В міру збільшення випасу худоби, особливо коли він ставав надмірним, стан рослинності погіршувався. Вже в середині минулого сторіччя перевантаження пасовищ призвело до перетворення ряду ділянок у напівпустельні.
Надмірний випас сприяв зникненню дерновидних злаків і степових кущів і заміні їх вигойними однорічниками, а також руйнуванню поверхневого горизонту ґрунту.
Наприкінці ХVIII ст. тваринництво поступово стало витіснятися зерновим господарством. Розвиток зернового товарного господарства сприяв швидкому будівництву залізниць для перевезення зерна. Перша залізниця на Україні була збудована в 1863 p., а до кінця XIX ст. вже весь південь України був вкритий густою мережею залізниць, які з’єднали міх собою головні промислові райони і міста України і Росії.
Роль залізниць у поширенні бур’янів надзвичайно велика. Вони перетинають річки, гори, ліси, тобто її перешкоди, які рослини не мають змоги подолати самостійно. Крім того, залізничний насип являє собою своєрідне місцезростання з сухим піскуватим ґрунтом, звичайно не заселене місцевими видами, і тому конкуренція тут значно послаблена. Недаремно після побудови залізниць темп розселення багатьох адвентивних рослин значно посилився.
Після побудови залізниць у південних степах створився великий район експортного зернового землеробства. Були розорані майже всі землі, придатні для посіву зернових. Степові ділянки залишилися лише на схилах, в ярах, на кам`янистих відслоненнях і серед кущів[13].
Швидкими темпами розвивалась і легка промисловість. Адвентивні рослини стали з’являтися в місцях очищення та промивки вовни і обробки коноплі. Розвиток промисловості обумовив ріст міського населення, виникнення великих промислових центрів. Збільшилися економічні зв’язки міх окремими районами країни та в іншими країнами.
Розвиток землеробства, ріст поселень, а потім місць, вирубування лісів, випасання худоби, будівництво залізниць сприяли порушенню, а місцями й знищенню рослинного покриву і створювали умови для оселення бур’янів і розширення їх ареалів.
З розвитком суспільства збільшилися і можливості занесення рослин з однієї місцевості в іншу.
Найпершим і найбільш ефективним фактором заносу рослин були переселення народів і війни.Друга, не менш важлива, причина розселення видів полягавв тому, що людина навмисно ввозила нові рослини для розвитку сільського і лісового господарства, прикрашення садів та парків, для медицини тощо. Багато цих рослин згодом дичавіли, ставали бур’янами і поширювалися по країні вже поза волею людини.
Чернігівська область має досить своєрідні природні умови, які впливають на формування рослинного покриву. Територія області знаходиться в межах Придніпровської низини, крайня південно-східна частина - в межах Полтавської рівнини. Клімат області помірно-континентальний з теплим вологим літом та м'якою зимою. Протягом всього року тут переважають атлантичні повітряні маси, які обумовлюють підвищену кількість атмосферних опадів, прохолодну погоду влітку та потепління взимку.
В Чернігівській області поширені майже всі типи грунтів, які характерні для Полісся і Лісостепу України. Більше 60% площі області займають сільгоспугіддя, зокрема 1.454 тис. га орних земель, 320 тис. га сінокосів, 240 тис. га пасовищ.
За ландшафтними особливостями Чернігівщину поділяють на 4 фізико-географічні області: поліська частина області включає Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся, лісостепова - 2 північні області Дніпровської терасової і Полтавської рівнин.
Чернігівське Полісся займає біля 13 тис. км2 північно-західної і частково центральної частини області і являє собою слабкохвилясту піщану рівнину морено-воднольодовикового походження з поширеними боровими і суборевими пісками. Характерними є наявність піднятих лісових островів, складених лісовидними суглинками і багаточисельних знижень, давніх річкових долин, які значно заболочені (Замглай).
Новгород-Сіверське Полісся площею 5,5 тис. км2 займає північно-східну частину області. Основну його частину складає Придеснянське лісовидно-ерозійно-денундаційне плато з багаточисельними глибокими ярами, врізаними до корінних крейдових порід.
Південь Чернігівщини займають ландшафти знижених слабкохвилястих древньоалювіальних лісових рівнин (Дніпровські тераси) з багаточисельними балками і западинами (степові блюдця). Південний схід області являє собою підняти, глибоко розчленовану річковими долинами, ярами і балками лісову рівнину Полтавського плато.
