3. Дії апеляційного суду з розгляду питань, пов’язаних із відмовою позивача від позовної заяви, повинні вчинятись із додержанням вимог, передбачених статтями 27, 174, 175, 205 ЦПК. Додатково див. коментар до ст.300 ЦПК. Відмова позивача від позову, як і затвердження мирової угоди сторін, оформляється ухвалою апеляційного суду. Лише затверджена апеляційним судом мирова угода є виконавчим документом. При затвердженні мирової угоди рішення суду першої інстанції визнається таким, що втратило силу. В тому випадку, якщо апеляційний суд відмовився затверджувати мирову угоду, він зобов’язаний мотивувати своє рішення. Після відмови в затвердженні мирової угоди апеляційний суд продовжує слухати справу по суті.
4. У випадку відмови позивача від позову або укладення мирової угоди сторонами, суд апеляційної інстанції зобов’язаний закрити все провадження, а не лише апеляційне (варто погодитися з думкою В.І.Тертишнікова про те, що апеляційне провадження є одним із видів провадження в цивільному процесі, а не просто стадією процесу). Відповідно, повторне звернення такої особи до апеляційного суду для оскарження цього рішення не допускається.
У випадку визнання позову відповідачем апеляційний суд повинен ухвалити рішення на користь позивача.
Стаття 307. Повноваження апеляційного суду
1. За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;
2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;
3) змінити рішення;
4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;
5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
2. За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;
3) змінити ухвалу;
4) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.
1. Повноваження суду апеляційної інстанції – це сукупність його прав на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо рішення, яке не набрало чинності і є предметом перевірки за заявою про апеляційне оскарження та апеляційною скаргою. Перелік повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги є вичерпним.
2. Повноваження апеляційного суду дозволяють йому відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення в силі; змінити рішення; скасувати рішення і ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог; скасувати рішення суду першої інстанції і залишити заяву без розгляду або закрити справу; постановити ухвалу про часткове або повне скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд. Оскільки апеляційний суд має право встановлювати нові факти, а також приймати до розгляду нові докази, то оцінку дій суду першої інстанції апеляційний суд дає з врахуванням цих повноважень.
3. Процесуальними документами, якими оформляються повноваження суду апеляційної інстанції по розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, є рішення – у випадку скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення суду першої інстанції, а у всіх інших випадках постановляється ухвала апеляційного суду.
4. Частиною 2 коментованої статті встановлено повноваження апеляційного суду щодо ухвал. Апеляційний суд може відхилити скаргу на ухвалу суду першої інстанції, скасувати її і постановити нову ухвалу або змінити ухвалу. Крім того, як і у випадку з рішенням, новеллою чинного ЦПК є право апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд може скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.
Стаття 308. Підстави для відхилення апеляційної скарги і
залишення рішення без змін
1. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
2. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
1. Апеляційний суд залишає рішення без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення у випадку, коли дійде висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Крім того, виходячи із ст.213 ЦПК та даної коментованої статті можна зробити висновок, що апеляційний суд вправі відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, коли дійде висновку, що постановлене судом першої інстанції рішення є законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги є необгрунтованими.
Так, ст. 213 ЦПК передбачено такі вимоги до рішення суду як законність і обгрунтованість. Під терміном законність необхідно розуміти чітке дотримання норм матеріального права, які регулюють правовідносини по конкретній справі, і норм процесуального права, які відносяться до процесуальної діяльності самого суду. Незаконним, наприклад, є рішення суду, ухвалене за наслідками розгляду справи за відсутності сторони, якщо у суду не було відомостей про вручення такій особі повістки про виклик до суду.
Обгрунтованість – це вимога до фактичної сторони рішення. Рішення суду повинно грунтуватися лише на підтверджених обставинах, що мають значення для справи. Висновок суду повинен відповідати встановленим обставинам і дослідженим доказам, недотримання цієї вимоги повинно мати своїм наслідком скасування рішення апеляційною інстанцією. Необгрунтованим є рішення суду, ухвалене з врахуванням обставин, які суд вважав доведеними, незважаючи на те, що вони не підтверджуються зібраними по справі доказами.
Наприклад, у справі про розподіл будинку в натурі суд прийняв рішення про стягнення з позивача на користь відповідачки грошовий еквівалент вартості частини будинку, яка належала йому на праві спільної сумісної власності. Суд обгрунтував своє рішення тим, що будинок не можна розділити в натурі через маломірність частки позивача і самого будинку. Та, незважаючи на це, докази на підставі яких суд дійшов такого висновку, беззаперечно не підтверджували неможливість розподілу будинку в натурі (не було належним чином проведено судово-будівельну експертизу, не встановлена вартість частини будинку та ін.). Невідповідність висновків суду, викладених в рішенні, обставинам справи полягає в неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин.
2. Перевіряючи справу в апеляційному порядку, суд може виявити окремі процесуальні порушення, котрі не впливають на правильність ухваленого рішення. У цьому випадку, не скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зобов’язаний зазначити в своїй ухвалі про характер допущених помилок і обгрунтувати висновок про неістотність допущених порушень. Так, наприклад, якщо апеляційний суд з’ясує, що справа судом першої інстанції була розглянута не в тому провадженні, то таке порушення не повинно визнаватися істотною помилкою, якщо судом першої інстанції було правильно застосовано норми матеріального права і не було порушено норм процесуального права. Адже не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення лише з формальних підстав. Проте не слід надто широко тлумачити цю норму.
3. Рішення суду залишається без змін при наявності незначних порушень закону, які були усунуті в процесі розгляду справи, або таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Це стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних принципів цивільного процесу, охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі та інших осіб. Такими недоліками можуть бути: сплата судового збору після порушення цивільного процесу, відсутність на позовній заяві підпису позивача, відсутність підпису секретаря в журналі судового засідання, невідповідність дати ухвалення рішення в журналі судового засідання і самого рішення, перекрученість даних про сторони, необговорення питання про відвід, якщо причини несуттєві, або взагалі відсутні, неознайомлення осіб, які брали участь у справі з іх правами та обов‘язками.
4. Формальні міркування – це порушення, які стосуються форми, тобто процедури (процесу) розгляду справи. Формальними міркуваннями можуть бути покликання скаржника на порушення судом порядку ведення процесу, неетичність судді, неврахування думки осіб, які беруть участь у справі, відхилення клопотань, порушення строків розгляду справи, інших строків тощо.
В коментованій статті вживається термін “справедливе рішення”. Справедливим є рішення суду, яким спір вирішено у відповідності із законом та на підставі досліджених у справі доказів. Справедливість рішення оцінюється, в першу чергу, з огляду на норми моралі, а не права. Тому справедливість в цивільному процесі не завжди тотожна законності і обгрунтованості.
5. Відповідно до правових позицій Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень у випадку неоплати апеляційної чи касаційної скарги державним митом (судовим збором та витратами на інформаційно-технічне забезпечення), на що не звернув увагу суд першої інстанції (а за чинним ЦПК і суд апеляційної інстанції) при прийнятті апеляційної скарги, не є перешкодою для розгляду останньої, якщо цей недолік усунено під час апеляційного чи касаційного провадження.