При повному або частковому задоволенні позову, поданого до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати державного мита, стягнення його провадиться за рішенням суду окремо з кожного відповідача виходячи з присудженої йому суми позову. Якщо такий позов подано кількома позивачами до одного відповідача, державне мито стягується з відповідача виходячи із загальної суми позову.
У випадках притягнення судом іншої особи як другого відповідача, якщо при цьому позивач звільнений від сплати державного мита, мито обчислюється із загальної задоволеної суми позову і стягується з кожного відповідача пропорційно розміру присудженої з нього суми позову.
У випадку, коли позивач, звільнений від сплати державного мита, не наполягає на своїх вимогах внаслідок добровільного повного або часткового задоволення їх відповідачем після поданого позову, сума мита підлягає стягненню з відповідача за ухвалою суду.
удова палата в цивільних справах
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 124 2003р. Головуючий у І інстанції Ш.
Доповідач Т.
У Х В А Л А :
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2003 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційний суд м. Києва в складі:
головуючого Т.
суддів В., М.
при секретарі Д.
розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачки М. на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 р. за позовом О. до М. про поділ майна
в с т а н о в и л а :
В квітні 2002 року О. пред'явив позов до М. про поділ майна, мотивуючи тим, що p відповідачкою перебував у шлюбі з серпня 1986 р., мають двох неповнолітніх дочок 1988, 1990 року народження.
Під час шлюбу ними придбано майно, як складається з предметів домашньої обстановки на загальну суму 7000 грн. та двокімнатну квартиру № 50 на проспекті Героїв Сталінграду, 54 в м. Києві вартістю 66000 грн.
У зв'язку з розірванням шлюбу виникла необхідність в поділі майна.
Із сумісно нажитого в період шлюбу майна просив виділити в натурі ? частини квартири вартістю 33000 грн., холодильник, телевізор, відеомагнітофон, стінку, диван, кухню залишити відповідачці, а з неї на його користь стягнути компенсацію за половину вартості вказаного майна в сумі 3500 грн.
В процесі розгляду справи позивач відмовився від позову в частині поділу майна, що складається з предметів домашньої обстановки на суму 7000 грн., а також уточнив вимоги в частині квартири і просив визнати за ним право власності на спірної квартири.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 р. провадження у справі в частині поділу майна: холодильника-600 грн., телевізора “Акай''- 800грн., відеомагнітофона Соні-1200грн., телевізора Берізка-700 грн., меблевої стінки - 1000 грн., дивана з кріслами-1200 грн., кухні - 1500 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 року визнано за О. право власності на частину квартири № 50 в будинку №54-а по вул. Героїв Сталінграду в м. Києві.
Стягнуто з М. витрати по держмиту на користь О. в розмірі 330 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідачки К. просить скасувати рішення, посилаючись на те, що висновок суду зроблено без урахування обставин справи, а покладення на М. обов'язку по оплаті позивачу витрат по держмиту в розмірі 330 грн. не ґрунтується на матеріалах справи.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як вбачається із матеріалів справи і таке встановлено судом, що сторони перебували у шлюбі, мають двох неповнолітніх дочок, які проживають з позивачем та його батьками. Відповідачка поїхала працювати до Іспанії.
За час спільного проживання у шлюбі сторони згідно договору купівлі - продажу від 12 грудня 1997 р. придбали двокімнатну площею 27,30 кв.м квартиру №50 в буд. №54-а по проспекту Героїв Сталінграду в м. Києві, яка оформлена на відповідачку М.
Факт придбання вказаної квартири під час шлюбу сторін не оспорювався і представником відповідачки по дорученню від 27.08.2001 року К.
Суд, перевіряючи вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на 1/2частину спірної квартири та задовольняючи їх виходив з того, що квартира придбана під час шлюбу сторін, за їхні спільні кошти і кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.
Такий висновок суду ґрунтується на встановлених обставинах, підтверджених доказами, яким дана належна правова оцінка та вимогах ст. ст.22-29 КпШС України.
Доводи відповідачки М. та її представника К. щодо визнання за позивачем права власності є безпідставним і правильність висновку суду в цій частині не спростовують.
Разом з тим, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат і постановленні рішення про стягнення з М. на користь О. понесених ним витрат по сплаті державного мита в розмірі 330 грн., не перевірив обґрунтованість цих витрат.
Із матеріалів справи вбачається, щ О., оспорюючи право на половину квартири №50 в буд. №54-а по проспекту Героїв Сталінграду в м. Києві, в позовній заяві вказав дійсну вартість цієї квартири -66000 грн. І з цієї суми платив мито. Але доказів того, що дійсна вартість спірної квартири становить 66000 грн., позивач суду не надав.
В договорі ж купівлі - продажу від 12 грудня 1997 року зазначено, що купівля - продаж квартири здійснена за 6750 грн.
Оскільки позивачем оспорюється право на половину квартири, вартість якої обумовлена угодою, то відповідно до вартості відшкодованого майна 3375 грн. сплаті підлягало держмито в розмірі 33,75 грн.
Зважаючи на те, що позов О. задоволено, то понесені ним судові витрати повинні бути стягнуті з відповідачки М. в розмірі 33 грн. 75 коп.
Тому рішення в частині судових витрат підлягають зміні, а стягнута з М. на користь О. сума 330 грн. зменшена до 33 грн. 75 коп.
Керуючись ст. ст.305, 306, 312 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника М. - К. задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 року в частині судових витрат змінити, стягнуту з М. на користь О. суму витрат по сплаті держмита в розмірі 330 гривні зменшити до 33 гривень 75 коп. В решті рішення залишити без змін.
Головуючий
Судді
ГЛАВА 9
ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ
Стаття 90. Підстави і порядок застосування заходів процесуального примусу
1. Заходами процесуального примусу є встановлені цим Кодексом процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.
2. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали.
1. Заходи процесуального примусу – новий інститут цивільного процесуального права, який не був передбачений ЦПК 1963 р. Заходи процесуального примусу є формою процесуальної відповідальності учасників процесу за невиконання процесуальних обов‘язків.
2. Підставою застосування заходів процесуального примусу є порушення встановлених в суді правил, в тому числі і тих, які встановлюються безпосередньо судом, або протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства.
3. В ухвалі про застосування заходу процесуального примусу, крім реквізитів передбачених ч.1 ст.210 ЦПК України, має бути зазначено особу, до якої застосовано захід процесуального примусу, суть правопорушення і конкретний захід процесуального примусу.
Захід процесуального примусу застосовується судом негайно, тобто відразу після вчинення порушення. Цим заходи процесуального примусу відрізняються від санкцій, передбачених адміністративним, кримінальним закнодавством.
4. Від заходів процесуального примусу слід відрізняти заходи відповідальності, які передбачені адміністративним та кримінальним законодавством. Так, відповідно до ст. 185-3 КпАП України неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, - тягнуть за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.
Відповідно до ст. 382 Кримінального кодексу України умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню - карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Стаття 91. Види заходів процесуального примусу
1. Заходами процесуального примусу є:
1) попередження;
2) видалення із залу судового засідання;
3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
4) привід.
2. До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушення.
1. Коментована стаття містить вичерпний перелік заходів, які можуть застосовуватись судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід.
2. Дана норма відтворює конституційне положення (ст.61 Конституції України) про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.