1) політична психологія і політична ідеологія;
2) політична самосвідомість, політичні знання й оцінки суб'єктом політичної діяльності потреб та інтересів різних суспільних груп і об'єднань;
3) спеціалізована свідомість (передусім партій) і масова політична свідомість, політична свідомість окремих верств;
4) політичні теорії, ідеї, стереотипи мислення, психологічні установки, традиції, переконання і політичні емоції, настрої, почуття, думки.
Слід відзначити можливість, а в деяких випадках і необхідність побудови інших структурних моделей політичної свідомості. Проте для з'ясування взаємозв'язку політичної свідомості і політичної системи саме вказана структура, на наш погляд, більш доцільна.
Діалектика взаємозв'язку політичної свідомості й політичної системи складна і своєрідна. Політична система як відображення економічних відносин та соціальної структури формується водночас з політичною свідомістю і на її основі, справляючи на неї зворотний вплив, який виявляється у трьох основних аспектах. По-перше, політична система культивує ту політичну свідомість, котра забезпечує її функціонування. По-друге, політична система прагне не допустити політичних поглядів, ідей і уявлень, що суперечать їй або розкладають її цільові, структурні і ціннісні елементи. По-третє, вона "задає" саме ту спрямованість розвитку свідомості, яка відповідає її природі і цілям.
Сьогодні в Україні процес формування нової політичної системи відбувається за умов, коли складаються різнорідні політичні організації, партії, течії і рухи, коли неясні чи розмиті соціально-економічні та політичні орієнтири майбутнього суспільного ладу, типу держави, характеру взаємовідносин суспільства та держави, громадянина і влади, параметри системи світоглядних, ціннісних координат регуляторів людських взаємин та поведінки. її перехідний характер і "різноякісність" політичної свідомості визначають характер їхньої взаємодії: поглиблюється тенденція послаблення єдності елементів політичної системи. Разом з тим диференціація і поляризація політичної свідомості веде до інституціонального плюралізму, поширює можливість участі трудящих в управлінні справами держави. Тому можна виділити три основних функціональних рівні політичної свідомості в політичній системі: державний, теоретичний і буденний (масово-політичний).
Взаємовідносини політичної системи і політичної свідомості залежать від рівня політичної свідомості. Розробка і обґрунтування офіційної політики здійснюється передусім на державному рівні політичної свідомості, головною рисою якої є відображення загального інтересу правлячих політичних сил і водночас пристосування інтересів мас, суспільної думки до політики. Державна свідомість регулює політичні відносини шляхом вироблення різних законопроектів, програм, рішень, конституцій, поправок до їхніх статей і т.д. Найбільш повно й послідовно вона виявляється у захисті існуючих політичних порядків і принципів управління.
Теоретична свідомість, що не завжди знаходить практичне застосування, постійно формує ідеали і цінності, потреби й інтереси. За часів колишнього СРСР її сутність полягала в ідеологічному забезпеченні ефективності функціонування і розвитку політичної системи з метою зміцнення політичної влади партійно-державних структур та вироблення відповідної спрямованості масової політичної свідомості.
В умовах державної незалежності і демократизації українського суспільства теоретична політична свідомість зазнала значних позитивних змін: вона перестає обслуговувати (підтримувати) офіційно-державну лінію в політиці. Разом з тим поки що не вистачає серйозної теоретичної проробки багатьох сучасних політичних проблем. Звідси — відсутність виразних і чітких державних програм.
Масова політична свідомість виражає опосередковано рівень і зміст потреб людей, а також характер їхніх знань про політичну систему — як тих, котрі вироблені різними ідеологіями, так і тих, що здобуті практикою масових соціальних груп.
На масову політичну свідомість впливає багато чинників політичної системи. Фактором тієї або іншої її еволюції є політичний курс партій; їхня тактико-стратегічна діяльність; різні соціальні зрушення; зміст конкретно-політичної ситуації й т.п.
У житті можливі різні варіанти взаємозв'язку спеціалізованої й масової політичної свідомості. Іноді те, що теоретично й практично в діяльності тієї або іншої партії віджило, може бути довго актуальним для політичної свідомості мас. Інколи трапляється й навпаки: політична свідомість мас вимагає тієї чи іншої дії, прийняття відповідного рішення, а спеціалізована свідомість не готова до вироблення та прийняття рішень, що відповідали б політичним обставинам.
