4. Відповідно до ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Права та інтереси таких осіб та неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть захищати у суді відповідно їхні піклувальники, батьки, усиновлювачі чи інші особи, визначені законом.
В коментованій статті зазначено, що суд може залучити до участі в таких справах (тобто у справах, в яких беруть участь законні представники) неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена. На наш погляд, редакція цієї норми є некоректною, оскільки йдеться не про залучення (неповнолітній або обмежено дієздатний вже є особою, яка бере участь у справі, оскільки в його інтересах або до нього пред‘явлено вимогу), а про визнання участі цієї особи у справі обов‘язковою.
5. У випадках, прямо передбачених законом, особа, яка має законного представника, сама може звернутися до суду. Так, ЦК надає право обмеженій у цивільній дієздатності особі звернутися до суду у разі відмови піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових (ст.37).
У ч.2 ст. 241 ЦПК зазначено, що поновлення у цивільній дієздатності здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, дієздатність якої було обмежено.
Відповідно до ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
6. Законним представником безвісно відсутнього є опікун, який призначається для опіки над майном. Відповідно до ст. 44 ЦК України на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.
ЦПК є послідовним у цій позиції, тому і містить норму, що права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.
Суд у такому випадку повинен перевірити, чи дійсно особа визнана безвісно відсутньою і чи призначений опікун для опіки над її майном.
6. Законним представником спадкоємців, які ще не прийняли спадщину, є виконавець заповіту або особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.
Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині. Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієї спадщини (ст. 1283 ЦК України).
7. Законне представництво припиняється одразу, як тільки відпала передбачена законом підстава для законного представництва. Так, повноваження батьків, як законних представників, припиняються з моменту досягнення дитиною повноліття. Надалі батьки можуть брати участь в процесі лише за згодою дитини та на основі наданих їм повноважень.
8. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам. Ця норма надає можливість використовувати ст.59 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право на правову допомогу.
Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками
1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.
2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.
1. Коментована стаття передбачає, хто може бути представником у цивільному процесі при добровільному (договірному) представництві .
Насамперед, представником може бути адвокат. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України (ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”)
Представником може бути і будь-яка інша особа, яка досягла 18 років, має повну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження. Перелік документів, що посвідчують повноваження представника, передбачений статтею 42 ЦПК. При цьому закон не передбачає вимог щодо юридичної освіти або досвіду правозахисної діяльності у представника, а також вимог щодо володіння мовою, якою ведеться судочинство.
Щодо дієздатності, то слід мати на увазі, що повну цивільну дієздатність має не тільки та особа, яка досягла 18 років. Відповідно до статті 34 ЦК у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, неповнолітній особі, записаній матір’ю чи батьком дитини, а також фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю.
Якщо представник не володіє мовою, якою ведеться судочинство, він має право користуватися послугами перекладача.
2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні. Можна зробити висновок, що зазначена заборона стосується і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, але беруть участь у справі на другій стороні.
Відповідно до ч.5 ст. 44 ЦПК у разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.
3. Ч.2 коментованої статті має на меті не допустити конфлікту інтересів. Цій проблемі присвячено значну увагу в Правилах адвокатської етики.
Відповідно до ст. 8 Правил, адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси котрих є взаємно суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.
Відповідно до ст. 23 Правил, адвокат не має права прийняти доручення, якщо інтереси клієнта об'єктивно суперечать інтересам іншого клієнта, з яким адвокат (адвокатське об'єднання) зв'язаний угодою про надання правової допомоги, або якщо є розумні підстави вважати, що передбачуваний розвиток інтересів нового і попереднього клієнта призведе до виникнення суперечності інтересів.
Обмеження, передбачене частиною першою цієї статті, може бути скасоване в конкретному випадку за письмовою згодою обох (всіх тих) клієнтів, інтереси яких є (або можуть стати) суперечливими.
Адвокат не може прийняти доручення, знаючи, що його виконання може суперечити його власним інтересам, інтересам його родичів чи адвокатського об'єднання, членом котрого він є, або суперечитиме його професійним та іншим обов'язкам, партійним чи релігійним переконанням.
Прийняття доручення за таких обставин можливе лише за умови повідомлення клієнту про можливий конфлікт інтересів і отримання письмової згоди клієнта на представництво його інтересів цим адвокатом, а також за умови, що адвокат впевнений, що він зможе зберегти незалежність і об'єктивність своїх висновків та дій, а також дотримання всіх інших професійних та етичних вимог при виконанні цього доручення.
В будь-якому випадку адвокат не може прийняти доручення, в предметі якого безпосередньо зацікавлений він особисто або його близький родич (або партнер, помічник, член технічного персоналу, член адвокатського об'єднання, до якого належить адвокат), від клієнта, інтереси котрого суперечать інтересам вказаних осіб.
Адвокат, який перебуває в родинних стосунках з іншим адвокатом (батько, мати, син, дочка, рідний брат або сестра, подружжя), не повинен приймати доручення клієнта, знаючи, що його інтереси суперечать інтересам клієнта, якого представляє цей інший адвокат, за винятком випадків, коли обидва клієнти дають на це свою згоду після роз'яснення кожному з них його адвокатом ситуації, що склалася.
Відповідно до ст. 43 Правил, у випадку, коли в процесі виконання доручення клієнта адвокат дізнався про існування суперечності між інтересами цього та інших клієнтів, ... він повинен розірвати угоду з клієнтом (одним з клієнтів), якщо не буде отримано відповідної письмової згоди клієнта (клієнтів) або осіб, зацікавлених у збереженні конфіденційної інформації, на подальше представництво його (їх) інтересів цим адвокатом або на розголос конфіденційної інформації.
При визначенні того, з ким із клієнтів розірвати угоду у випадках, передбачених частиною першою статті 23 цих Правил, адвокат має виходити із зіставлення можливостей рівноцінного представництва інтересів кожного з них іншим адвокатом, важливості прав та інтересів, пов'язаних з предметом доручень, строків необхідного здійснення дій по кожному з доручень, розміру передбачуваної шкоди, що може бути заподіяна кожному з клієнтів внаслідок розірвання угоди про надання правової допомоги.