Не може визнаватися такою, що ухиляється від слідства чи суду, особа, що вчинила злочин, про який ще невідомо правоохоронним органам, а також особа, причетність якої до вчиненого злочину ще не встановлено.
Зупинення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності означає, що перебіг його припиняється на весь час, упродовж якого особа, котра вчинила злочин, ухилялася від слідства чи суду. Після затримання особи чи її з'явлення із зізнанням перебіг строку давності поновлюється від дня затримання або з'явлення до правоохоронних органів. У такому разі час, який сплинув до моменту ухилення від слідства чи суду, підсумовується до часу, що пройшов після затримання особи або її з'явлення із зізнанням. Якщо сукупно час до моменту набрання вироком законної сили становить п'ятнадцять років і давність не була перервана скоєнням нового злочину, особа звільняється від кримінальної відповідальності. У такому разі закон передбачає недиференційо-ваний загальний для всіх строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства та суду. Факт свідомого ухилення особи від відповідальності свідчить про те, що вона все ще є суспільне небезпечною та це зумовлює необхідність більш суворого підходу до неї при вирішенні питання про давність притягнення до кримінальної відповідальності.
Перебіг строку давності притягнення до кримінальної відповідальності переривається, якщо особа вчинила новий злочин.
Умови такого переривання строків давності й особливості наслідків
1. Новий злочин, учинений особою, має бути середньої тяжкості, тяжким або особливо тяжким. Якщо особа вчинила злочин невеликої тяжкості, строк давності за перший злочин продовжує спливати, як і досі, а строк давності кримінального переслідування за новий злочин починає спливати окремо, незалежно від першого злочину. Наприклад, якщо особа спочатку вчинила підміну дитини[43] , то вчинене пізніше зловживання опікунськими правами[44] не перериває перебігу п'ятирічного строку давності щодо першого злочину, оскільки другий злочин за класифікацією[45] належить до злочинів невеликої тяжкості. Строк давності за другий злочин починає спливати з дня його вчинення.
2. Учинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого злочину перериває сплив як диференційованих строків давності, вказаних у ч. 1 ст. 49 КК, так і 15-річного загального для всіх строку давності щодо осіб, які ухиляються від слідства та суду, передбачений ч. 2 ст. 49 КК;
3. У разі переривання строку давності у зв'язку зі вчиненням нового злочину частина строку давності, що спливла до моменту вчинення нового злочину, втрачає своє значення та до уваги не береться. Обчислення давності в такому разі починається від моменту вчинення нового злочину одноч'асно, паралельно та самостійно щодо кожного з них. Наприклад, особа, що схиляла неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів[46], до закінчення трирічного строку давності умисно вбила свою новонароджену дитину[47] . Із часу останнього злочину наново починається трирічний строк давності за перший злочин і п'ятирічний строк давності - за другий. Якщо після скоєння другого злочину пройшов трирічний строк, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, а коли мине п'ятирічний строк, вона звільняється від кримінальної відповідальності й за умисне вбивство своєї новонародженої дитини.
Згідно з ч. 4 ст. 49 КК, питання застосування строку давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначене.довічне позбавлення волі, вирішує суд.
Необхідність особливого законодавчого розв'язання питання застосування інституту давності за такі злочини зумовлена підвищеною суспільною небезпечністю осіб, що їх вчиняють. Застосування чи неза-стосування судом цього інституту провадиться зважаючи на особливості справи, а також поведінку винного. Закон надає суду право не застосовувати строк давності лише у випадку, якщо довічне позбавлення волі як вид покарання вказане у відповідній статті кримінального закону, що був чинним на час вчинення злочину, або на час розгляду в суді. Якщо суд визнає неможливим застосувати інститут давності, він усе ж не може призначити такій особі довічне позбавлення волі та виносить вирок про призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Окрім вказаного вище факультативного порядку незастосування строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, закон, у відповідності до норми міжнародного права, передбачає обов'язкове незастосування цього інституту[48] щодо осіб, які вчиняли злочини проти миру, безпеки людства, передбачені статтями 437-439, ч. 1 ст. 442 КК. Особи, що вчинили такі злочини, можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності незалежно від часу, що сплинув від моменту його вчинення, зокрема й за порушення законів і звичаїв війни, застосування зброї масового знищення, геноцид, посягання на життя представника іноземної держави, - із можливим призначенням покарання у виді довічного позбавлення волі.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з перебігом строку притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється тільки судом і є обов'язковим, окрім рішення суду щодо осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, за котрі передбачено можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі.
Порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, передбачений ст. 11-1 та частинами З, 4ст. 7-1 КПК України.
Істотною новелою ст. 49 КК треба вважати те, що вона чітко встановлює кінцевий момент перебігу строків давності - день набрання вироком суду законної сили. Ніякі процесуальні рішення щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності, згідно з новим КК, перебіг строків давності не переривають. Така позиція узгоджується з принципом презумпції невинуватості[49] , захищає осіб, кримінальні справи щодо яких невиправдано довго перебувають в органах дізнання, досудового слідства й у суді.
Згідно з ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухиляється від слідства чи суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється від дня з'явлення особи із зізнанням або від дня її затримання.
Під ухиленням від слідства чи судуслід розуміти будь-які умисні дії, вчинені особою, щоб уникнути кримінальної відповідальності за скоєний злочин, який змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, втеча з-під варти, перехід на нелегальне становище тощо).
Не визнається такою, що ухиляється від слідства чи суду, невідома правоохоронним органам особа, котра вчинила злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення ще не було встановлено.
Оскільки в ч. 2 ст. 49 КК йдеться не про переривання, а про зупинення строку давності від дня з'явлення особи, що ухилялася від слідства чи суду, із зізнанням, або затриманням, перебіг строків давності не відновлюється спочатку, а продовжує тривати. У такому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятися від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню в строк давності, зазначений у законі.
Новий КК залишив незмінним 15-річний спеціальний недиференційо-ваний строк давності, після закінчення якого особа, що вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності навіть у тому разі, якщо вона протягом цього терміну, ухилялася від слідства чи суду.
Давність не може розглядатись як вибачення злочинця за скоєне незалежно від його подальшої поведінки. Скоєння нового злочину протягом строку давності свідчить про збереження суспільної небезпечності особи. Тож новий КК не відмовився від положення про переривання перебігу строку давності.
Згідно з ч. З ст. 49 КК, таке переривання відбувається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку давності, що спливла до вчинення нового злочину, втрачає своє значення, й обчислення строку давності за перший злочин починається від дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглинанню та складанню не підлягають.
Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.
Перебіг зазначених у законі строків давності, зазвичай, є підставою обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності, що має здійснюватися незалежно від розсуду суду. Частина 4 ст 49 КК встановлює особливий порядок звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, що за них згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. У таких випадках питання про застосування інституту давності вирішується судом у кожному конкретному випадку зважаючи на характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, інших обставин. Тобто закінчення 15-річного строку давності, передбаченого для особливо тяжких злочинів, є підставою не обов'язкового, а факультативного звільнення від кримінальної відповідальності. Якщо ж суд дійде висновку про доцільність застосування давності, він звільняє особу від кримінальної відповідальності.