Керування дюраціями (контроль за дюраціями) аналогічне контролю за ґепом і полягає у встановленні цільового значення та лімітів на нормалізований дисбаланс дюрацій чи на відношення дюрацій активів до дюрацій пасивів. Слід мати на увазі також інерційність структури вимог і зобов’язань. Незважаючи на переваги моделі, про яку йдеться, вона майже не використовується банками у повному обсязі. Це пов’язано з тим, що зазначеною моделлю не враховується базисний ризик і тому для підтримки необхідного співвідношення середньозважених термінів погашення активів та зобов’язань необхідно часто видозмінювати баланс та регулювати його за допомогою хеджування чи зміни інвестиційної стратегії.
Отже, комплексні методи оцінки процентного ризику – управління ґепом та дюрацією – мають низку недоліків, а саме: точність аналізу невисока, особливо на довгостроковий період та за умови великих змін процентних ставок; майже повністю ігнорується базисний ризик; не враховується залежність непроцентних прибутків від процентних ставок. З іншого боку, враховуючи простоту математичних моделей зазначених методів, вони можуть використовуватися для загальної оцінки процентного ризику та його величини, а також для управління процентним ризиком на основі визначення та встановлення системи лімітів. Ця оцінка дає змогу враховувати всі можливі джерела процентного ризику і відповідно зменшувати негативний вплив змін ринкових процентних ставок на доходи та економічну вартість капіталу банку (на основі методу дюрації).
Для детальнішого якісного і кількісного дослідження процентного ризику (насамперед базисного та ризику зміни кривої дохідності) доцільно використовувати методику моделювання. яка включає цілу групу різноманітних методів, базованих на детальному описі властивостей усіх або основних фінансових інструментів у портфелі банку, важливих у контексті процентного ризику і породжуваного грошового потоку (наприклад, метод ефективної границі). Моделювання може бути статичним і виконуватися, виходячи з наявної структури балансових і позабалансових вимог та зобов’язань у припущенні про припинення (починаючи з поточного моменту) операцій із залучення і розміщення коштів. Динамічне моделювання виконується, виходячи з наявної структури балансових і позабалансових вимог і зобов’язань, передбачуваних у майбутньому операцій із залучення й розміщення коштів.
Основою методів моделювання є опис усіх властивостей фінансових інструментів, що впливають на грошовий потік за цими інструментами. На основі такого опису з урахуванням передбачуваного руху процентних ставок (для динамічного моделювання) і передбачуваної зміни залишків на рахунках балансового і позабалансового обліку можливе моделювання з використанням спеціального програмного забезпечення. У результаті проведеного моделювання можливе одержання основних звітів за станом на зазначену дату (період) у майбутньому. Це дає банку можливість відстежувати зміни економічних показників діяльності банку за різних економічних умов і вибирати найприйнятніший для банку варіант, оцінювати ймовірність настання найгіршої ситуації та розробляти адекватний план дій. При цьому великі банки можуть створювати власні моделі, які найточніше враховують специфіку їх діяльності, а середні та малі – користуватися вже створеними моделями.
Серед основних недоліків методів моделювання – складність їх застосування, адже такі методи управління процентним ризиком передбачають розробку великої комплексної динамічної моделі балансу банку з урахуванням багатьох змінних (наприклад, паралельного руху кривої дохідності, обсягів, класифікованих за рівнем ризику активів, термінів їх погашення, структури зобов’язань тощо). Зазначене моделювання ставить досить високі вимоги до автоматизованої інформаційної системи банку, повноти і точності використаної інформації. Крім того, моделювання дуже залежить від зроблених припущень і точності оцінки ймовірності результатів, отриманих іншими методами. Тому до моменту отримання суттєвих позитивних результатів може минути більше часу, ніж прогнозується.
Для управління та мінімізації ризику зниження вартості ресурсів найприйнятнішим є метод хеджування процентного ризику. Хеджування (або передача ризику) виконується, як правило, на організованих фінансових ринках (біржах, в електронних системах торгівлі) чи на двосторонній основі. Захист від процентного ризику безпосередньо стосується таких похідних фінансових інструментів, як процентні ф’ючерси, опціони, свопи тощо.
Цей метод теж має певні недоліки, пов’язані зі складністю його застосування у довгостроковому періоді (через низьку ліквідність довгострокових похідних фінансових інструментів), а також із неможливістю врахування додаткових істотних ризиків, пов’язаних із використанням похідних інструментів.
