Ефективність правового регулювання і шляхи її підвищення (стр. 2 из 8)

По-третє, відносини ці будуються на основі згоди виконувати певні правила, визнання обов'язковості цих правил.

По-четверте, ці відносини вимагають дотримання правив, обов'язковість яких підкріплена достатньо дієвою силою.

Історія правового життя суспільства показала, що до сферу правового регулювання входить три групи суспільних відносин, що відповідають перерахованим ознакам [13, с. 239].

Першу групу складають відносини людей по обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найяскравіше виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, бо у взаємоприйнятному обміні майном зацікавлено і все суспільство, і кожну окрему людину. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виразу цінності майна в грошовому еквіваленті); обов'язковість визнання правил забезпечена дієвою силою спеціального апарату правового примушення.

Другу групу утворюють відносини по владному управлінню суспільством. У управлінні соціальними процесами зацікавлені і людина, і суспільство. Управління здійснюється ради задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів і повинне реалізуватися за строгими правилами, забезпеченими силою примушення. Природно, в сферу правового регулювання входить державне управління соціальними процесами.

У третю групу входять відношення по забезпеченню правопорядку, які покликані забезпечити нормальне протікання процесів обміну цінностями і процесів управління в суспільстві. Це відносини, що виникають з порушення правив, що регламентують поведінку людей в двох вказаних сферах.

Суспільні відносини, що входять до цих груп, і складають предмет правового регулювання. Це суспільні відносини, які за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційній дії і в конкретно-історичних умовах вимагають правової регламентації. Від характеру і змісту суспільних відносин, складових предмет правового регулювання, залежать особливості, характер, способи і засоби правового регулювання. Достатньо зрозуміло, що відносини по еквівалентному обміну цінностями, наприклад майнові відносини, вимагають інших правових засобів і способів регулювання, ніж ті, які використовуються для регламентації управлінських відносин.

Характер, вид суспільних відносин, складові і предмет правового регулювання, обумовлюють ступінь інтенсивності правового регулювання, тобто широту обхвату правовою дією, ступінь обов'язковості правових розпоряджень, форми і методи правового примушення, ступінь деталізованості розпоряджень, напруженість правової дії на суспільні відносини [11, с. 157].

В літературі попри різні підходи до його визначення сформувалось певне розуміння сутності правового регулювання.

Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь [11, с. 159].

Правове регулювання – це дія на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права. В умовах формування основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливої актуальності. суспільні відносини – економічні, політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів. Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Наприклад, не регулюються правом: в галузі економічних відносин – процеси виробництва; в галузі політичних відносин – розробка програм і статутів партій; в галузі духовно-культурних – релігійні відносини та ін. [11, с. 160].

Правове регулювання передбачає впорядкування, юридичне закріплення та охорону суспільних відносин шляхом застосування правових засобів. Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно у своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин.

Під правовим регулюванням більшість авторів розуміють сукупність прийомів та засобів юридичного впливу на поведінку суб'єктів суспільних відносин. На думку Сарновської С.О., саме з моменту видання нормативно-правового акта здійснюється правове регулювання суспільних відносин [19, с. 69]. Дещо іншої точки зору дотримуються Рабинович П.М. і Котюк В. Ою, які вважають, що норма права починає регулювати поведінку суб'єктів не з моменту видання норми права, а з часу настання юридичних фактів, передбачених даною нормою [15, 11].

Так як предметом правового регулювання є суспільні відносини, то правове регулювання обумовлено деякими об'єктивними та суб’єктивними чинниками. Такими чинниками виступають наступні фактори (рис. 1.1.) [21, с. 264].

Рис. 1.1. Об'єктивні та суб’єктивні чинники правового регулювання

Таким чином, позитивне право володіє властивостями і механізмами, що забезпечують його реалізацію в житті суспільства. Правове регулювання – це цілеспрямована дія на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів. Правотворчі норми повинні враховувати, що коли сфера правового регулювання звужена в суспільстві виникає загроза свавілля, хаосу, навпаки коли сфера правового регулювання невиправдано розширена, особливо за рахунок централізованої державно-владної дії, створюються умови для зміцнення тоталітарних режимів, Предметом правового регулювання є суспільні відносини, то правове регулювання обумовлено деякими об'єктивними та суб’єктивними чинниками (рівень економічного розвитку, соціальної структури, тощо.).

1.2 Сфера, межи та механізм правового регулювання

Сфера правового регулювання – це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Скласти сферу правового регулювання можуть лише-відносини, що піддаються правовому регулюванню. Є різні класифікації сфер правового регулювання (рис. 1.2) [8, с. 457].

Рис. 1.2. Класифікації сфер правового регулювання

Має місто також класифікація сфер правового регулювання за певними блоками суспільних відносин [6, с. 389]:

1) сфера економічних, головним чином майнових, відносин: виробництво, обмін, розподіл. Ці відносини (власності, розподілу, обміну, оплати праці тощо) складають економічну основу суспільства, його каркас і потребують упорядкування;

2) сфера політичних, головним чином управлінських, відносин усередині країни і на міжнародній арені.

3) сфера соціально-культурних, у тому числі особистих немайнових, відносин належить до галузі охорони здоров'я, освіти, культури, науки, соціального забезпечення. її складають відносини (з приводу освіти, медичної допомоги, наукової діяльності, заняття спортом тощо), що регулюються правом і не входять до сфери економічних і політичних відносин, випливають із охорони і захисту особистих прав і гідності громадян;

4) сфера судових і правоохоронних відносин, тобто відносин, пов'язаних з охороною (відверненням і припиненням порушень) суспільного порядку. Боротьбу з правопорушеннями насамперед ведуть такі органи держави, як органи внутрішніх справ, прокуратура, суд.

Сфера правового регулювання піддається зміні: залежно від завдань змінюється зміст правового регулювання, звужується або розширяється його сфера.

В контексті огляду правового регулювання важливого значення придасться межам правового регулювання. Межі правового регулювання – межі владно-вольового впливу держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони відокремлюють галузь правового від не правового, встановлюють рамки поширення права, визначають характер впливу права на свідомість і діяльність людини; обумовлюються як самою матерією права, так і особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб'єктів права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними, культурно-національними, релігійними та іншими факторами. Меж у правовому регулюванні важливо додержувати [6, с. 391]:

1) у системі суспільних відносин. Регулювати правом необхідно лише ті суспільні відносини, які об'єктивно потребують такого регулювання. Не повинно бути вторгнення в галузь автономної свободи особи: у політичну сферу діяльності, особисті сімейні відносини, реалізацію духовно-культурних потреб;

2) у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових правових відносин. Не можна насаджувати нові суспільні відносини, до яких ще не дозріло суспільство або які суперечать правосвідомості і культурі особи та суспільства. Важливо, щоб правові норми, що видаються, відповідали економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і сприяли прогресивному розвитку суспільства, найповнішому задоволенню потреб та інтересів особи;

3) у використанні державою способів правового регулювання. Необхідне застосування державою правомірних способів регулювання: встановлення не карально-залякуючого, а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку особи.

Особливість правового регулювання полягає в тому, що воно має специфічний механізм і використовується в розкритті взаємодії різних елементів правової системи. Механізм правового регулювання – взята в єдності система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб'єктів права, встановлюється і забезпечується правопорядок. Основні риси механізму правового регулювання полягають в наступному (рис. 1.3) [13, с. 364].