Витрати на правову допомогу повинні бути підтверджені документально. Тому інші засоби доказування цих обставин, крім письмових, є недопустимими.
4. Слід наголосити, що Пленум Верховного Суду у своїх правових позиціях висловився щодо оплати послуг адвоката наступним чином: присуджуючи на підставі статтей ЦПК стороні, на користь якої постановлено рішення за позовом немайнового характеру, з другої сторони витрати по оплаті допомоги адвоката, суд має виходити з того, що відповідно до ст..12 ЗУ від19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ “Про адвокатуру” ця оплата здійснюється на підставі угоди між громадянином або юридичною особою й адвокатським об”єднанням чи адвокатом. Разом з тим суд може, враховуючи обсяг допомоги адвоката й витрачений ним час, зменшити розмір відшкодування цих витрат.[31]
5. Однією з найбільш гострих проблем під час визначення розміру компенсації є співмірність витрат на правову допомогу з ціною позову. Правового значення це співвідношення набуло у зв‘язку із ст. 76 ЦПК УРСР, в якій було зазначено, що стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі, в розмірі до п'яти процентів від задоволеної частини позовних вимог, але не більше встановленої таксою суми. Отже максимальний розмір відшкодування у справах, що підлягають грошовій оцінці, не міг перевищувати 5% ціни позову, але міг бути і меншим. При цьому складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи та інші обставини враховувалися судом в межах зазначених 5%.
В Господарському процесуальному кодексі України аналогічної норми не має. Однак на співмірність, як ознаку справедливого гонорару адвоката, вказував і Вищий господарський суд України. Так, у п. 11 Інформаційного листа № 01-8/155 від 13.02.2002р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів” Суд роз‘яснив, що вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Не зважаючи на оціночний характер таких понять як “явно завищений” та “розумна необхідність”, господарські суди активно застосовують це роз‘яснення для обмеження відшкодування судових витрат на правову допомогу без їх конкретизації. Наприклад у постанові від 03.02.2004р. у справі № 36/207 Верховний Суд України зазначив, що задовольняючи позов в частині судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката [було присуджено 100000 гривень. – В.К.], суди першої і апеляційної інстанцій не звернули увагу, що сума судових витрат на оплату адвоката значно перевищує суму позову, при цьому не з'ясували, наскільки обгрунтовані ці витрати з розглядом справи.[32] При цьому за неписаними правилами справедливим вважається відшкодування у розмірі 5% задоволених вимог (за аналогією до ст. 76 ЦПК УСР).
Таким чином, за існуючою практикою, котра сформувалася за час дії ст.76 ЦПК УРСР, для правильного вирішення питання про компенсацію витрат на правову допомогу суду слід досліджувати співрозмірність гонорару з ціною позову. Це означає, що, фактично, робота адвоката оцінюється судом в залежності від одержаного ним результату.
Однак на нашу думку, існуюча практика є необгрунтованою і саме тому законодавець відмовився від обмеження витрат на оплату допомоги адвоката 5% від задоволених вимог, як це було раніше.
Якщо стати на позицію адвоката, то очевидно, що умови виконання конкретного доручення залежать, насамперед, від фактичних обставин справи, наявних доказів, правової кваліфікації спору та процесуального становища клієнта. Обсяг правової допомоги, який необхідно виконати, найменше залежить від ціни позову, хоча вона звичайно враховується теж.
Тому справедливішим, на наш погляд, є застосування граничного розміру компенсації правової допомоги залежно від обсягу такої допомоги у справі. Для цього можна використовувати погодинну ставку адвоката або звичайну погодинну ставку на такі послуги у данній місцевості (наприклад, за даними міської колегії адвокатів). Такий принцип визначення компенсації не залежить від категорії справ (майнові чи немайнові) і, як наслідок, ціни позову, враховує реально виконану роботу у справі, яку суддя бачить.
Стаття 85. Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду
1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
1. Рогляд цивільної справи передбачає участь сторін (їх представників), для чого вони повинні з‘явитися у призначений час в приміщенні суду. Від їх особистої явки до суду залежить реалізація більшості інших процесуальних прав.
Коментована стаття до витрат сторін та їх представників, пов‘язаних із явкою до суду відносить:
1) витрати, пов‘язані із переїздом до іншого населеного пункту;
2) витрати, пов‘язані із найманням житла;
3) добові;
4) компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.
Граничний розмір компенсації витрат, пов‘язаних із явкою сторін та їх представників в судове засідання на даний час Кабінетом Міністрів не встановлений. Однак це не означає, що ці витрати відшкодуванню не підлягають до прийняття відповідного нормативного акта. Тому при вирішенні цього питання можна використати інше законодавство, що регулює подібні відносини (аналогію закону), а саме Постанову Кабінету Міністрів України від 23.04.1999р. № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” і Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджену наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 р. (з наступними змінами)
2. Витрати, пов‘язані із переїздом сторони та її представника до іншого населеного пункту.
Відповідно до п.1.7 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 р. (з наступними змінами) витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений, або до місця перебування у відрядженні.
Відповідно до п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999р. № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” у разі відрядження за кордон на службовому автомобілі витрати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються відповідно до діючих норм за кілометр пробігу та затвердженого маршруту.
Крім того, на нашу думку, до скалуд цих витрат слід відносини витрати на проїзд осіб, які супроводжують інваліда, якому за медичними показаннями такий супровід є необхідним.
3. Витрати, пов‘язані із наймом житла. Відповідно до п.1.6 Інструкції про службові відрядження, підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення в розмірі фактичних витрат з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на телефонні переговори) тощо.
Працівникові, відрядженому в межах України, відшкодовується плата за бронювання місця в готелях у розмірі не більш як 50 відсотків його вартості за одну добу, згідно з поданими підтвердними документами в оригіналі.
Витрати на наймання жилого приміщення за час вимушеної зупинки в дорозі, що підтверджуються відповідними документами, відшкодовуються в порядку й розмірах, передбачених цим пунктом.
У п. 1.9 зазначено, що у разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника йому на загальних підставах відшкодовуються витрати на наймання жилого приміщення (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному лікуванні) і сплачуються добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров'я приступити до виконання покладеного на нього службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше двох місяців.
Тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров'я повернутися до місця постійного проживання повинні бути засвідчені в установленому порядку.
4. Добові – це витрати на харчування, міський проїзд та інші витрати, пов‘язані і перебуванням в іншому населеному пункті.
Відповідно до Інструкції про службові відрядження, добові виплачуються за кожний день (включаючи день від'їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками).