к) різні протоколи, медичні довідки, картки та ін.
- докази про матеріальне становище особи, щодо якої порушена справа про обмеження дієздатності:
а) довідка про заробітну плату;
б) довідка про одержувану пенсію, про інші доходи;
в) довідка про наявність майна, його вартість і значимість для сім`ї.
- докази про доходи сім`ї та кількість її членів:
а) довідки про заробітну плату членів сім`ї;
б) довідки про пенсію й інші доходи;
в) довідка про наявність у сім`ї як загального, так і роздільного майна;
г) довідка житлово-експлуатаційних організацій або вуличних комітетів про склад сім`ї, наявність утриманців (не тільки тих, які проживають із цією особою, але й тих, яких він відповідно до закону зобов`язаний утримувати, наприклад, платити аліменти дитині від першого шлюбу, утримувати матір, батька - інвалідів I групи або які потребують його допомоги на інших законних підставах).
- характеристики з місця роботи й проживання.
Назва заяви повинна вказувати на її зміст. Наприклад, “Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи”, або “Заява про визнання особи недієздатною”, тощо.
Оскільки законодавець зобов`язав заявника (п.1 ст. 238 ЦПК) викласти обставини, що свідчать про підстави порушення даної категорії справ, а також ст.119 ЦПК (форма і зміст позовної заяви) містить вимогу щодо зазначення доказів, які підтверджують кожну із обставин, суди вправі у разі не дотримання з боку заявника даних процесуальних вимог, залишати заяву без руху в порядку ст. 121 ЦПК.
Стаття 239. Призначення експертизи
1. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
2. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу.
1. Після порушення справи суддя повинен здійснити в порядку провадження у справі до судового розгляду таке коло процесуальних дій: визначити склад учасників, необхідні докази, призначити справу до розгляду, зробити виклики і повідомлення учасникам процесу. Судово-психіатрична експертиза повинна бути призначена, коли в справі зібрані всі докази, необхідні для призначення цієї експертизи.
У тому випадку, коли заявник припускає, що громадянин страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого не здатний усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, але при поданні заяви в суд не може представити офіційні документи про це з лікувальної установи, заява не може бути прийнята судом.
У цьому випадку суд залишає заяву без руху і пропонує заявникові надати такі документи, в іншому випадку суддя повертає таку заяву заявникові (п. 4 ст. 121 ЦПК). По такій справі не можна призначати експертизу, тому що будуть порушені права громадянина, передбачені Европейською Конвенцією про права людини.
В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання:
1) чи хворіє дана особа на психічну хворобу;
2) чи розуміє вона значення своїх дій та чи може керувати ними.
Зазначена ухвала є обов`язковою для особи, тобто вона зобов`язана з`явитися на судово-психіатричну експертизу.
2. Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” у виняткових випадках, коли громадянин явно ухиляється від проходження експертизи, він за ухвалою суду може бути направлений на експертизу в примусовому порядку. Питання про таке направлення на експертизу розглядається в судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та психіатра. У цій же ухвалі суд зазначає якій установі доручається проведення експертизи і на який орган у випадку примусового призначення експертизи покладається обов'язок його виконувати. Ухвала на виконання надсилається органам внутрішніх справ.
Порядок реалізації приводу регулюється Інструкцією про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих N 864 від 28.12.1995 року, затверджену наказом МВС України № 864 від 28.12.1995р. Згідно п.п. 1-3 даної Інструкції привід є примусовим заходом, передбаченим КПК України, Законом "Про міліцію", що застосовується до підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, які ухиляються без поважних причин від добровільної явки у призначений час за викликом прокурора, слідчого, органу дізнання, суду або судді.
Підставою для виконання приводу є ухвала суду, постанова прокурора, постанова судді, постанова слідчого чи органу дізнання. Привід виконується органом внутрішніх справ і, як правило, за місцем фактичного проживання особи, яка ухиляється від явки за викликом. В ухвалі про привід зазначається ім`я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна тбути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу. Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані відповідно до ст.51 ЦПК, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди I та II групи, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей інвалідів. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання.
У випадку постановлення ухвали про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу, в ній повинні бути вказані факти явного ухилення від проходження експертизи.
Стаття 240. Розгляд справ
1. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я.
2. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.
3. Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.
1. Відповідно до ч.1 даної статті та п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування.
В тому випадку, якщо справа буде розглянута без участі органів опіки і піклування, рішення в будь-якому випадку підлягає скасуванню. Суд повинен вжити необхідних заходів для явки представників органів опіки і піклування в судове засідання, аж до застосування по відношенню до них заходів адміністративної відповідальності.
Громадянин, щодо якого розглядається справа, викликається в судове засідання, якщо це можливо за станом його здоров'я. Неявка громадянина в судове засідання не позбавляє суд права розглянути справу в його відсутності при додержанні вимог, передбачених ст.169 ЦПК.
2. Слід мати на увазі, що від вирішення питання про дієздатність особи залежить можливість його участі у розв'язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями ст.ст. 236-241 ЦПК України.
Одночасно з спором про право цивільне, питання про обмежену дієздатність або недієздатність особи може вирішуватись судом лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина. (п.8 постанови Пленуму Вевховного Суду України № 3 від 28.03.1972р. “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним”). Проте ВСУ не вказав в порядку якого судочинства повинна вирішуватися дана категорія справ. Очевидно, що питання про обмежену дієздатність або недієздатність особи може вирішуватись судом коли спір виник після смерті цього громадянина в порядку позовного провадження.
Своєрідно вирішується питання про судові витрати по цих справах: заявник звільнений від сплати судових витрат і вони відносяться на рахунок держави. Але якщо суд встановить, що заявник діяв несумлінно, з метою позбавлення дієздатності або обмеження дієздатності психічно здорової особи, суд стягує всі судові витрати із заявника. Новелою ЦК (ст.39) є те, що в ньому передбачено право на відшкодування заявником моральної шкоди у разі пред`явлення ним недобросовісної вимоги без достатніх підстав.
Стаття 241. Рішення суду
1. Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі - опікуна.
2. Скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.