– апеляція подається на рішення чи ухвалу суду, які не набрали чинності;
– справа за заявою про апеляційне оскарження чи апеляційною скаргою направляється на розгляд до суду вищого рівня (суду апеляційної інстанції);
– підставою оскарження є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;
– суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує питання факту і права, тобто як юридичний, так і фактичний бік справи, в тому ж обсязі що й суд першої інстанції, але з врахуванням меж розгляду справи в суді апеляційної інстанції;
– розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється з додержанням основних засад судочинства.
Інші характеристики та особливості апеляційного перегляду рішень і ухвал суду першої інстанції в Україні можна вивести з аналізу законодавчих положень про інститут апеляції, передбачених ЦПК України.
Стаття 291. Суди апеляційної інстанції
1. Апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
1. Судоустрій в Україні визначається Конституцією України та Законом України “Про судоустрій”. В Україні утворюються і діють суди загальної юрисдикції та Конституційний суд України.
Відповідно до Закону України “Про судоустрій” від 07.02.2002р.система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України, а також Апеляційний суд України. У разі необхідності замість апеляційного суду області можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області. Відповідно до цього поділу юрисдикція цих судів поширюється на рішення, ухвалені місцевими судами , які утворені в межах адміністративно-територіальної одиниці, в межах якої діє даний апеляційний суд.
2. В апеляційних судах утворюються судові палати. У складі загального апеляційного суду утворюються судова палата у цивільних справах та судова палата у кримінальних справах. Саме колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду здійснюють перегляд рішень і ухвал суду першої інстанції, ухвалених та постановлених в порядку цивільного судочинства, що не набрали законної сили.
Стаття 292. Право апеляційного оскарження
1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
2. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу.
1. Апеляційне провадження – це факультативна стадія цивільного процесу, під час якої апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішень та ухвал суду першої інстанції, що не набрали законної сили.
Апеляційне провадження є однією із форм контролю за діяльністю судів першої інстанції вищестоящим судом, який перевіряє законність та обґрунтованість прийнятих ними рішень та ухвал, що не набрали законної сили. Наявність такого виду провадження дозволяє захистити законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб шляхом попередження вступу в законну силу незаконних рішень та ухвал суду. Саме апеляційне провадження дає можливість в найкоротші строки виправити судові помилки, сприяє підвищенню якості роботи судів першої інстанції і скеруванню судової практики в строгій відповідності вимогам закону. Дані характеристики дають можливість розглядати апеляційне провадження як важливу гарантію здійснення правосуддя.
2. Правом на апеляційне оскарження судових рішень, тобто на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції з перевірки законності і обґрунтованості рішень та ухвал суду першої інстанції, наділені:
1) сторони (незалежно від їх участі в судовому засіданні). Навіть при реалізації права позивача на подання заяви про розгляд справи за його відсутності, передбаченого ст.169 ЦПК, чи у випадку розгляду справи на підставі наявних у справі даних і доказів без участі належним чином повідомленого відповідача, у разі його повторної неявки, і позивач і відповідач мають право оскаржити рішення чи ухвалу суду по справі, в якій вони виступали стороною.
2) інші особи, які беруть участь у справі. Тобто право на апеляційне оскарження в справах позовного провадження відповідно до ст.26 ЦПК мають треті особи, представники сторін та третіх осіб.
Судовий представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Всі обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені в виданій йому довіреності.
Законні представники (батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники) можуть вчиняти від імені особи, яку вони представляють, усі процесуальні дії, в тому числі і самостійно оскаржувати рішення, не маючи на це спеціальної довіреності.
В справах наказного та окремого провадження право подати апеляційну скаргу мають заявники, інші заінтересовані особи та їх представники.
Крім того, в зв’язку з тим , що в ч.3 ст.26 ЦПК України передбачена можливість участі в розгляді справи як осіб, які беруть участь у справі, органів та осіб, передбачених в ст.45 ЦПК України можна зробити висновок, що правом на апеляцію наділені також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та ін.)
Щодо прокурора, то п.2 ст. 45 ЦПК передбачено його право на представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії цивільного процесу; а ч.4 ст. 46 цього ж кодексу передбачає право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення в зв’язку з винятковими чи нововиявленими обставинами знайомитися з матеріалами справи в суді. (Див. коментар ст.45,46). Аналогічне положення міститься в ЗУ “Про прокуратуру” в редакції від 2001р.
3) особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права або про їх обов‘язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для апеляційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов‘язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов‘язки осіб, які не залучалися до справи. Разом з тим, особи, які не брали участь у справі, можуть оскаржити ухвалу про забезпечення позову, якщо відповідно до цієї ухвали їх зобов‘язано вчинити певні дії або утриматися від них, і це порушує права або інтереси цієї особи. Іншими словами, особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов‘язки цих осіб.
Прикладом може бути ситуація, коли суд відхилив заяву третьої особи про залучення її в процес по розгляду справи, яка стосувалася її прав та законних інтересів і внаслідок розгляду такої справи суд вирішив питання про її права та обов’язки.
Іншим прикладом може бути випадок розгляду судом спору про право власності на спадщину, по якій не був залучений один із спадкоємців, який також вважав, що має право на частину майна у спадщині після смерті спадкодавця.
Ухвалою Соломенського районного суду м. Київа від 18.06.2004 р. затверджено мирову угоду подружжя Заречних про розпоідл спільно набутого майна. В липні 2004 р. Анатолій Свалява направив апеляційну скаргу на ухвалу суду, покликаючись на те, що відповідач, Леонід Заречний, одержав у нього гроші в позику, які не повернув. На виконання рішення Васильковського районного суду Київсбкої області на будинок подружжя накладений арешт. Порядо з тим, суж, розглядаючи справу, ці обставини не врахував, не повідомив його як зацікавлену особу про час та місце розгляду справи та розподілив майно подружжя, не витребував правовстановлюючих документів на спірний будинок та перевірив, чи накладено на будинок арешт. Апеляційни суд дійшов висновку, що судом фактично було вирішене питання про права та обов‘язки Анатолія Сваляви без притягнення його до участі у справі.[108]
В п.4 ст.311 ЦПК України вказано, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь в розгляді справи.
3. За загальним правилом, основним об’єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили.
Окремим об’єктом оскарження можуть бути ухвали суду першої інстанції, якщо вони безпосередньо передбачені в ст.293 ЦПК. Заперечення проти ухвал, що не підлягають оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду (ч.2 ст.293 ЦПК).
Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені ухвали особами, які не є, і не могли бути сторонами у справі. Такими особами можуть бути, наприклад, свідки, які притягнуті до адміністративної відповідальності на підставі ст.137 ЦПК України та інші особи, які залучені судом чи ті, чиїх інтересів стосувалася підготовка і розгляд справи.
4. Апеляційна скарга може бути подана й тоді, коли особа згідна із рішенням суду, але не згідна із мотивувальною частиною рішення, наприклад з висновками суду щодо встановлення певних фактів.