Мир Знаний

Розвиток ринку страхових послуг в Україні (стр. 12 из 18)

Для клієнта, що уклав договір страхування, важливим є той факт, що страховик добровільно перестраховує прийняті ризики в солідних страхових або перестрахувальних компаніях. Адже при укладанні договору перестраховик зазвичай ретельно вивчає реальний стан справ перестрахувальника.

Крім того, якщо страхувальник має намір більш докладно вивчити майбутній перестрахувальний захист, йому необхідно звернути увагу на два моменти.

По-перше, процес перерозподілу частини страхової відповідальності за каналами перестрахування іноді може починатися ще до укладання договору прямого страхування, тобто на етапі проведення переговорів між страхувальником і страховиком (так зване попереднє розміщення ризику). У певних випадках, коли страхується великий ризик або особливо небезпечний об’єкт, це просто необхідно. Умови, на яких перестраховик згоден укласти договір перестрахування, можуть істотно позначитись на умовах прямого договору страхування. Здебільшого це стосується суми страхової премії, порядку її сплати, а також обов’язків клієнта.

По-друге, істотною умовою надійності перестрахувального захисту є правильний вибір перестраховиків, критеріями якого можуть слугувати:

· розмір статутного капіталу та інших власних засобів перестраховика;

· спеціалізація;

· платоспроможність і фінансова стійкість перестраховика;

· стан страхових резервів і їхнє розміщення;

· структура активів і рівень їхньої ліквідності;

· положення в рейтингах за різними показниками (зокрема, за надходженнями, виплатами, обсягом активів);

· репутація на перестрахувальному ринку;

· відомості про своєчасність виплат страхових відшкодувань за іншими договорами перестрахування;

· досвід роботи на ринку;

· персональний авторитет керівників і провідних спеціалістів;

· участь у великих перестрахувальних пулах;

· наявність зв’язків з міжнародними перестрахувальними організаціями;

· ступінь розвитку регіональної мережі представництв (для закордонних перестраховиків) тощо.

Важливим показником при перестрахуванні є розмір власного утримання страховика (тієї частини застрахованого ризику (частини страхової суми), зобов’язання за якою страховик залишає за собою, а іншу частину (понад власне утримання) передає в перестрахування або ретроцесію).

Чинниками, що впливають на розмір власного утримання, крім особистих засобів страховика, є також тип ризиків, прийнятих на страхування, їхня схильність до кумуляції, ймовірність настання страхового випадку, максимально можлива й найбільш імовірна величина передбачуваного збитку, регіональна специфіка, прийняті на даному ринку середні тарифи й ліміти відповідальності за кожним видом об’єктів тощо.

Визначення розміру власного утримання має важливе значення. Якщо він буде занадто великим, то при настанні вже одного – двох страхових випадків під сумнівом опиниться можливість функціонування всієї страхової компанії, їй доведеться відшукувати ресурси для покриття збитків. Якщо він буде встановлений на занадто низькому рівні, страховик необґрунтовано обмежить свої можливості щодо прийняття ризиків на страхування і, відповідно, збору страхових премій.

Однак слід пам’ятати, що страховик, який перестраховує майже 100% прийнятого ризику, залишаючи мінімальне власне утримання або не залишаючи його взагалі, навряд чи заслуговує на довіру. Це означає, що в нього не вистачає особистих засобів, і тому власне утримання, розмір якого за законом не може перевищувати 10% власних засобів, виходить невеликим (у цьому випадку страхувальнику необхідно замислитись, чи варто мати справу з фінансово неспроможним страховиком, оскільки існує небезпека, що він не матиме змоги швидко виплатити повну суму відшкодування, яку зможуть йому відшкодувати тільки перестраховики), або ж така позиція є продуманою політикою страховика, який заробляє гроші не на страхуванні як такому, а на одержанні перестрахувальної комісії, тобто фактично виступає як посередник на користь великих перестраховиків, зокрема закордонних (у цьому випадку для страхувальника, можливо, дешевше обійдуться послуги іншого страховика).

Загалом, на погляд страхувальників, участь їхніх страховиків у перестрахуванні забезпечує високу якість наданих страхових послуг, своєчасність і повноту відшкодування збитків. Перестрахування сприяє підвищенню надійності страховика, а отже, й довіри до нього його клієнтів.

Слід зазначити, що перестрахувальні відносини є договірними.

Договір перестрахування має низку специфічних рис, яких немає ні в торговельних, ні у фінансових, ні в інших договорах. Вони виникають із специфіки угоди перестрахування.

Договір перестрахування ґрунтується на двох основних принципах – відшкодування збитків і доброї волі.

