Ім’я заявника (боржника) - фізичної особи відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦК України складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаїв національної меншини, до якої вона належить. Найменування заявника (боржника) – юридичної особи складається з організаційно-правової форми і назви (ст. 90 ЦК України).
Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ч. 1 ст. 29 ЦК України).
Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК України).
Вимоги заявника повинні бути безспірними та обґрунтованими.
Вартість майна у разі його витребування повинна бути обґрунтована та підтверджена відповідними письмовими доказами. В заяві обов’язково зазначається перелік документів, що додаються до заяви.
3. Документи, що додаються до заяви про видачу судового наказу, є письмовими доказами (ст. 64 ЦПК). Це дозволяє визначити певні особливості процесу доказування заявником обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог:
- докази мають підтверджувати не тільки факт настання права вимоги стягувача, а й розмір обов’язків боржника;
- відсутність необхідності їх публічного дослідження і аналізу;
- докази, що подаються заявником повинні бути безспірними, оскільки тільки такі докази можуть свідчити про безспірність стягнення та відсутність потреби в їх дослідженні;
- процес доказування для стягувача закінчується з прийняттям заяви про видачу судового наказу.
Залежно від вимоги стягувача документами, поданими до заяви про видачу судового наказу можуть бути:
- оригінал правочину, на якому заснована вимога заявника, інші документи, що підтверджують невиконання боржником обов’язків;
- довідка про заробітну плату, розрахункові книжки, завірені виписки з розрахункової чи платіжної відомості, довідки з бухгалтерії організації роботодавця, письмовий грошовий розрахунок сум, які підлягають виплаті;
- документи, що підтверджують наявність та розмір витрат, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК.
Заява подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.
4. Якщо заява подається представником заявника, то до неї обов’язково повинен додаватися документ, що підтверджує його повноваження.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК повноваження представника заявника мають бути посвідчені такими належно оформленими документами:
· довіреністю фізичної особи;
· довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;
· свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна;
· ордером, який виданий адвокату відповідним адвокатським об’єднанням, або договором особи з адвокатом.
5. Якщо заяву подано без додержання вимог, передбачених коментованою статтею, або не сплачено судовий збір, застосовуються наслідки, зазначені у ст. 121 ЦПК: суддя постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника та надає йому строк для усунення недоліків.
За умови виконання заявником вимог ст. ст. 98, 99 ЦПК, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявнику.
Стаття 99. Судовий збір за подання заяви про видачу судового наказу
1. За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження.
2. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.
1. П. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК зазначає, що до набрання чинності закону, який регулює порядок і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита. На даний час вказане питання регулюється Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. Від сплати державного мита звільняється стягувач при поданні заяви про видачу судового наказу, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати (п. 1 ч. 1 ст. 4 Декрету “Про державне мито”) тощо.
2. Внесена сума судового збору не повертається стягувачу у разі:
· відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу;
· скасування судового наказу.
Проте законодавець закріпив положення, що за умови звернення стягувача з позовом у порядку позовного провадження вказана сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву. Це зумовлено насамперед тим, що ч. 2 ст. 101 ЦПК надає право заявнику звернутися з цією ж вимогою в позовному провадженні, на відміну від відмови у відкритті позовного провадження, яка перешкоджає повторному зверненню до суду з тим самим позовом (ч. 6 ст. 122 ЦПК)
Стаття 100. Підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу
1. Суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо:
1) заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;
2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право.
2. Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу.
1. Коментована стаття встановлює вичерпний перелік підстав відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу:
· заявлено вимогу, яка не передбачена ст. 96 ЦПК;
· із заяви та поданих документів вбачається спір про право.
За наявності вказаних підстав суддя повинен роз’яснити заявнику, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову. Таким чином перевірка всіх обставин, необхідних для виникнення і руху наказного провадження, здійснюється судом уже на стадії вирішення питання про прийняття заяви.
2. Відмова у прийнятті заяви оформляється ухвалою, яка повинна відповідати вимогам ст. 210 ЦПК та містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК вказана ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п’яти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Стаття 101. Наслідки повернення заяви або відмови в її прийнятті
1. Повернення заяви у випадку, встановленому частиною другою статті 121 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.
2. Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
1. Заявник відповідно до ухвали суду про залишення заяви про видачу судового наказу без руху у встановлений у ній строк може виконати вимоги, передбачені ст. ст. 98, 99 ЦПК та повторно звернеться з такою самою заявою, вважається, що вона подана в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявнику. Саме тому, що вказана ухвала не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою після усунення їх недоліків, вона не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
2. Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторення звернення з такою самою заявою у порядку наказного провадження, однак заявник має право звернутися з тими самими вимогами у порядку позовного провадження.
Стаття 102. Порядок розгляду заяв про видачу судового наказу
1. У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог.
2. Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.
1. Цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості оформлення прийняття заяви про видачу судового наказу окремим процесуальним документом. Аналізуючи норми ЦПК, які регулюють наказне провадження, можна зробити висновок, що законодавець вважає зайвим винесення такого документа, тобто максимально спрощує порядок прийняття та вирішення заяви. Про це свідчить також триденний строк, наданий для видачі судового наказу по суті заявлених вимог у разі прийняття заяви. Не допустимо винесення кількох наказів по одній заяві.
2. Порядок видачі судового наказу має спрощену процедуру, яка виключає проведення судового засідання, виклик сторін наказного провадження (стягувача та боржника), заслуховування їх пояснень. Таким чином основу доказової бази складають документи, додані заявником до заяви про видачу судового наказу. Як бачимо, законодавець вважає невиправданим дотримання всіх формальностей цивільного процесу при вирішенні безспірної справи, що сприятиме розвантаженню судів від справ, які не потребують у повній мірі всієї процедури розгляду, притаманної позовному провадженню.
Стаття 103. Зміст судового наказу
1. У судовому наказі зазначаються:
1) дата видачі наказу;
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ;
3) ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження;
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги;