У зв'язку з цим постановлення судового рішення на умовах досягнутої домовленості про мирову угоду є порушенням вимог статей 202, 202-1, 203 ЦПК УРСР оскільки таке рішення не містить обов'язкових його складових - визначеності щодо встановлення обставин (фактів), їх правової оцінки, наявності порушення прав і свобод тощо.
За таких обставин Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що зазначене порушення судом норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтями 336, 341 ЦПК УРСР, касаційну скаргу П. задовольнила, рішення Харківського районного суду від 28 вересня 1999 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.[40]
6. Коментована стаття передбачає можливість постановлення судом двох ухвал у зв‘язку із розглядом мирової угоди:
1) ухвали про закриття провадження у справі (ч.4). Ухвала про закриття провадження у справі постановляється в усіх випадках, коли сторони уклали мирову угоду і повідомили про це суд спільною заявою;
2) ухвали про визнання мирової угоди (ч.5). Ухвала про визнання мирової угоди постановляється лише за клопотанням сторін і якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб. В іншому випадку суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
Вимога закону про процесуальне оформлення наслідків укладення мирової угоди двома різними ухвалами, на наш погляд, є необгрунтованою і штучно розділяє одну дію на дві. Тим більше, що у разі, якщо суд не визнає мирової угоди, він і провадження закрити не має права, а повинен продовжувати судовий розгляд.
Разом з тим, з метою виконання вимог закону, сторонам доцільно одночасно з повідомленням суду про мирову угоду, просити і про її визнання.
7. Ухвала про визнання мирової угоди повинна містити усі умови мирової угоди.
Ні мирова угода, ні ухвала про визнання мирової угоди не є виконавчим документом, а тому не підлягає примусовому виконанню. Тому у разі невиконання зобов‘язань, передбачених у мировій угоді, потрепіла сторона змушена буде звертатися до суду.
Стаття 176. Пояснення осіб, які беруть участь у справі
1. Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших осіб, які беруть участь у справі.
2. Якщо поряд із стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їх представників. За клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник. Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими.
3. Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них.
4. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні".
5. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання один одному.
6. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.
1. Пояснення - це усний виступ учасників процесу, що містить відомості про відомі їм обставини справи. Під час пояснень ці особи не обмежені в часі, але головуючий слідкує за тим, щоб вони не відхилялись від предмету судового розгляду.
2. Коментована стаття встановлює таку черговість пояснень: 1) позивач; 2) його представник; 3) третя особа, яка бере участь на стороні позивача, 4) її представник, 5) відповідач, 6) його представник, 7) третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, 8) її представник, 9) третя особа, котра заявляє самостійні вимоги на предмет спору, 10) її представник, 11) інші особи, які беруть участь у справі.
За клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник. Однак і в цьому випадку суд вправі запропонувати особі дати особисті пояснення.
Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими, тобто перед позивачем.
Пояснення повинні стосуватися суті позову. Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може з валсної ініціативи зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них. Таке розпорядження суду є обов‘язковим для усіх осіб.
Сторонам за їх клопотанням після дачі пояснень суд може надати можливість виступити з додатковими поясненнями
3. Після того, як особа висловила усі свої пояснення, інші особи, які беруть участь у справі вправі ставити їй запитання. Основна мета запитань – виявити обставини, що мають значення для справи, схилити сторону визнати невигідні їй обставини.
Запитання повинно стосуватися позову, тобто бути належним. При цьому, ставлячи запитання, особа не може сама давати відповідь на своє запитання; заперечувати одержану відповідь по суті; ставити запитання у некоректній формі; ставити нове запитання до одержання відповіді на попереднє; повторюватися.
Запитання ставляться у тій самій черговості, яка встановлена для надання пояснень.
Коментована норма не передбачає право суду ставити запитання особам, які беруть участь у справі. Однак таке право суду є природнім, адже саме суд встановлює обставини справи і вирішує спір.
4. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні". За змістом коментованої норми, сама особа, яка ставить запитання, не вправі вимагати такої відповіді. Це може зробити лише суд.
Таким чином можна отримати конкретну відповідь на поставлене запитання і уникнути протиріч.
5. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень. Ця норма є імперативною і зобов‘язує суд оголошувати письмові пояснення навіть тоді, коли усні пояснення ці особи давали в судовому засіданні. Це необхідно робити тому, що в письмових і усних поясненнях може виявитися розбіжність.
Стаття 177. Встановлення порядку з'ясування обставин справи
та дослідження доказів
1. Суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.
2. Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від змісту спірних правовідносин і в разі потреби може бути змінений.
1. Після заслуховування пояснень усіх осіб, які беруть участь у справі та одержання відповідей на запитання, суд встановлює порядок з‘ясування обставин справи та поядок дослідження доказів, якими вони обгрунтовуються. Цей порядок передбачає послідовність дослідження обставин справи та доказів.
Порядок дослідження доказів визначається судом по кожній конкретній справі залежно від обставин даної справи, з урахуванням зручності, доцільності та тактики ведення справи. При цьому особи, які беруть участь у справі, можуть запропонувати свій порядок.
2. Про порядок дослідження доказів суд постановляє ухвалу, в якій зазначає які докази і в якій послідовності будуть досліджуватися.
Стаття 178. Відмова від визнання обставин
1. Відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною.
2. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу.
3. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
1. В попередньому судовому засідання суд з‘совує, які обставини сторони визнають, а які заперечують. З урахуванням цього визначається предмет судового доказування у справі.
Відмовитися від визнання обставин у попередньому судовому засіданні сторона, як правило, не може і така відмова судом не приймається. Як виняток, відмова може бути прийнята судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Ці обставини повинні бути доведені доказами у встановленому порядку і оцінюються судом, що розглядає справу.
Інші особи, які беруть участь у справі вправі висловити суду свою думку з приводу відмови від визнання обставин.
2. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
У разі безпідставної відмови від визнаних раніше обставин, суд не приймає її, про що теж постановляє ухвалу.
Стаття 179. Дослідження доказів
1. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
2. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.