Суди України уповноваженні вирішувати справи за законом України про розірвання шлюбів її громадян з іноземними громадянами, а також шлюбів іноземних громадян між собою в Україні. Громадянин України, що проживає за її межами, має право розірвати шлюб з другим із подружжя, який проживає за межами України, незалежно від його громадянства, у судах України (ст.ст. 279, 280 СК). Підсудність справи між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається за клопотанням позивача ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами (ст. 111 ЦПК).
Стаття 415. Виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іноземних судів
1. Суди України виконують передані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли:
1) виконання доручення порушувало б суверенітет України або загрожувало б національній безпеці України;
2) виконання доручення не належить до юрисдикції цього суду.
2. Виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих процесуальних дій проводиться на підставі законів України. На прохання іноземного суду під час виконання доручення процесуальні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законодавству України та її публічному порядку.
3. Суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок зносин судів України з іноземними судами регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
1. Судове доручення – це звернення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, повістки про виклик до суду, про встановлення місця проживання відповідача тощо.
Виконання таких доручень називається наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень у кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, у яких вона бере участь.
2. Обсяг правової допомоги, який може надаватися судами України іноземним судам у проведенні окремих процесуальних дій, коментована стаття визначає в загальному вигляді. Більш широкий перелік процесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання доручень іноземних судів, міститься у Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеній державами – учасниками СНД 7 жовтня 2002 р. в м. Кишиневі. Згідно зі ст. 6 Конвенції договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складення і пересилання документів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку і передання осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконання написів, а також шляхом вручення документів та ін.
3. Суди України можуть виконувати доручення судів іноземних держав й щодо інших процесуальних дій прямо не передбачених нормами міжнародних договорів України. Так, відповідно до положень коментованої статті та ст. 6 Конвенції держав – учасників СНД, суди України можуть виконувати доручення іноземних судів, пов’язані з вчиненням таких цивільних процесуальних дій, які передбачені ЦПК України та іншим цивільним процесуальним законодавством нашої держави, за умови що це не суперечить суверенітету України або не загрожує національній безпеці та належить до юрисдикції суду.
4. З питання надання правової допомоги суди різних країн зносяться між собою за посередництвом центральних органів. Для цього подається клопотання (доручення), зміст і форма якого визначається Конвенцією держав – учасників СНД і відповідно до неї двосторонніми договорами України. Таке клопотання складається у письмовій і повинно містити: 1) найменування запитуючої установи; 2) найменування запитуваної установи; 3) назву справи, з якої запитується правова допомога; 4) імена та прізвища сторін, підозрюваних, обвинувачених, підсудних або засуджених, потерпілих, місце їх постійного або тимчасового проживання, громадянство, заняття; 5) імена, прізвища та адреси представників осіб, вказаних у п. 4; 6) зміст клопотання та необхідну для його виконання інформацію, зокрема імена, прізвища та адреси свідків, якщо вони відомі.
У дорученні про вручення документа також мають бути зазначені точна адреса одержувача та назва документа. Клопотання про надання правової допомоги засвідчується підписом компетентної посадової особи і скріплюється печаткою запитуваної сторони (ст. 7 Конвенції держав – учасників СНД).
Клопотання складається державною мовою запитуючої сторони. До них додаються переклади на державну мову запитуваної сторони або на російську (ст. 17 Конвенції держав – учасників СНД).
5. Суд, до якого надійшло клопотання про надання правової допомоги, при його виконанні застосовує законодавство своєї держави. Якщо суд некомпетентний виконати клопотання, він пересилає його компетентній установі, повідомивши про це суд, від якого надійшло клопотання. На прохання суду, який подав клопотання, суд, який його виконує, повідомляє його і заінтересовані сторони про час і місце виконання клопотання, щоб вони отримали можливість бути присутніми при його виконанні відповідно до законодавства держави суду місця виконання. Про результати виконання доручення повідомляється в письмовій формі суд, від якого надійшло клопотання. Йому надсилаються документи, що підтверджують виконання. У разі неможливості виконання доручення повертається запитуючій стороні з повідомленням причини його невиконання (ст. 8 Конвенції держав – учасників СНД).
6. Якщо у справі, яка знаходиться у провадженні суду однієї договірної сторони, виникає необхідність в особистій явці свідка або експерта, який перебуває на території іншої договірної сторони, треба звернутися до компетентної установи цієї договірної сторони з клопотанням про вручення виклику, в якому не можуть бути зазначені заходи примусу на випадок їх неявки. У виклику наводитися інформація про види та розмір коштів, на які мають право свідок або експерт (компенсація витрат на переїзд, проживання і не отриману заробітну плату, винагорода за проведення експертизи тощо).
Запитувана установа здійснює вручення документів відповідно до правил, які діють в її державі, якщо документи, які вручаються, складені державною мовою запитуваної сторони або якщо додано засвідчені переклади на мову запитуваної сторони. В інших випадках вручення документів адресатові здійснюється за його добровільною згодою. У клопотання про вручення зазначається точна адреса одержувача та найменування документа, який підлягає врученню, запитувана установа (суд) згідно зі своїм законодавством вживає заходів для установлення точної адреси. Вручення документів оформлюється відповідно до правил, що діють в державі вручення документів. У підтвердженні зазначається час, місце, спосіб вручення і особа, якій вручено документ. Якщо лист оформлено у двох примірниках, підтвердження отримання може бути оформлено в одному з цих примірників. Підтвердження підписується особою, якій вручено документ, і скріплюється офіційною печаткою установи, яка виконала доручення.
7. Конвенції держав – учасників СНД встановлено, що держави, які її підписали, мають право вручати документи власним громадянам і допитувати їх через свої дипломатичні представництва або консульські установи (ст. 14). Гаазькою конвенцією з питань цивільного процесу 1954 р. також передбачається, що вручення документів у цивільних або торговельних справах особам, які перебувають за кордоном, здійснюється у договірних державах на прохання консула запитуваної сторони. Всі труднощі, які виникають у зв’язку з таким проханням, вирішуються дипломатичним шляхом (ст. 1). Гаазька конвенція закріпила визначений внутрішнім законодавством континентальної Європи порядок, згідно з яким доручення про надання правової допомоги виконується, якщо інше не передбачено іншими договорами, при одержанні його дипломатичним шляхом на умовах взаємності за законом своєї країни. Не виконуються доручення відповідно, до яких підлягають виконанню заборонені в державі процесуальні дії. воно не повинно порушувати закони і публічний порядок цієї держави. Процесуальна форма викладу клопотання не має вирішального значення.
На основі правил Гаазької конвенції з питань цивільного процесу 1954 р. були розробленні та прийнятті інші міжнародні конвенції. Серед них можна виділити Гаазьку конвенцію про вручення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 р., учасницями якої є Велика Британія, Барбадос, Бельгія, Ботсвана, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, ФРН, Швеція, Японія та інші країни; Гаазьку конвенцію про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах від 18 березня 1970 р., учасницями якої є Велика Британія, Барбадос, Данія, Ізраїль, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Сінгапур, США, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція та інші; Гаазьку конвенцію про міжнародний доступ до правосуддя від 25 жовтня 1980 р. (учасниці – Греція, Люксембург, Марокко, Франція, ФРН).