Мир Знаний

Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні (стр. 4 из 16)

- застава дебіторських рахунків;

- застава ліквідних векселів;

- застава депозитів, які знаходяться в тому ж банку (рахунки “Экскроу”);

- застава нерухомості;

- застава права володіння або вимоги;

- порука фізичної або юридичної особи.

Застосування вказаних видів застав обумовлено тим, що більшість юридичних осіб володіють хоча б одним із вказаних різновидів застави. З іншого боку, нормативно-правова база дозволяє банкам задовольняти позовні вимоги на дані види застав в найкоротші терміни, що є одним з важливих факторів зменшення рівня кредитного ризику.

У відповідності з діючим законодавством РФ розмір мінімального державного мита за розгляд майнового спору складає 5% від суми позову. Дані витрати повинні бути включені в вартість отриманої застави.

Крім того, реалізація застави здійснюється оптом і в найкоротші терміни, що зменшує вартість майна, що реалізується на 5-10%. При прийнятті в заставу нерухомості, обладнання, автомобілів вартість забезпечення повинна зрости від 10% до 20% в зв’язку з фізичним та можливим моральним зносом.

Крім суми основного боргу, застава розрахована також для покриття суми процентів, нарахованих на суму кредиту. Процентна ставка за використання кредитними продуктами, у великих російських банках досягає 25% і більше залежно від строку кредиту та інших умов. Тому, розмір застави повинен бути збільшений на процентну ставку по кредиту на 25%.

Таким чином, вартість забезпечення має, як мінімум, на 60% (5%+10%+20%+25) перевищувати суму отриманого кредиту.

Виходячи з вищевикладеного, нижче наводяться коефіцієнти для кожного виду забезпечення, на які збільшується вартість застави для повного покриття ризиків банку від проведення кредитної операції по відношенню до суми кредиту.


Таблиця 1.2.

Вид застави Коефіцієнт
застава товарно-матеріальних цінностей 1,5 –1,7
застава дебіторських рахунків 1,5 - 1,6
застава ліквідних векселів 1,3
застава депозитів 1,3
застава нерухомості 1,6 – 1,8
застава права володіння або вимоги 1,3
порука фізичної або юридичної особи 1,25

Як бачимо, найменше збільшення вартості застави відмічено по такому виду забезпечення як поручительство. Однак, це не означає, що поручительство є найліпшим видом застави. Навпаки, поручительство носить моральний характер для позичальника або для особи, яка поручилась за нього, і зобов’язує поручителя відповідати за виконання позичальником його зобов’язання.

Найбільший коефіцієнт наведений для застави нерухомості, бо крім загальних видатків, для оформлення даного виду забезпечення потрібна реєстрація договору застави в органах державної реєстрації операцій з нерухомим майном, в зв’язку з чим виплачуються відповідно мито та збори.

Крім отримання застави, для зменшення ризику банкам можна порекомендувати її страхування із зазначенням в договорі страхування вигодонабувачем банку-кредитора на повний строк дії кредитного договору і договору застави, що дозволить банку знизити ризик втрати забезпечення.

Таким чином, на думку російських спеціалістів, найліпшим забезпеченням є диверсифікація та поєднання різних видів застави, з обов’язковим страхуванням.

Вирішення другої проблеми (реалізація застави) в більшості випадків залежить від вірного оформлення договорів застави. Згідно ст..339 ЦК РФ встановлено, що в договорі застави повинні бути вказані предмет застави, його оцінка, сутність, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою. Аналіз судової практики показує, що недотримання будь-якої з цих вимог тягне визнання договору недійсним. Закон встановлює загальні вимоги стосовно того, що реалізація застави може бути здійснена за рішенням суду. В тому випадку, коли предметом застави являється нерухоме майно і сторони уклали договір, який передбачає реалізацію застави без звернення до суду, судове рішення не вимагається. Єдиною вимогою законодавства по даному договору є нотаріальне його посвідчення.

Також, згідно з ст. 409 ЦК РФ зобов’язання за кредитним договором припиняються шляхом укладення між сторонами договору про надання предмету застави у власність банку.

Іншим виключенням є перехід заставленого майна у власність банку, коли кредитний договір замінений іншим. Це означає здійснена новація (ст. 414 ЦК РФ). Новація передбачає виникнення між сторонами абсолютно нових правових відносин, що призводить до призупинення раніш існуючого зобов’язання.

Відповідно до ст. 357 ЦК РФ, заставодавцю при оформленні застави товарів в обороті надається право змінювати склад і натуральну форму заставленого майна при умові, що їх загальна сума не буде становити менше вказаної в договорі застави.

