний банк України» зазначається, що Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю на ньому валютними цінностями відповідно до законодавства України про валютне регулювання.
Курсові коливання та структурні зрушення в економіці нерозривно пов’язані за низкою механізмів і каналів, що активно використовується в практиці державного регулювання.
Так, практику пришвидшення економічного розвитку за рахунок нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за середньосвітові («валютний демпінг»), вперше використали ще у період світової економічної кризи 1929-1933 pоки такі країни, як Німеччина, Японія, Великобританія, США. Її економічне обґрунтування міститься в численних працях, присвячених впливу девальвації на розвиток експортного сектору та економічної системи в цілому.
Дослідивши роль валютного курсу в процесах макроекономічного регулювання на сучасному етапі, професор Каліфорнійського університету М. Обстфелд всебічно обґрунтував висновок, що у короткостроковому періоді цілеспрямоване зниження валютного курсу може слугувати важелем стимулювання розвитку експортних та імнортозаміщуючих виробництв, що обумовлює відповідний напрям структуроутворюючих процесів. Разом з тим специфічні особливості політики доходів і ціноутворення в трансформаційній економіці та посилення жорсткості імпортних цін, що послаблює їх чутливість до коливань валютного курсу, вимагають перегляду і доповнення усталених поглядів.
Аналіз структури промислового виробництва у моделі Солгера–Свона ґрунтується на неокласичній виробничій функції, згідно з якою в економіці є два основні фактори виробництва – праця і капітал, обсяги яких фіксовані. Відносно мобільним вважається лише один фактор – праця. Коли економіка перебуває у стані рівноваги, прибутковість та заробітна плата в експортному і внутрішньоорієнтованому секторах економіки також вирівнюються. У ситуації, наприклад зниження валютного курсу, ця рівновага порушується – зміна співвідношення між цінами внутрішнього ринку та експортними цінами на користь останніх ініціює розширення експортних поставок та обумовлює прискорений розвиток експортного сектору економіки. Підвищення імпортних цін, порівнюючи з цінами внутрішнього ринку, обумовлює зсув споживчих уподобань з імпортних до національних товарів, тому навіть за зменшення сукупного реального попиту в умовах девальвації та його частина, що припадає на національні товари, збільшується.
Водночас негативний вплив на конкурентоспроможність національних товаровиробників має дорожчання імпортних комплектуючих та сировини у виразі національної валюти. Можливість компенсації зростання собівартості продукції в частині її імпортної складової за рахунок підвищення цін для внутрішньоорієнтованих виробництв виникає лише за підвищення сукупного рівня доходів в економіці. При цьому для підприємств, які виробляють торговельні товари, таке підвищення означатиме часткову втрату набутих цінових переваг у конкурентній боротьбі з імпортерами.
Загалом у період девальвації валюти у найкращому становищі опиняються експортні сировинні галузі, що використовують національну сировину і експортують продукцію низького рівня обробки, а також галузі, що виробляють торговельні товари. Сприятливі цінові умови для розвитку експортного і торговельного сегментів економіки обумовлюють перетікання до них трудових та фінансових ресурсів, що негативно позначається на умовах розвитку галузей, які виробляють неторговельні товари. Тому переважно негативний вплив девальвації у трансформаційній економіці відчувають як сфера послуг, так і галузі обробної промисловості. Сприятливий вплив девальвації на умови розвитку інших галузей залежить від частки продукції, що експортується, питомої ваги імпортних складових у собівартості, енергомісткості та інших характеристик виробництва.
І хоча під впливом девальвації обсяги ВВП країни можуть як збільшитися, так і зменшитися залежно від підсумкового співвідношення між збільшенням експортних поставок і скороченням виробництва неторговельних товарів, як правило, це співвідношення є позитивним. Це обумовило широке використання девальвації у світовій практиці державного регулювання. Наприклад, Бразилія в 1970-ті роки, Чилі у 1980–1990-ті, Китай у 1995–2005 pp. та багато інших країн протягом тривалого періоду фіксували свій курс на заниженому рівні. Така політика дозволяла прискорити економічне зростання за рахунок максимального використання наявного виробничого потенціалу без потреби у масштабній реструктуризації виробництва та підвищення якості продукції.
