Факультативне зупинення провадження в справі означає альтернативне вирішення питань розвитку процесу із зазначених підстав - справа може бути розглянута по суті або розгляд її відкладений. Так, за наявності в справі достатніх матеріалів про права і взаємовідносини сторін і якщо немає потреби заслухати особисті пояснення відповідача, розшук якого оголошено, суд може розглянути справу без його участі. За наявності цих умов суд може розглянути справу у випадках перебування сторони у тривалому службовому відрядженні чи виконанні нею державного обов'язку. А якщо у суду є достовірна інформація про те, що такі особи незабаром повертаються на постійне місце проживання, - відкласти розгляд справи.[77]
2. Факультативне зупинення провадження в справі здійснюється суддею або судом на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою у випадках, передбачених коментованою статтею.
Суд може зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони на строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання.
Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній з захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (п. 1 ст. 2 Закону "Про загальний військовий обов'язок і військову службу")
Альтернативна (невійськова) служба є державною службою поза Збройними Силами України чи іншими військами, що запроваджується замість проходження військової служби. Право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов'язку мають при наявності істинних релігійних переконань громадяни України, які належать до діючих згідно з законодавством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у збройних силах (ст.3 Закону "Про загальний військовий обов'язок і військову службу").
Це правило не застосовується до офіцерів і генералів, а також осіб надстрокової служби. Факт притягнення сторони до виконання державного обов'язку може бути підставою для зупинення провадження в справі тоді, коли така особа не може протягом тривалого часу з'явитися до суду і коли є потреба одержати від такої сторони особисті пояснення. Провадження зупиняється до повернення позивача або відповідача із складу Збройних Сил України або до закінчення виконання ними державного обов'язку.[78]
Наведена вище обставина не застосовується, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника (ч.2 ст. 202 ЦПК).
3. Суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу.
Мається на увазі таке захворювання, котре виключає (а не перешкоджає) можливість явки в суд, і підтверджене медичними документами, виданими лікарем або лікарською установою. Такими, що виключають можливість явки до суду є захворювання, внаслідок яких особа не може пересуватися, розмовляти, не усвідомлює значення своїх дій або не може керувати ними, а також інфекційні захворювання, що створюють загрозу для оточуючих, та захворювання, лікування яких потребує створення спеціальних умов для хворого (за призначенням лікаря).
У разі сумніву щодо того, чи виключає хвороба можливість явки до суду, суд за клопотанням зацікавлених осіб вправі направити відповідний запит до медичної установи.
Провадження зупиняється на час хвороби сторони.
Відповідно до п. 2.17. Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом МОЗ від 13.11.2001р. № 455 на підтвердження тимчасової непрацездатності видається довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою лікувально-профілактичного закладу особам, які проходять обстеження за направленням слідчих органів, прокуратури і суду.
Наведена вище обставина не застосовується не застосовується, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника(ч.2 ст. 202 ЦПК).
4. Суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони у тривалому службовому відрядженні.
Відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
До службового відрядження належить відрядження сторони за кордон для роботи в складі дипломатичного представництва чи консульської установи України в іноземній державі, перебування сторони в експедиції, на зимівлі (наприклад, в Антарктиді), у плаванні, робота за трудовим договором за межами України тощо. Факт знаходження сторони у тривалому службовому відрядженні повинен бути підтверджений документально - наказом про відрідження.
Провадження в справі зупиняється на час знаходження сторони у тривалому службовому відрядженні.[79] Тривалим службовим відрідженням слід вважати відрядження, тривалість якого перевищує встановлені законом строки розгляду справи, тобто понад 2 місяці.
Якщо термін службового відрядження визначений, то суд повинен вчинити таку процесуальну дію, як відкладення розгляду справи з урахуванням терміну відрядження та часу на повідомлення сторони про місце і час нового судового засідання.[80]
Наведена вище обставина не застосовується, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника (ч.2 ст. 202 ЦПК).
5. Суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності.
Якщо місце фактичного перебування відповідача невідоме, суд може оголосити його розшук як з власної ініціативи, так і за заявою позивача. Відповідно до ст.78 ЦПК якщо місце перебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук, тобто зобов‘язаний це зробити. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду.
Провадження зупиняється до закінчення розшуку відповідача органами внутрішніх справ.
Вирішуючи питання про зупинення провадження з цих справ, суд має обговорити і питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, щодо якого оголошено розшук і за наявності в ній достатніх матеріалів розглянути її.[81] Так, у жовтні 1995 р. К. О. звернулася в суд із позовами до К. І., П. Т. і Житомирського міського виконавчого комітету про визнання недійсними свідоцтва про право власності на жиле приміщення та договору купівлі-продажу квартири, а також до ВЖРЕП-4 і паспортної служби Богунського РВ УМВС України в Житомирській області про неправомірність виписки. Позивачка зазначала, що її дочка К. І. та громадянка П. Т. за її відсутності й без її відома і згоди на підставі фіктивних документів виписали її зі спірної квартири. Начальник і паспортистка ВЖРЕП-4 25 листопада 1994 р. оформили документи про виписку. Ставши наймачем, дочка приватизувала цю квартиру, 30 листопада 1994 р. одержала на неї свідоцтво про право власності та 1 грудня того ж року продала її П.Т. за 20 млн. крб., скориставшись фіктивними документами. Посилаючись на те, що відповідачі незаконно позбавили її прав наймача жилого приміщення, К. О. просила задовольнити її позовні вимоги.
Житомирський міський виконавчий комітет у зустрічному позові до К. О. просив визнати її такою, що втратила право користування жилим приміщенням з підстав, передбачених ст. 71 ЖК, посилаючись на те, що в 1991 р. відповідачка влаштувалася на роботу в м. Коростені, де відтоді постійно проживає.
Справа розглядалася судами неодноразово. Ухвалою Житомирського обласного суду від 2 жовтня 1998 р. провадження в ній було зупинено на підставі п. 3 ст. 222 ЦПК до закінчення розшуку К. І.
У касаційній скарзі К. О. порушила питання про скасування зазначеної ухвали, посилаючись на те, що висновок суду про неможливість розгляду її вимог не є правильним, оскільки наявність у справі достатніх матеріалів дозволяє розглянути її по суті. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скаргу задовольнила з таких підстав.
Згідно зі ст. 222 ЦПК суд може на прохання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, а також із власної ініціативи зупинити провадження в ній, зокрема у зв'язку з розшуком відповідача. Проте за наявності у справі достатніх матеріалів суд повинен обговорити питання про можливість її розгляду за відсутності відповідача, хоча щодо нього й оголошено розшук.
Незважаючи на те, що К. О. пред'явила позови ще в жовтні 1995 р. і до того ж до різних відповідачів, суд не обговорив питання про можливість розгляду справи за відсутності одного з них.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що ухвала суду постановлена з порушенням вимог Закону, недостатньо мотивована, і скасувала її з направленням справи на новий розгляд.[82]