У відповідності з ЦУ РФ державній реєстрації підлягають тільки договори застави нерухомості. В зв’язку з цим реєстрація транспортних засобів є необов’язковою в ДАІ, що значно ускладнює шляхи встановлення пріоритету в ході реалізації.

Російське законодавство не допускає заставу житлових будинків та квартир, які являються державною або муніципальною власністю.

При іпотеці необхідно розрізняти два види застави:

- квартира (будинок), яка передана в заставу по кредиту, не пов’язаному з придбанням житлового будинку або квартири;

- квартира (будинок), який переданий в забезпечення повернення кредиту, отриманого для покупки або будівництва житлового будинку або квартири.

В першому випадку звернення стягнення на заставлений житловий будинок або квартиру та їх продаж не слугують підставою для виселення придбавачем цих об’єктів проживаючих в них заставодавця і членів родини, якщо ця квартира або будинок являють собою єдине місце для постійного проживання.

В другому випадку заставодавець і члени родини, які з ним проживають повинні після звернення стягнення на заставлене майно та його реалізації залишити протягом місяця займане житлове приміщення за першою вимогою нового власника. При цьому повинні виконуватися дві вимоги:

- об’єкти застави були передані за договором застави в забезпечення повернення кредиту,

- члени родини заставодавця, які проживають з ним, до укладення договору про іпотеку нотаріально посвідчили обов’язок залишити заставлений будинок або квартиру при зверненні стягнення на ці об’єкти.

Російським законодавством також передбачено, що обов’язковим пунктом в договорі застави повинно бути посилання на те, що право застави розповсюджується на отримані в результаті використання заставленого майна плоди, продукцію і доходи при прийнятті в заставу напівфабрикатів, які будуть використані в подальшому виробництві продукції.

Необхідно відзначити, що всі вище перелічені норми РФ практично ідентичні до Українського законодавства, але вони більше захищають фізичних осіб (заставодавців) ніж банки, що стримує кредитування цієї сфери і деякі норми, такі як необов’язкове реєстрування транспортних засобів та втручання податкових органів негативно впливають на кредитування юридичних та фізичних осіб.

РОЗДІЛ 2.

Основні форми забезпечення банківських кредитів в Україні і

механізм їх здійснення

Забезпечення виконання зобов’язань (англ. security/ensuring to perfomance obligations) - це традиційний інститут цивільного права. Такі способи виконання зобов’язань, як завдаток, неустойка, порука, застава у формі ручного закладу та іпотеки, були відомі ще за часів римського права. Необхідність їх використання пояснювалась тим, що кредитор мав істотний інтерес у тому, щоб бути впевненим у виконанні зобов’язань, і в тому, щоб забезпечити собі стягнення збитків, на відшкодування яких він має право у разі невиконання зобов’язання. Крім того, кредитор зацікавлений в тому, щоб спонукати боржника до своєчасного виконання під страхом невигідних для боржника наслідків у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.

В подальшому у зв’язку з трансформацією римського права інститут забезпечення виконання зобов’язань поширився в багатьох європейських країнах. З середини ХІХ ст. Він стає об’єктом дослідження російських, а згодом і радянських цивілістів.

В російському дореволюційному законодавстві і цивільно-правовій доктрині також виділялися відповідні способи забезпечення виконання зобов’язань. Визначаючи поняття “забезпечення зобов’язань”, радянські цивілісти наголошували на ролі, значенні і функціях, які вони відіграють у цивільному праві. Так, на приклад, К. Анненков відзначав: “Під забезпеченням слід розуміти засоби або способи, спрямовані на зміцнення зобов’язань, тобто на надання їм більшої вірності щодо отримання за ними задоволення кредитором”. Важливі положення про поняття забезпечення виконання зобов’язань сформульовані Д. І. Мейером. Способами забезпечення договорів він вважав вироблені юридичною практикою штучні прийоми для надання зобов’язальному праву як праву тільки на дії іншої особи, тієї твердості, якої йому бракує внаслідок його природи.

Г. Ф. Шерешеневич перш ніж перейти до розгляду окремих способів забезпечення зобов’язань вказував, що зобов’язання дає право вимагати, але не примушувати до виконання дії, обіцяної боржником. У юридичній літературі радянського періоду була розроблена концепція, суть якої полягає в такому:

1) соціалістичні зобов’язальні відносини в переважній більшості здійснюються добровільно;

2) у разі несправності боржника закон передбачає засоби спонукання (примушування) до виконання, до яких належать: примусове виконання зобов’язання, а також позов про відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання;

3) ці заходи спонукання є засобами загального характеру;

4) оскільки засоби загального характеру не у всіх випадках належним чином забезпечують інтереси кредитора, застосовуються додаткові забезпечувальні способи, які мають спеціальний характер.