3. Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу.
4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.
5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.
1. Спеціаліст, як учасник процесу, запроваджується ЦПК вперше. Спеціаліст – це фізична особа, яка надає допомогу суду під час вчинення певних процесуальних дій, що потребують спеціальних знань або навичок.
На відміну від експерта, спеціаліст не складає письмового висновку і його дії не є засобом доказування у справі. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.
2. Спеціаліст залучається до участі у цивільному процесі за ухвалою суду. Спеціаліст може бути залучений під час попереднього судового розгляду або під час судового розгляду. Кандидатура спеціаліста може бути надана особами, які беруть участь у справі, або визначена судом самостійно.
Наявність спеціальних знань або навичок в особи, яка залучається до участі у справі як спеціаліст, підтверджується відповідним дипломом.
Спеціаліст повинен бути об‘тивний та неупереджений. Відповідно до ст. 22 ЦПК спеціалісту може бути заявлено відвід (див. коментар до ст. 22 ЦПК).
3. Мета участі спеціаліста в цивільному процесі - надання безпосередньої технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій. До такої належить фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо.
4. Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу.
Спеціаліст не несе відповідальності за свої дії в процесі, зокрема за завідомо неправильні відповіді, консльтації або роз‘яснення, оскільки такої відпвоідальності законом не передбачено.
5. З огляду на те, що суд є фахівцем у галузі права, допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань, тобто питань, пов‘язаних із пошуком та застосуванням норм права. Однак, на наш погляд, з урахуванням сучасних тенденцій до збільшення кількості та складності нормативних актів, суд може потребувати такої допомоги зі сторони відповідних спеціалістів.
Висновки спеціалістів з правових питань (наприклад, вчених з відповідної галузі права або наукових установ) можуть мати значення для правильного тлумачення неоднозначних норм права.
На даний час такі висновки часто приєднуються до справи як письмові докази. Однак таку практику не можна вважати правильною, оскільки такий висновок не містить фактичних даних, а стосується лише правової кваліфікації вже встановлених судом обставин, а отже і не може вважатися доказом.
6. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.
Стаття 55. Перекладач
1. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
2. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.
3. Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.
4. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.
5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.
1. Перекладач – це учасник процесу, який залучаєтсья судом для надання допомоги особі, яка не володіє державною мовою, на якій ведеться цивільне судочинство.
2. Участь перекладача обов‘язкова в усіх випадках, коли особа не володіє українською мовою. Слід враховувати, що володіти мовою і розуміти мову – не тотожні явища. Значна частина населення України не володіє національною мовою, але її розуміє. Чи потрібний у таких випадках перекладач? На наш погляд, безумовно, потрібний. Таким чином, якщо одна із осіб, які беруть участь у справі (не тільки сторона), не володіє українською мовою, але розуміє її, а володіє, наприклад, російською, то до справи потрібно залучати перекладача.
Верховний Суд України висловив думку, якщо сторони не володіють мовою судочинства, вести судовий процес на іншій мові, прийнятній для всіх учасників процесу, постановивши про це відповідну ухвалу (п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції” № 9 від 21.12.1990р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та з загальних питань. – Х.: Одіссей, 2000 – С. 185)
Іншу думку висловив Конституційний Суд України у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України (справа про застосування української мови) від 14.12.1999р.: “українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом”. З урахуванням такого тлумачення, суд не вправі вести процес на іноземній мові в жодному випадку.
Участь перекладача істотно ускладнює розгляд справи. По-перше, перекладача потрібно знайти. Зі змісту ст.7 ЦПК України не вбачається, хто саме це повинен робити – суд чи особа, яка потребує перекладача? З урахуванням ч.2 ст. 55 нового ЦПК, за якою перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі, можна дійти висновку, що ініціатива в залученні до справи перекладача має надходити від особи, яка потребує перекладача. Від неї має надійти заява. Однак час, який дається для пошуку перекладача, законом не встановлено.
Як має діяти суд у випадку, коли сторона не подає заяви про допуск до справи перекладача, не відомо. Як би суд не вчинив, його дії можна оскаржити з тих причин, що порушено право особи користуватися рідною мовою.
Від “почесного обов‘язку” пошуку перекладача взагалі можна відмовитися. Тоді перекладача може відшукати протилежна сторона, зацікавлена у вирішенні справи. Вона ж йому і заплатить. Якщо і протилежна сторона відмовляється шукати перекладача або йому платити, тоді це має зробити суд. Суд, як правило, звертається з клопотанням в державні органи, які мають штатних перекладачів, наприклад, в районну державну адміністрацію, з проханням забезпечити участь перекладача в процесі. Керівник відповідного державного органу таке клопотання задовільняє і скеровує перекладача в розпорядження суду.
По-друге, перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.
Факт вільного володіння іноземною мовою потребує доведення в суді. Єдиним допустимим доказом вільного володіння іноземною мовою є документ про відповідну освіту та кваліфікацію перекладача. Допуск до справи як перекладачів інших осіб, які відпвоідної кваліфікації не мають може призвести до неправильного перекладу і порушення прав особи, яка не володіє мовою.
До матеріалів справи потрібно долучити диплом. В іншому випадку, при оскарженні рішення можна буде покликатися на недостовірний переклад та некомпетеність перекладача.
По-третє, перекладач повинен погодитися на запропоновану оплату праці. Його послуги оплачуються з коштів суду за встановленими тарифами. Відповідно до п.6 Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1.07.96р. №710, перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи встановлюються такі розміри винагороди:
- за письмові переклади - від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків);
- за усні переклади - від 3 до 5 відсотків (!) неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.