6. За ступенем обов’язковості співучасть може бути обов’язковою (необхідною) або факультативною (можливою, допустимою).
Обов’язкова співучасть можлива в тому разі, якщо характер спільного матеріального правовідношення такий, що питання про права і обов’язки одного із суб’єктів неможливо вирішити без притягнення до справи інших суб’єктів цього відношення, має місце, зокрема, у справах про спільну власність, про спадкування, про виключення майна з опису, про захист часті і гідності, про право користування житловими приміщеннями.
Наприклад, згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28.09.1990р. № 7 передбачено, що якщо позов пред’явлено про спростування відомостей, опублікованих у пресі або поширених іншими засобами масової інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягуються автор та відповідний орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації). А у позовах про спростування відомостей, викладених у характеристиках, довідках та інших документах, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи, організації, від імені котрих видано документ.
На обов’язкову співучасть вказано також у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р. “Про судову практику в справах про виключення майна з опису”. Зокрема, зазначено, що за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Відповідачами в справі суд притягує: боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках – особу, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач притягується відповідний фінансовий орган.
Обов’язковий характер даного виду співучасті пояснюється необхідністю розглядати справу з участю всіх співучасників. Якщо мова йде про відповідачів, то суд зобов’язаний залучити їх до розгляду справи. При співучасті ж на стороні позивача суд не вправі в примусовому порядку залучити співпозивачів до процесу. Суддя лише повідомляє цих осіб про їх право вступити в розпочатий процес для захисту своїх інтересів.
7. Факультативна співучасть виникає за розсудом суду. В цьому випадку справи співучасників можуть розглядатися окремо, що не впливає на законність і правильність рішення суду. Це, зокрема, право суду на об'єднання позовів в порядку ст. 126 ЦПК.
Факультативна процесуальна співучасть викликається доцільністю, тобто вона сприяє скороченню часу й витрат, пов’язаних з вирішення справи.
Об’єднання позовів, таким чином, може провести й сам позивач формулюванням у заяві кількох позовних вимог для розгляду в одному провадженні. Якщо ж позивачем подано кілька заяв з однорідними позовними вимогами, їх об‘єднати правомочний і суддя. Як умова такого об‘єднання позовів може виступати спільність предмета позову кількох позивачів до одного відповідача або одного позивача до кількох відповідачів, спільність підстав позову й процесуальна доцільність.
Зокрема, п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій” від 28.09.1990 р. № 7 вказує на співучасть на стороні позивача у випадку вирішенні позовів про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника. Так, згідно ч. 1 ст. 1200 ЦК у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.
Ще один варіант співучасті на стороні позивача випливає із змісту п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами України справ про спадкування” від 24.06.1983 р. № 4. Так, передбачено, що при вирішенні спорів про право на обов'язкову частку в спадщині судам необхідно виходити з того, що згідно цивільного законодавства право на частку за іншими, крім неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (включаючи усиновлення), непрацездатних дружини, батьків (усиновителів), особами, у тому числі онуками і правнуками, може бути визнано лише в разі, коли вони, будучи непрацездатними, перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Тобто такі особи можуть виступати співпозивачами.
Також на факультативну співучасть, проте на стороні відповідача, вказано в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. № 6. Передбачено, що особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов’язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Тобто в даному випадку потерпілий сам визначає, до кого пред’явити позов, а тому співучасть може мати місце (пред’явлення позову до всіх боржників), а може і не мати (пред’явлення позову до одного із боржників).
8. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно, хоча співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність. Можливість передачі прав представляти інтереси співучасників одному із них обґрунтовується тим, що предметом спору є спільні права чи обов’язки; такі права і обов’язки випливають з однієї підстави; предметом спору є однорідні права і обов’язки. Вказівка на наявність повної цивільної процесуальної дієздатності як умови на ведення справи одним із співучасників випливає із загальної вимоги до осіб, які можуть бути представниками (див. Коментар до ст. 40 ЦПК).
9. Процесуальна співучасть має значний тактичний потенціал. Участь у процесі декількох відповідачів, замість одного, створює позивачу додаткові переваги. Позивачу може бути вигідно мати декілька відповідачів. По-перше, кожен із них зацікавлений у тому, що б не відповідати за позовом. Тому хоч вони й на одній стороні, їх інтереси не співпадають. Є грунт для зіштовхування співвідповідачів.
По-друге, бажаючи захистити свої інтереси, співвідповідачі будуть надавати суду докази, які позивач може використати для обгрунтування своєї позиції.
По-третє, рішення суду, за яким на співвідповідачів покладається солідарний обов‘язок, може бути виконане за рахунок будь-якого з них. Стягувач матиме більше шансів на реальне виконання рішення.
По-четверте, залучення кількох відповідачів, які знаходяться у різних місцях, створює можливості для маневрування із підсудністю, оскільки позов може бути пред‘явлено за місцем знаходження одного із відповідачів. Цей тактичний прийом здобув широке застосування. В професійних колах співвідповідача, який притягується лише для цілей визначення бажаної підсудності називають “технічним відповідачем”.
Однак можуть мати місце й негативні тактичні наслідки від цього прийому, якщо співвідповідачі домовляться про спільний захист. Спільний захист посилює їх ресурси, розширює тактичний простір. Тому, залучаючи співвідповідачів, слід перешкоджати їх об‘єднанню проти позивача.
Співвідповідача найкраще притягати з самого початку, але це можна зробити і в процесі розгляду справи шляхом подання до суду відповідної заяви.
Притягнення другого співвідповідача може використовуватися також як альтернатива заміні неналежного відповідача. У такий спосіб позивач “зберігає” первісного відповідача, але й притягує другого, належного. Щодо первинного відповідача суд у позові відмовить, але він змушений буде брати участь у справі.
Стаття 33. Заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідачів
1. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.
2. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.
1. Неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред’явленим позовом. Це означає, що відповідач, який дійсно є суб’єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення, визнається належним. Тобто належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
В момент порушення справи не завжди достовірно відомо, чи є відповідач належним. Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що особа, до якої пред‘явлено позов не повинна відповідати за ним, оскільки не є учасником спірного правовідношення, то суд мав би у позові відмовляти. В свою чергу, позивач мав би знову звертатися до суду з позовом вже до належного відповідача.