1. Коментована стаття регулює питання залучення третьої особи без самостійних вимог за заявою сторони чи вступ такої третьої особи з власної ініціативи.
2. На сторону, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, покладено обов'язок повідомити суд про цю третю особу.
Наприклад, ч. 2 ст. 1187 ЦК передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. А згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Тобто в даному випадку на відповідача (особу, яка на відповідній правовій підстав володіє джерелом підвищеної небезпеки) покладається обов’язок повідомити про третю особу (наприклад, водія транспортного засобу), оскільки у відповідача за рішенням суду виникне право заявити регресну вимогу до третьої особи (водія).
Повідомлення про третю особу може бути як усним, так і письмовим. Усне повідомлення заноситься до протоколу судового засідання. Повідомлення про третю особу не можна ототожнювати із заявою про залучення третьої особи. Повідомлення має інформаційне призначення і не свідчить про бажання сторони залучити третю особу до справи.
3. Залучення третьої особи відбувається шляхом подання зацікавленою особою (не обов‘язково стороною) відповідної заяви, яка повинна містити ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місце знаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі. Достатньо вказати лише на ті матеріальні правовідносини, в яких сторона перебуває з такою третьою особою і з яких можуть випливати майбутні вимоги сторони до третьої особи, чи навпаки.
Заява подається в копіях відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Судового збору за подання такої заяви не передбачено.
В ст. 35 ЦПК зазначено, що треті особи можуть бути залучені за клопотанням сторін клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. В коментованій статті застосовується термін “заява”, яка є різновидом клопотання.
4. Обов’язок щодо повідомлення третьої особи про справу, направлення їй копії заяви про залучення і роз’яснення їй права заявити про свою участь у справі покладається на суд. Якщо третя особа залучається до участі у справі з ініціативи суду, то заява про залучення їй не направляється, а направляється копія відповідної ухвали суду. Залучати третю особу листом суду, як це зазвичай роблять, не відповідає закону.
Подання повідомлення про третю особу або заяви про залучення третьої особи є безумовною підставою для відкладення судового засідання. Тому питання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, доцільно вирішувати ще на попередньому судовому засіданні. Суду слід з‘ясовувати коли осіб, які можуть бути третіми особами у справі та запитувати з цього приводу сторін.
5. Коментована стаття передбачає варіант вступу третьої особи у справу за власною ініціативою шляхом подання заяви. Норма статті не встановлює вимог до такої заяви. Проте, щоб суд був в змозі вирішити питання про необхідність залучення такої третьої особи до участі у справі очевидно потрібно вказати підстави, які вказують на те, що прийняте судом рішення може вплинути на права чи обов’язки такої особи.
6. На відміну від ЦПК 1963р., за новим ЦПК третя особа має право погодитися або не погодитися на участь у справі. При цьому, якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, то справа розглядається без неї. Тобто вважається, що вона згоди на участь у справі не дала.
Коментована стаття не визначає строки повідомлення третьою особою своєї згоди на участь у справі, а тому необхідно виходити з розумних строків, тобто таких, які б передбачали об’єктивну можливість надходження повідомлення до третьої особи і час, необхідний на відправлення і надходження відповіді.
7. Примусового притягнення до участі у справі третьої особи не передбачено.
Вивчення існуючої практики показало, що суди часто не звертають уваги на порушення порядку притягнення до участі у справі третіх осіб, які не наявляють самостійних вимог. За традицією, що склалася за часів дії ЦПК 1963р., третіх осіб зазначають безпосередньо у тексті позовної заяви і суди такі заяви приймають. Однак така практика не враховує змін, що відбулися, і повинна бути переглянута.
Притягнення третіх осіб до участі у справі позовною заявою законом не передбачено. Більше того, це суперечить закону, оскільки ст. 36 ЦПК передбачає спеціальний порядок залучення третіх осіб – шляхом подання відповідної заяви. Тому якщо безпосередньо в позовній заяві зазначено третіх осіб, таку позовну заяві слід залишати без руху. В іншому випадку будуть порушені права третіх осіб, оскільки їх залучено в процес всупереч встановленого порядку та без їх згоди.
Разом з тим, в ЦПК можна знайти норми, які спростовують вищенаведений висновок. Йдеться, зокрема, про ст.127, в якій зазначено, що “одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копія доданих до неї документів, а третій особі – копія позовної заяви”. З цього слідує, що на момент відкриття повадження у справі третя особа вже суду відома і для неї подається копія позовної заяви. Відома вона може бути лише з позовної заяви.
8. Особи, які беруть участь у справі, можуть заперечувати проти залучення третьої особи. Проте такі заперечення не є обов’язковими для суду, він вирішує питання, враховуючи обставини справи. За результатами розгляду питання про залучення чи допуск до участі у справі третьої особи суд постановляє ухвалу.
Дана ухвала не може бути оскаржена окремо від рішення суду в апеляційному порядку (див. коментар до ст. 293 ЦПК).
Стаття 37. Процесуальне правонаступництво
1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
1. Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну суб’єктного складу учасників спору. Згідно з коментованою статтею правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи в спірному або встановленому судом право відношенні у разі їх вибуття з цивільної справи. Воно настає у разі зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальному правовідношенні.
Процесуальне правонаступництво стосується лише сторін або третіх осіб.
2. Залежно від обсягу правонаступництва розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті громадянина і припинення юридичної особи, а сингулярне – заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір.
3. У разі процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд зупиняє провадження в справі до вступу або притягнення в справу правонаступника (див. коментар до ст. 201 ЦПК).
Ще одна відмінність від заміни неналежної сторони полягає у тому, що при заміні провадження в справі починається заново, а при правонаступництві – поновлюється. Це пояснюється тим, що відповідно до коментованої статті всі дії, вчинені в процесі правопопередником, обов’язкові для правонаступника в такій самій мірі, в якій вони були обов’язкові для правопопередника. Правонаступник продовжує брати участь у справі правопопередника, а тому процес продовжується.
4. Процесуальне правонаступництво можливе в будь-якій стадії процесу і у будь-якому виді провадження.
5. Смерть фізичної особи як підстава для процесуального правонаступництва має універсальний характер. При цьому необхідно враховувати, що в тих випадках, коли матеріальне право відношення тісно пов’язане з особою суб’єкта, правонаступництва матеріального, а відтак, і процесуального не може бути. Зокрема, згідно ст. 1219 ЦК не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов’язання, що пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Тобто вимоги, які випливають з даної категорії правовідносин, процесуального правонаступництва не допускають.
6. Припинення юридичної особи як підстава процесуального правонаступництва не враховує вимог ЦК. Так, ч. 1 ст. 104 ЦК вказує, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Якщо реорганізація передбачає правонаступництво, то при ліквідації правонаступників не існує. Очевидно, в даній ситуації під припиненням юридичної особи слід розуміти лише ті форми припинення, які допускають правонаступництво.