Перший принцип передбачає обов’язок перестраховика під час настання страхового випадку виплатити перестрахувальнику відшкодування відповідно до частки своєї участі і тільки в тому випадку, якщо той виплатив належне страхове відшкодування страхувальнику.

Принцип доброї волі передбачає обов’язок перестрахувальника до укладення договору перестрахування надати перестраховику повну й достовірну інформацію про ризик, що перестраховується, а також інформувати його про всі зміни у ступені ризику впродовж усього терміну перестрахування. Порушення цього обов’язку може стати основою для відмови перестраховика від виплати своєї частки страхового відшкодування.

Німецьким перестраховикам не потрібно одержувати дозвіл на здійснення перестрахування. Цей факт є загально відомим. Часто відсутність обов’язку одержувати дозвіл сприймається як відсутність нагляду. Однак це твердження є невірним та потребує роз’яснень.


Висновки до другого розділу

Комплексний аналіз економічної природи, функцій та взаємодії суб’єктів страхового ринку, визначення сутності об’єктів страхування показав, що страховий ринок являє собою багаторівневу структуровану систему зі складним механізмом взаємодії його суб’єктів, на які спрямований страховий захист. Вивчення структури сучасного страхування, основних його форм і видів дозволяє виявити певні закономірності сучасного стану та тенденції розвитку страхового ринку, має велике значення для теорії й практики страхової справи.

Страховий ринок України зростає як за розміром, так і за складністю. Середньорічний темп зростання страхових премій протягом останніх трьох років склав 42%. Крім того багато було зроблено в сфері законодавства та регулювання, що сприяло прискоренню зростання сектора. Незважаючи на обнадійливий розвиток, страховий ринок все ще залишається слаборозвиненим та існує значна потреба в подальшому його вдосконаленні.

Ринок переважно працює з юридичними особами. Існує високе зосередження на страхуванні комерційної та промислової власності, що у 2006 році склало 76,9% всіх страхових премій. Страхові поліси переважно купуються іноземними інвесторами та великими міжнародними корпораціями, які працюють в Україні. В свою чергу, страхування фізичних осіб майже нерозвинене. В Україні відзначається низька страхова культура. Крім того, компанії інвестують незначні кошти в просвітницькій маркетинг та розвиток ринку індивідуальних страхових полісів. В результаті велика частина населення досі нічого не знає про концепцію та переваги страхування. Регуляторна та інституційна система страхового ринку була значно удосконалена.

Зростання основних показників діяльності страховиків за 2008 рік вказувало на збереження тенденцій щодо зростання ділової активності у порівнянні з 2007 роком. Проте у другій половині року темпи росту показників діяльності уповільнилися під впливом загальної фінансової кризи.

Комплексний аналіз міжнародного ринку страхування за такими макроекономічними показниками, як співвідношення обсягу страхової премії до валового внутрішнього продукту, сума страхової премії у розрахунку на душу населення, обсяг страхової премії у масштабах регіональних й міжнародного страхових ринків, свідчить про те, що страхування – важливий сектор національних економік. Акумульовані через страхування кошти є одним із головних джерел залучення великих інвестицій до національної економіки.

РОЗДІЛ 3 НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

3.1 Зарубіжний досвід функціонування страхових ринків

Комплексний, системний аналіз структури світового ринку страхування за макроекономічними показниками свідчить про нерівномірність його розвитку в різних регіонах світу. Наприклад, у 1995 році понад 59 % всіх страхових надходжень належало Японії та США, 29 % - державам Європейського Союзу, частка решти країн світу становила близько 12 %, у тому числі частка України – лише 0,01 %. Отже, на міжнародному страховому ринку домінують індустріально розвинені регіони Північної Америки, Європи та Японія, частка яких складає близько 90 % від загальної суми страхових платежів за всіма видами страхування. Високих темпів зростання за зазначеним показником (за всіма видами страхування, особливо за договорами по страхуванню життя) досягли Швейцарія та Франція – 39 % (49 % за договорами по страхуванню життя) та 31 % (38 %) відповідно. У країнах із ринковою економікою частка страхування складає до 12 % від валового внутрішнього продукту, тоді як в Україні цей показник менше 1 %. Проте найбільш швидко зростаючі страхові ринки становлять країни Азії і Латинської Америки та держави з перехідною економікою Центральної та Східної Європи.

Страхова справа в більшості країн світу розглядається як окрема галузь економічної діяльності, до якої входять різноманітні за формами власності організації-страховики. Співвідношення між державними й приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою та економічної політики держави. В багатьох країнах світу певне розповсюдження мають товариства взаємного страхування.