14. Не підлягають розгляду судами в порядку, передбаченому цією главою, справи про встановлення фактів щодо яких передбачено спеціальний порядок.
Так, згідно із Законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” факти розкуркулювання, адміністративного виселення громадян встановлюються комісіями місцевих рад з питань поновлення прав реабілітованих.
Після виключення постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1995 р. № 404 з п. 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 р. № 501 ), підпункту „г”, згідно з яким рішення суду про встановлення факту безпосередньої участі в певний період у будь-яких роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження, а також у роботах на діючих пунктах санітарної обробки людей і дезактивації техніки було підставою для видачі посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС (цю норму не включено й до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 51), такі рішення вже не мають правового значення для вирішення питання про видачу зазначеного посвідчення. Тому відповідно до статей цієї глави ЦПК заяви про встановлення таких фактів не підлягають судовому розгляду.[105]
15. Відповідно до ч.4 ст. 277 ЦК якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.
16. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об’єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають. З цього приводу законодавцем враховано позицію Верховного Суду, який зазначив, що ці питання вирішуються органом, який видав документ.
Стаття 257. Підсудність
1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
1. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, порушуються в суді поданням письмової заяви. Така заява подається за місцем проживання фізичної особи – заявника.
2. Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Стаття 258. Зміст заяви
1. У заяві повинно бути зазначено:
1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;
2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт.
2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
1. Заява, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, крім вимог передбачених коментованою статтею, повинна відповідати загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст. 119 ЦПК. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт заявник просить встановити, з яких причин неможливо одержати або відновити документи, що посвідчують цей факт, якими доказами цей факт підтверджується, або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя відповідно до ст. 121 ЦПК постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, зазначаючи підстави, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків. У разі невиконання цих вимог заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суд постановляє ухвалу.
У кожному разі суддя зобов’язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (п. 6 ст. 235 ЦПК).
2. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути порушені в суді за заявами як безпосередньо заінтересованих у цьому осіб, так і інших громадян та організацій, коли за законом вони вправі звернутися до суду в інтересах інших осіб, а також за заявою прокурора.
При подачі однією особою заяв про встановлення декількох фактів, що мають юридичне значення, всі ці заяви відповідно до правил ст. 126 ЦПК можуть бути об’єднані і розглянуті судом в одному провадженні. Інші вимоги не можуть розглядатися в провадженні про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами у цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту – у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці – у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ – у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування – у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва.
3. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. У випадках, коли щодо отримання доказів є складнощі, суд за клопотанням заявника зобов’язаний витребувати такі докази.
Стаття 259. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення
1. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
2. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
1. Рішення, постановлене у справі про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно відповідати, перш за все, загальним вимогам, які встановлені статтею 215 ЦПК України.
Крім того, коментована стаття встановлює особливі вимоги до судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення. Суд повинен також навести в рішенні відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
2. З приводу постановлення рішень по цій категорії справ Пленум Верховного Суду у своїй Постанові зазначає, що рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для органів, які реєструють такі факти або оформляють права, що виникають у зв’язку із встановленим судом фактом. В разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту цивільного стану орган реєстрації актів цивільного стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду. При постановленні рішення в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суди повинні мати на увазі, що відповідно до особливостей окремого провадження правила статей 84, 88 ЦПК України про розподіл судових витрат та відшкодування витрат на правову допомогу у цих справах не застосовуються (п. 18 Постанови).
3. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
4. Рішення суду набирає законної сили в загальному порядку, а тому може бути оскаржене в апеляційному порядку.
5.
ГЛАВА 7
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ НА ВТРАЧЕНІ ЦІННІ ПАПЕРИ НА ПРЕД’ЯВНИКА ТА ВЕКСЕЛІ
Стаття 260. Підсудність
1. Особа, яка втратила цінний папір на пред’явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав нв втрачений цінний папір.
2. Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного паперу на пред’явника або за місцем платежу за векселем.
1. В ч. 1 коментованої статті визначено, які саме документи можуть бути відновлені в порядку окремого провадження.
Відповідно до ст. 194 ЦК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (ч. 2 ст. 194 ЦК).
Визначення цінного паперу міститься і в Законі “Про цінні папери і фондові біржу”, за яким цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
2. Відповідно до вищезазначених законодавчих актів цінні папери класифікуються на групи та види. Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника (ч. 2 ст. 1 Закону )