Отже, для створення ефективної системи управління процентним ризиком банку, яка передбачає виявлення, кількісну оцінку, моніторинг та оптимальне збалансування окремих елементів і видів ризику, необхідно враховувати такі основні аспекти:
1. Аналіз процентного ризику банку. Це складний процес, який не може бути зведений до однієї методики чи набору формул. Зважаючи на зазначені вище позитивні й негативні властивості окремих методів оцінки процентного ризику, рекомендується:
- для загальної оцінки обсягів і тенденцій процентного ризику на короткострокових часових інтервалах застосовувати методи аналізу ґепу та дюрацій банку. При цьому модель управління ґепом доцільно використовувати для дослідження різних сценаріїв змін процентних ставок відносно статичних моделей розриву балансу банку, а модель управління дюраціями – для обліку ефекту зміни економічної вартості банку;
- з метою детальнішого якісного та кількісного дослідження процентного ризику (передусім базисного та ризику зміни кривої дохідності) доцільно використовувати метод моделювання;
- для управління та зниження ризику зменшення вартості ресурсів найприйнятнішим є метод хеджування процентного ризику на основі передачі його іншій стороні шляхом купівлі чи продажу похідних фінансових інструментів (процентних ф’ючерсів, опціонів, свопів, тощо);
2.Реалізація більшості методів аналізу і контролю процентного ризику неможлива без високоякісної автоматизованої банківської системи. В такому разі під її якістю розуміють не технічні можливості, а повноту і точність інформації, що міститься в ній;
3. Різні методи аналізу процентного ризику можуть давати різні результати. Керівництво банку має визначати методи, результати яких враховуватимуться при прийнятті рішень. Накопичення необхідної для аналізу інформації може бути трудомістким і стосуватися багатьох підрозділів банківської установи, тому її керівництво повинно подбати про призначення відповідальних за цю справу осіб;
4. Управління ризиком права вибору, а також процес контролю й обмеження загального процентного ризику полягає у розробці обґрунтованої системи лімітів і сублімітів, встановлених як відносно загального рівня процентних ризиків, так і за видами фінансових інструментів, за часом здійснення операцій, у розрізі філій, відділень тощо. Задокументоване визначення необхідного і достатнього набору лімітів, на нашу думку, дасть змогу ефективно обмежувати процентний ризик без значного послаблення гнучкості фінансової політики [16, 37].
Загалом мета управління процентними ризиками полягає в тому, щоб їх рівень відповідав встановленим банком лімітам, внутрішнім інструкціям та характеру діяльності банку навіть у тому випадку, коли процентні ставки змінюються. Банки повинні розробляти відповідні процедури, які давали б змогу підтримувати процентний ризик у межах лімітів або змінювати ліміти, які виявляються невідповідними. Система лімітів має діяти так, щоб усі позиції, котрі перевищують їх, були помітними для вищого керівництва банку.
Урахування в процесі розробки політики управління процентним ризиком викладених вище аспектів дасть змогу не тільки знизити ризикованість, але й підвищити ефективність діяльності українських банків.
Отже, основними способом захисту від процентного ризику є управління ним, так як позбавитись цілком від нього не можливо. Управління ризиком передбачає його дослідження, що включає метод гепу, метод дюрації, метод моделювання та хеджування.
Перед тим як підсумувати результати проведеного дослідження необхідно зазначити те, що банківська діяльність в Україні знаходиться сьогодні на етапі прогресивного розвитку. З’являються нові установи, а ті, що вже тривалий час присутні на ринку банківських послуг розширюють сфери своєї діяльності та нарощують свої активи. Банківська система України є однією з найстабільніших галузей в державі, яка з допомогою групи фінансових важелів здійснює вплив на будь-які економічні процеси, що відбуваються на ринку.
Одним за таких важелів впливу є відсоткові ставки на кредити і депозити. Зміна величини даних показників може підвищувати або знижувати попит та пропозицію на ринку. Однак, такий інструмент сам є підвладний певним економічним процесам як позитивним так і негативним.
В процесі написання даної курсової роботи було проведено дослідження диференціації відсоткових ставок, проаналізовано їх динаміку протягом останніх років, а також було виявлено фактори, які здійснюють вплив на зміну процентів за кредитно-депозитними операціями комерційних банків України.
Зокрема, слід зазначити, що відсоткові ставки банків формуються в більшій мірі під впливом попиту на кредитні продукти, а також дій конкурентних фінансових установ. Що ж до такого показника як облікова ставка НБУ, то зі зростанням попиту на кредити та рівня довіри населення до банківської системи його вплив відчутно зменшився. Адже на сьогодні банки в більшій мірі використовують кошти залучені від населення або суб’єктів господарювання. Облікова ставка слугує як неопосередкований регулюючий інструмент. Інфляція є сьогодні більш стабільнішою, а її незначні коливання перекриваються досить великою різницею між відсотками на кредити в національній валюті та її величиною.