Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що йому належать від роботодавця, проводиться у день звільнення. Якщо особа не працювала у день звільнення, то не пізніше наступного дня після пред’явлення нею вимоги про розрахунок.
Доказом нарахування заробітної плати є довідка з місця роботи про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Стягнення ненарахованої заробітної плати відбувається в позовному провадженні.
3. Останньою підставою для видачі судового наказу, яка передбачена ЦПК, є вимога про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги.
4. У ч. 2 ст. 96 ЦПК передбачено можливість встановлення законом інших випадків, за яких може бути видано судовий наказ. Це означає, що коментована стаття не містить вичерпного переліку вимог.
Висловлювалася пропозиція про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо надання особі право звернутися за видачею судового наказу, коли сума аліментів, заявлених особою, дорівнюватиме тридцяти відсоткам прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України). Це пов’язане насамперед з тим, що лише в цьому випадку можна вести мову про без спірність вимоги, тобто немає спору щодо батьківства та чітко визначена сума, яка підлягає стягненню.
Для порівняння, ЦПК Російської Федерації передбачає, що судовий наказ видається, якщо:
1) вимога ґрунтується на нотаріально посвідченій угоді;
2) вимога грунтується на угоді, вчиненій у простій письмовій формі;
3) вимога ґрунтується на вчиненому нотаріусом протесті векселя в неплатежі, неакцепті і не датуванні акцепту;
4) заявлено вимогу про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, не пов’язану зі встановленням батьківства, оспоренням батьківства (материнства) чи необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;
5) заявлено вимогу про стягнення з громадян недоїмок по податках, зборах та іншим обов’язковим платежам;
6) заявлено органом внутрішніх справ, підрозділом судових розпорядників вимогу про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком відповідача або боржника і його майна, або дитини, відібраної у боржника за рішенням суду, а також витрат, пов’язаних зі збереженням майна на яке накладено арешт, вилученого у боржника, і збереженням майна боржника, виселеного із займаного ним житлового приміщення.
5. Глава 14 Закону України “Про нотаріат” від 02.09.1993 р. та розділ 32 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Міністерством юстиції України від 03.03.2004 р. (наказ № 20/5), передбачають, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість (перелік таких документів встановлює Кабінет Міністрів України). Виконавчі написи вчиняються за умови без спірності вимоги та якщо з дня виникнення права вимоги не минуло більше трьох років.
Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість. Цим власне виконавчий напис відрізняється від судового наказу.
У Російській Федерації ч. 3 ст. 35 Конституції проголошує, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж за рішенням суду. Тому виконавчий напис не відповідає конституційним положенням РФ, оскільки будь-яке позбавлення права власності не за рішенням суду не допускається.
Конституція України у ст. 41 задекларовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, тобто незаконно, оскільки Закону України “Про нотаріат”, а також ст. 18 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року передбачають можливість такого способу захисту, ця діяльність нотаріусів відповідно відповідає Конституції. Виключно за рішенням суду застосовується лише конфіскація – вид кримінального покарання (ч. 2 ст. 52, ст. 59 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року) або вид адміністративного стягнення (ст. 29 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року) залежно від вчиненого правопорушення.
Стаття 97. Підсудність
1. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
1. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції. Відповідно до ст. 107 ЦПК судами першої інстанції є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. На даний вид провадження поширюються загальні правила підсудності, встановлені ЦПК у ст. ст. 107- 117. До них належать:
1) підсудність за місцезнаходженням відповідача: (ст. 109)
· заява, у якій боржником є фізична особа, подається в суд за місцем її проживання;
· заява, у якій боржником, є юридична особа, подається в суд за її місцезнаходженням.
2) підсудність прав за вибором позивача: (ст. 110)
· заява, в якій міститься вимога, що виникла з трудових правовідносин, може подаватися також за місцем проживання заявника;
· заяви щодо вимог, які виникають з діяльності філій або представництв юридичної особи, можуть подаватися також за їх місцезнаходженням;
· заяви щодо вимог, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть подаватися також за місцем виконання цих договорів;
· якщо місце проживання боржника невідоме, заява може бути подана за місцезнаходженням майна боржника чи місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання боржника чи постійного його заняття (роботи);
· якщо боржник не має в Україні місця проживання, заява може подаватися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути в кожному випадку достовірно встановлені.
3) підсудність справи між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням заявника визначається ухвалою судді Верховного Суду України; (ст. 111)
4) договірна підсудність: (ст. 112)
· сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність;
5) підсудність кількох вимог, пов’язаних між собою: (ст. 113)
· якщо за вимогою зобов’язаними є кілька боржників, які проживають або знаходяться в різних місцях, заява подається за місцем проживання або місцезнаходженням одного з боржників за вибором кредитора (заявника);
6) виключна підсудність: (ст. 114)
· заяви щодо вимог, які виникають з приводу нерухомого майна, подаються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Якщо суддя, вирішуючи питання про видачу судового наказу, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається заявнику для подання до належного суду, про що постановляється ухвала. Вказана ухвала разом із заявою та всіма додатками до неї надсилаються заявнику (ст. 115 ЦПК).
Суд, який розглянув справу, не може передати її до іншого суду, якщо порушення правил підсудності виявиться після винесення судового наказу, наприклад при поданні заяви про його скасування.
У порядку, передбаченому ст. 116 ЦПК, справа може бути передана до суду, найбільш територіально наближеного до цього суду, лише в разі ліквідації суду, який розглядав справу.
Стаття 98. Форма і зміст заяви про видачу судового наказу
1. Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.
2. У заяві повинно бути зазначено:
1) найменування суду, в який подається заява;
2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;
3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;
4) вартість майна у разі його витребування;
5) перелік документів, що додаються до заяви.
3. Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.
4. До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження.
5. До неналежно оформленої заяви застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.
1. Заява про видачу судового наказу подається в суд особою, якій належить право вимоги. До осіб, яким належить право вимоги, належать:
· якщо вимога виникає з письмового правочину, - одна зі сторін, яка є кредитором, або третя особа, якій належать права щодо боржника чи кредитора, у випадках встановлених договором;
· якщо вимога стосується нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, - працівник;
· якщо заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника, - як фізична особа, так і орган внутрішніх справ або орган виконавчої служби.
Заява про видачу судового наказу подається у письмовій формі особисто заявником або його представником чи надсилається поштою рекомендованим листом з описом вкладеного.
2. Ч. 2 ст. 98 ЦПК містить перелік вимог, яким повинна відповідати заява про видачу судового наказу.
Заява про видачу судового наказу обов’язково підписується заявником або його представником.