Сьогодні в масовій політичній свідомості українського суспільства виявляється нестійка рівновага двох протилежних систем цін- ностей, які умовно можна визначити як демократичну і авторитарну. З одного боку, є підтримка тим змінам, що відбуваються в суспільному житті і які вселяють надію чи навіть впевненість у майбутньому. З іншого — наявність інертності й песимізму, стійке прагнення зберегти хоча б те, що є, і "захистити" себе у невідомому майбутньому.
Наростання тієї чи іншої тенденції в масовій свідомості значною мірою пов'язане з економічною ситуацією у державі. Наша країна, як вважають багато експертів, ще не подолала граничної позначки системної кризи. Тому у найближчі часи можна буде спостерігати прояви спалахів авторитарної тенденції в масовій політичній свідомості, що визрівають на ґрунті економічного хаосу й анархії.
У сучасних умовах, коли правлячі сили не знайшли, по суті справи, ефективних засобів розв'язання економічних, політичних і соціальних конфліктів, не можна повністю виключати вірогідність установлення (хоча і тимчасової) авторитарної системи влади.. До того ж, якщо раніше партійно - етатиська політична система породжувала досить одноманітний тип сильної влади, то зараз можливі варіанти. На думку багатьох дослідників, можна назвати щонайменше три таких типи: популістський авторитаризм, що спирається на зрівняльно зорієнтовані маси; ліберальний авторитаризм, що прагне до створення ринку; націонал-патріотичний авторитаризм, що використовує національну ідею для створення чи егалітариського, чи квазіринкового суспільства.
Масова політична свідомість сучасного українського суспільства має в собі "підстави" для реалізації цих трьох варіантів. В існуючих соціально-економічних і політичних умовах бажання змін у людей поєднується із настороженим ставленням до реформ. Тому не тільки рішуче реформування економіки, не тільки активна перебудова старої політичної системи, а й соціальний захист і соціальне забезпечення народу можуть запобігти встановленню у державі авторитарної форми правління.
Понад тридцять років тому американські дослідники Г.Алмонд і С.Верба в книзі "Громадянська культура" зазначали, що державні діячі, які прагнуть створити політичну демократію, часто концентрують свої зусилля на заснуванні формального набору демократичних урядових інститутів і написанні конституції. Вони також можуть зосередити зусилля на формуванні політичної партії, щоб стимулювати активність мас. Але для розвитку стабільного та ефективного демократичного правління вимагається щось більше, ніж визначені політичні й управлінські структури. Цей розвиток залежить від політичної культури. Якщо вона не здатна підтримувати демократичну систему, то її шанси на успіх незначні.Політична культура— це система знань, уявлень, цінностей і відносин, що функціонують у суспільстві і відтворюються в процесі зміни поколінь. її можна визначити як обумовлений історичними, соціально-економічними й політичними умовами якісний стан політичного життя суспільства, що відбиває рівень освоєння суб'єктом (суспільством, групою, особою) політичних відносин, цінностей і норм, ступінь соціокультурного розвитку людини та міру її активності у перетворенні політичної дійсності.
Політична культура включає ті елементи і феномени суспільної свідомості, а в більш широкому розумінні духовної культури тієї чи іншої країни, котрі пов'язані з суспільно-політичними інститутами та процесами і впливають на формування, функціонування й розвиток державних та політичних інститутів, визначають напрямок політичного процесу в цілому та політичної поведінки широких мас населення зокрема.
Подібно до того, як культура визначає і пропонує ті чи інші норми й правила поведінки в різних сферах життя, політична культура визначає і пропонує норми поведінки в політичній сфері. Вона формує керівні принципи політичної поведінки, політичні норми й ідеали, що забезпечують єдність і взаємодію інститутів та організацій, надає цілісності й інтегрованості політичній сфері так само, як загальнонаціональна культура надає цілісності й інтегрованості суспільному життю в цілому.
Політична система і політична культура перебувають у постійній взаємодії, взаємопереплітаються і не можуть існувати одна без одної. Наприклад, у ліберально-демократичній політичній системі партійному плюралізму відповідає плюралізм ідейно-політичних орієнтацій і установок, плюралізм ідеології та ідейно-політичних позицій, толерантність у відносинах між прихильниками різних партій; системі розподілу влад відповідає прихильність до принципів компромісу, діалогу, прагматизму.
Таким чином, якщо на індивідуальному й груповому рівнях політична культура виступає як єдність культури політичного мислення, свідомості й поведінки, то на рівні суспільному (соцієнтальному) вона має бути доповнена таким інтегральним елементом, як культура функціонування політичної системи і складових її інституціональних структур. Іншими словами, політична культура — це свого роду матриця політичного життя, що відбиває діапазон, динамізм і суперечливість його розвитку.