Чернігівщина - край поліських і лісостепових ландшафтів, край соснових лісів, заплавних луків і осокових боліт. Природна рослинність в даному регіоні збереглася на третині території, переважно в поліській частині області. Згідно "Геоботанічного районування..." територія Чернігівської області належить до Європейської широколистяної області, Східноєвропейської провінції. Поліської та Лівобережне придніпровської підпровінціям. Фізико-географічному регіону чернігівського і Новгород-Сіверського Полісся відповідає Східнополіський геоботанічний округ дубово-соснових і соснових лісів. До складу Східнополіського геоботанічного округу (поліська частина області) входять 8 геоботанічних районів:
1. Ріпкінсько-Добрянський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових, евтрофних боліт, торф'янистих болотистих луків являє собою терасову рівнину, в центральній частині якої знаходиться заболочене зниження - "Замглай".
2. Городнянський геоботанічний район дубово-соснових лісів, евтрофних осокових і осково-гіпнових боліт розміщений на межиріччі Сож -Снов.
3. Щорсько-Семенівський геоботанічний район соснових зеленомохових лісів і евтрофних боліт долину Снову, в середній течії.
4. Новгород-Сіверське-Понорницький геоботанічний район дубово-соснових та дубових лісів, заплавних луків розміщений на правому березі Десни та відомий під назвою "Деснянська вододільна рівнина".
5. Шосткинський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових та дубово-соснових лісів ліщиново-орлякових займає невеликі ділянки Лівобережжя Десни та відповідні території Сумської області.
6. Чернігівсько-Сосницький геоботанічний район дубово-соснових та дубових лісів, справжніх луків займає Правобережжя Десни від гирла Сейму до Дніпра.
7. Остерський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових і лишайникових, евтрофних боліт і справжніх луків займає межиріччя Дніпро-Десна, долину Десни.
8. Олишівсько-Коропський геоботанічний район дубових лісів ліщинових, справжніх луків і евтрофних боліт розміщений на лівобережній терасі Десни, частково Сейму і Остра.
Лісостепова частина області (границя між Поліссям і Лісостепом проходить таким чином: Ніжин - Батурин - Кролевець) розміщується в північній частині Дніпровське терасової та Полтавської рівнин. З геоботанічної точки зору їй відповідають Бахмацько-кременчуцький геоботанічний округ терасових лучних степів, терасових дубово-соснових лісів, заплавних луків (на території області) включає 2 геоботанічні райони:
9. Бобровицько-Бахмацький геоботанічний район галофільної рослинності лучних степів, низинних боліт та в'язово-дубових лісів займає більшу територію Бобровицького і Бахмацького районів.
10. Баришівсько-Бориспільський геоботанічний район широколистяних (в минулому) та сосново-дубових лісів, галофільно-лучної рослинності, низинних боліт.
Роменсько-Полтавський геоботанічний округ лучних степів грабово-дубових і дубово-соснових лісів, евтрофних боліт включає Прилуцько-Лохвицький геоботанічний район (11) лучних степів, дубових та грабово-дубових лісів, заплавних луків та низинних боліт, який розташований, в основному, в басейні Удаю.
Різноплановість геоботанічного районування сприяє формуванню різних груп фітоценозів, які репрезентують майже всі типи рослинності, характерні для поліського та лісостепового районів.
Адвентивними вважають такі рослини, які, потрапивши в нову місцевість, що лежить за межами їх ареалів (переважно за допомогою штучних факторів поширення), пристосувалися до нових умов існування і почали самостійно поширюватися на новій території.
На Україні росте чимало рослин –“чужоземців”, які потрапили до нашої країни або випадково за допомогою різноманітних засобів поширення, або навмисно були впроваджені людиною для своїх потреб завдяки тим чи іншим корисним властивостям, притаманним їм. До перших належать виключно бур'яни, до других декоративні, сільськогосподарські, лікарські, технічні рослини тощо, більшість яких росте в даній місцевості тільки завдяки догляду людини. Деякі з них настільки добре пристосовуються до нових умов існування, що виходять з-під контролю людини, дичавіють і починають поширюватися далі самостійно, перетворюючись на бур’яни і стаючи, так би мовити, сумним наслідком корисних дослідів.
Рослини, які поширюються поза волею людини, становлять найбільший інтерес щодо вивчення засобів поширення адвентивних рослин, формуванняїх вторинних ареалів, взаємовідношень з місцевою, флорою. Серед цих “пришельців” є дуже небезпечні, поява яких загрожує найнесподіванішими наслідками.
Для Чернігівської області України різними авторами наводилося понад 30 видів адвентивних рослин. Значне місце серед них займали так звані “залізничні” рослини, тобто рослини, що поширюються лише по залізничному насипу. Занос їх найчастіше пов'язаний з перевезенням піску та черепашнику, якими звичайно посипають залізничні насипи. На залізницях знаходять сприятливі умови не лише пришельці з далеких країн, а й багато рослин більш південних зон, які по залізницях просуваються на північ[22].