Однак у відповідності до сучасних концепцій економічного зростання для пришвидшення темпів економічного зростання дедалі більшого значення набуває інтенсифікація розвитку високотехнологічних галузей, що виробляють продукцію з високим вмістом доданої вартості, та підтримання балансу між структуроутворюючими секторами економіки. Це вимагає кардинальної зміни спрямованості валютно-курсового регулювання у напрямі посилення його ролі як каталізатора збалансованого індустріального розвитку та підтримання високотехнологічних галузей.
Для детальнішого аналізу впливу курсової динаміки на розвиток останніх використання загального індексу реального ефективного обмінного курсу є не зовсім коректним через значні відмінності у географічній структурі торговельних зв’язків окремих галузей. Так, розрахунки галузевих реальних ефективних обмінних курсів на основі використання експортних цін і вартості праці у певних галузях промисловості США засвідчили існування суттєвих відмінностей у їхніх рівнях. Тому для дослідження виливу курсової динаміки на ту чи іншу галузь слід спиратися на динаміку галузевих, а не загальноекономічного реального ефективного обмінного курсу.
Подібні розрахунки були проведені ізраїльськими та російськими фахівцями. За їх результатами було визначено, що в Ізраїлі протягом 1994 1996 років зміцнення РЕОК для базових галузей (до яких віднесено легку і харчову промисловість, тютюнову, деревообробну) було майже на 11% більшим, ніж для високотехнологічних галузей (передусім машинобудування й електронного обладнання). У цих умовах темпи приросту виробництва базових галузей становили лише 6,0%, експорту – 7,9%, тоді як випуск високотехнологічних галузей збільшився на 7,2%, експорту – на 9,0%. Серед факторів, що обумовили таку різницю у темпах розвитку базових та високотехнологічних галузей, слід також відмітити здійснення реформи системи оплати праці, що підвищило рівень доходів у суспільстві позитивно позначилося на ємності внутрішнього попиту, погіршення світової кон’юнктури для традиційних експортних галузей ізраїльської економіки та реалізацій державної програми субсидування високотехнологічних галузей.
Моделювання ефекту впливу курсових змін на стан різних галузей економіки Росії (аналізувалися чорна металургія, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування і металообробка, лісова і деревообробна промисловість, легка та харчова промисловість) протягом 1995–2004 pоків мало за мету оцінити зміну становища підприємств зазначених галузей у результаті коливання внутрішнього попиту та цін на імпортні проміжні товари147. Результати аналізу засвідчили, що для жодної з галузей девальвація не стала визначальним фактором розширення їх позицій на внутрішньому ринку. Натомість зростання обсягів реалізації продукції спостерігалося при ревальвації за рахунок деякого зниження цін в умовах загострення конкуренції з дешевшим імпортом. При цьому зниження цін виробників підтримувало конкурентоспроможність не лише конкретної галузі, а й суміжних виробництв, що створювало ефект ланцюжкового поліпшення конкурентоспроможності.
Відтак за характером реагування на курсову динаміку галузі були розподілені на три групи:
1. Позитивний вплив девальвації і негативний – ревальвації – найбільш відчутний для паливної, лісової, хімічної та нафтохімічної промисловості, кольорової металургії.
2. Малочутливі до курсових коливань – харчова промисловість і машинобудування.
3. Негативно реагують на девальвацію і натомість досить швидко розвиваються в умовах зміцнення валюти – легка промисловість, чорна металургія, виробництво неметалевих мінеральних виробів (будматеріалів, скловиробів), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води.
Наприклад, на розвиток будівництва, що являє собою класичний приклад неторговельної галузі, зміцнення валюти справляє стимулюючий ефект завдяки розширенню внутрішнього попиту і збільшенню реальних доходів у країні. Водночас значний внесок у розвиток будівництва має попит з боку мінерально сировинних галузей, розвиток яких зі зміцненням валюти гальмується. Тому підсумковий вплив курсової динаміки на зазначену галузь не визначений через різноспрямованість дії на ключові фактори її розвитку.