Відтак, суди апеляційної та касаційної інстанцій незаконно і необгрунтовано скасували рішення суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про те, що відчуження відповідачами спірного майна суперечить приписам ухвали Вищого арбітражного суду України від 16 січня 2001 р.
Тому постанови апеляційного суду та Вищого господарського суду України підлягають скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117 - 11120 ГПК, Верховний Суд України постановив касаційну скаргу Фірми задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 червня 2004 р. скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 20 квітня 2004 р. залишити в силі.[35]
Однак доводилося зустрічати й іншу точку зору. Вона зводиться до того, що забезпечення позову – це тимчасове процесуальне обмеження прав відповідача, які заперечуються (оспорюються) позивачем. Тому якщо за результатами розгляду справи у позові буде відмовлено, то порушення вжитого судом заходу забезпечення позову не повинно мати правового значення. На нашу думку, така позиція підриває принцип обов‘язковості судового рішення, до яких належать і ухвали про забезпечення позову, адже відповідач зможе не виконувати ухвали покликаючись на те, що він справу виграє.
Колегами висловлювалася думка, що укладення договору з порушенням заходів забезпечення позову не може бути підставою для визнання правочину недійсним, оскільки така норма відсутня в ЦК України, а за таке порушення передбачена кримінальна відповідальність відповідних посадових осіб, яких і слід покарати. Наведене видається непереконливим.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до ст. 124 Конституції судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Вважаємо, що вчинення дій сторонами договору всупереч встанвленій судом ухвалі про заборону вчиняти такі дії є порушенням публічного порядку, а саме ст. 124 Конституції, а тому такий правочин є нікчемним.
Стаття 154. Заміна виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову
1. Суд може за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заява про заміну способу забезпечення позову розглядається судом у строки, встановлені частиною другою статті 153 цього Кодексу. На заміну способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача, за винятком випадку, визначеного частиною другою цієї статті.
2. У разі забезпечення позову про стягнення грошових коштів відповідач може з дозволу суду замість допущеного виду забезпечення внести на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві.
3. Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.
4. Особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів.
5. Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову.
6. Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
7. Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі:
1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини п'ятої статті 151 цього Кодексу;
2) повернення позовної заяви;
3) відмови у відкритті провадження у справі.
1. У ході розгляду і вирішення справи може виникнути необхідність заміни виду забезпечення позову. Із заявою про заміну одного виду забезпечення позову на інший може звернутись як позивач, так і відповідач. Інші особи, які беруть участь у справі, звертатися з такими заявами не можуть.
Під час вирішення цієї заяви, суд обов’язково має заслухати пояснення іншої сторони. Так, наприклад, якщо арешт майна позбавляє відповідача можливості нормального здійснення господарської діяльності, він може просити суд замінити даний спосіб забезпечення позову іншим. Ініціатором заміни забезпечення позову може бути позивач, наприклад, у тому разі, якщо він збільшує розмір позовних вимог, майно втратило первісну вартість тощо.
За заявою заінтересованої сторони, суд вправі замінити вид забезпечення позову, коли відпаде потреба в обраному виді забезпечення позову. Це обумовлено метою призначення конкретного виду забезпечення і можливими змінами в ході провадження по справі обставин, з урахуванням яких обирався певний вид забезпечення позову.
Заява про заміну виду забезпечення позову розглядається судом у 2-денний строк з дня її подання.
За загальним правилом, на заміну виду забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача, крім випадку, визначеного частиною другою коментованої статті. Така згода може бути висловлена письмово або усно під час судового засідання. Якщо такої згоди не надішло, в тому числі у зв‘язку із неявкою позивача в судове засідання, суд не вправі проводити заміну способу забезпечення позову. Якщо із заявою про зміну способу забезпечення звернувся позивач, згода позивача не вимагається.
Із змісту ч.1 коментованої статті випливає, що її застосування є можливим лише у разі подання заяви про заміну виду забезпечення позову після відкриття провадження у справі. Адже в тексті закону фігурують такі учасники цивільних процесуальних відносин, як позивач та відповідач. А, отже, йде мова про вже розпочатий процес в суді. Однак, тим не менше, суд повинен повідомити особу, якої стосується дії щодо заміни виду забезпечення позову, про подання такої заяви та про дату її розгляду, з метою надання можливості бути присутньою при розгляді.
2. Якщо судом забезпечено позов про стягнення грошових коштів, відповідач може з дозволу суду замість допущеного виду забезпечення внести на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві. Цей виняток застосовується лише до тих справ, в яких позовна вимога стосується стягнення грошових коштів, а не будь-яких позовів, які мають майновий характер.
Наприклад, якщо у справі про стягнення коштів в порядку забезпечення позову на майно відповідача накладено арешт чи йому заборонено вчиняти певні дії, він з метою усунення перешкод для здійснення господарської діяльності може внести відповідну спірну суму на депозитний рахунок суду замість застосованого судом виду забезпечення позову.
Оскільки зазначена норма розташована у статті, яка має назву “Заміна виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову”, відповідач вправі просити про заміну забезпечення внесенням грошової суми в депозит лише тоді, коли забезпечення позову вже застосовано. З огляду на це, у суда немає підстав доволяти внесення спірної суми в депозит до або під час вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову.
Внесення відповідачем в депозит витребуваної позивачем суми є його правом, а не обов’язком, тому суд не може його зобов’язати вчинити таку дію. З такою заявою повинен звернутися відповідач. Закон не передбачає можливості внесення цих коштів за відповідача іншою особою, тому ці кошти повинен внести відповідач особисто.
Дозвіл суду на внесення коштів в депозит оформляється шляхом постановлення відповідної ухвали. В ухвалі необхідно зазначити, про заміну якого способу забезпечення позову йдеться, про припинення раніше застосованого способу забезпечення, а також вказати, що кошти, які вносяться в депозит, не можуть бути зняті з депозити до набрання рішенням суду законої сили. З набранням чинності цією ухвалою, попередній захід забезпечення позову припиняється у зв‘язку із його заміною.
Згода позивача на заміну виду забезпечення позову в такому порядку не потрібна. Однак позивач або інші особи, які беруть участь у справі, вправі оскаржити таку ухвалу до суду, що зупиняє її виконання.
3. Суд вправі скасувати вид забезпечення позову по будь-якій справі, яка знаходиться в його провадженні, коли відпаде потреба в ньому або в забезпеченні позову взагалі.
Скасування заходів забезпечення позову слід відрізняти від скасування ухвали про забезпечення позову. Різниця полягає в тому, що заходи забезпечення позову скасовуються судом, який їх застосував, якщо відпали підстави, з якими закон пов‘язує можливість застосування таких заходів. При цьому правомірність застосування таких заходів судом відповідач, як правило, не заперечує. Якщо забезпеченням було завдано збитки, то до особи, яка ініціювала забезпечення, може бути пред‘явлено позов про їх відшкодування.