5. Резолютивна частина рішення є найважливішою його частиною, оскільку саме тут суд чітко і однозначно зазначає, як він вирішує спір.
В резолютивній частині рішення зазначається:
- висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково. Зазначається фраза “Позов задоволити” або “У позові відмовити”. Якщо задовольняється лише частина позовних вимог, то зазначається “Позов задоволити частково”.
- висновок суду по суті позовних вимог. Ця частина рішення формулюється залежно від обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав. Наприклад, визнати за Таким-то право власності на таке-то майно; стягнути з Такого-то конкретну суму; зобов‘язати Такого-то вибачитися; визнати недійсним Такий-то договір, тощо.
Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші необхідні за законом питання.
В ній, зокрема, має бути зазначено: повністю чи частково задоволено позовні вимоги або в позові відмовлено; які саме права позивача визнано або поновлено; розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні; вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде; які конкретно дії і на чию користь відповідач повинен вчинити або яким іншим передбаченим законом способом підлягає захисту порушене право; в яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобов'язаний або вправі його допустити.
При об'єданні в одному провадженні кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме постановив суд по кожній позовній вимозі.
Вирішуючи за позовами про визнання питання про наявність або відсутність тих чи інших правовідносин, суд при задоволенні позову зобов'язаний в необхідних випадках зазначити в резолютивній частині рішення і про ті правові наслідки, які тягне за собою таке визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу в разі визнання його недійсним тощо).
З метою запобігання виникненню неясності при виконанні у резолютивній частині рішення зазначається точне і повне найменування організації і прізвище, ім'я та по батькові громадян, відносно яких суд вирішив питання (п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).
В резолютивній частині рішення зазначається також про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання, якщо ці дії вживаються судом.
- розподіл судових витрат. Зазначається на кого слід віднести судові витрати та в якому розмірі.
- строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Зазначається, до якого апеляційного суду може бути подано скаргу та як вона подається. Наприклад, “Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд, який постановив оскаржуване рішення.
Резолютивна частина рішення суду не може мати умовного характеру. Вона повинна відповідати мотивувальній частині.
6. Вирішуючи спір, суд вправі з своєї ініціативи з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, у випадку, коли таке його право прямо передбачено законом. Наприклад, відповідно до ст. 216 ЦК суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
В інших випадках вихід за межі позовних вимог слід вважати порушенням принципу диспозитивності та в цій частні рішення скасовувати.
7. Судам необхідно враховувати, що у формі рішення виносяться ті постанови суду першої інстанції, якими справа вирішується по суті. Закон не передбачає включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов'язаних з вирішенням справи по суті. Тому в ній неприпустимо вирішувати питання про виділення частини вимог в самостійне провадження або про закриття провадження по них, залишення заяви без розгляду тощо. Висновки з таких питань викладаються у формі ухвал, які виносяться у вигляді самостійного процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням (п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 “Про судове рішення”).
Стаття 216. Рішення суду на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів
1. Суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
1. Коментована стаття передбачає додаткові вимоги до рішень суду у справах, в яких беруть участь кілька позивачів або кілька відповідачів. В рішенні суду зазначається, в якій частині рішення стосується кожного з них (наприклад, яку суму слід стягнути з кожного із відповідачів або на коритсь кожного із позивачів), або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
У разі якщо рішення не відповідає цим вимогам, воно може бути доповнене шляхом постановлення додаткового рішення.
Стаття 217. Визначення порядку і строку виконання рішення суду, забезпечення його виконання
1. Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
1. Суд, який ухвалив рішення, одночасно із ухваленням рішення може (тобто має право) вжити заходів, що стосуються його виконання, а саме: 1) визначити порядок його виконання, 2) надати відстрочку, 3) розстрочити виконання, 4) вжити заходів для забезпечення його виконання.
2. Визначення порядку виконання рішення – це встановлення у судовому рішенні конкретних заходів та дій, які слід вчинити державному виконавцеві у разі, якщо рішення не буде виконано добровільно.
Порядок виконання включає в себе визначення заходів виконання, строку вчинення дій або утримання від них, покладення обов‘язку вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Наприклад, вирішуючи спір по поділ земельної ділянки, суд вправі зобов‘язати позивача не чинити перешкод у зборі врожаю з тієї частини спірної ділянки, яка присуджена позивачу, але була засіяна відповідачем.
У разі задоволення позову про виділ частки у спільному майні, суд може зобов‘язати державного виконавця продати спірне майно і поділити гроші пропорційно до належних сторонам часток у разі відсутності у відповідача грошей для компенсації вартості частки.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про виконавче провадження” заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на майно боржника;
2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;
4) інші заходи, передбачені рішенням.
Таким чином, перелік заходів примусового виконання, які може застосувати суд, є невичерпним.
3. Відстрочка виконання рішення – це перенесення його виконання на більш пізній час у зв‘язку з існуванням обставин, за наявності яких вчасне виконання завдає шкоди правам або інтересам боржника або інших осіб. Відстрочка виконання – це пільга для того, хто повинен виконати рішення.
Підставами для відстрочення виконання може бути стан здоров‘я боржника, тимчасове скрутне матеріальне становище, перебування на утриманні непрацездатних осіб та інші поважні причини, які утруднюють вчасне виконання рішення суду.
4. Розстрочення виконання рішення – це виконання рішення частинами у визначені судом строки. На відміну від відстрочення виконання, розстрочення передбачає поступове часткове виконання. Частини і строки виконання можуть бути нерівними.
5. Вжиття заходів забезпечення виконання рішення – це вжиття судом заходів, які спрямовані на забезпечення повного та реального виконання ухваленого рішення суду.
Відчувається їх певна подібність до заходів забезпечення позову. Однак на відміну від заходів забезпечення позову, заходи забезпечення виконання рішення запроваджуються рішенням суду, а не ухвалою. Це значно зменшує їх ефективність, оскільки ці заходи можуть реально застосовуватися лише з набранням рішенням суду законної сили. Тому у разі необхідності вжиття термінових заходів забезпечувального характеру, зацікавленій особі доцільно звертатися до суду з заявою про забезпечення позову. Суд вправі вирішити це питання своєю ухвалою окремо від рішення суду.
На відміну від заходів забезпечення позову, заходи забезпечення виконання рішення можуть вживатися судом з власної ініціативи.
6. Про порядок виконання рішення, відстрочку або розстрочення виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання суд зазначає в рішенні. В мотивувальній частині суд обгрунтовує необхідність цих дій, а в резолютивній зазначає, які саме дії вживаються.
Стаття 218. Проголошення рішення суду
1. Рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.