Стан та напрями удосконалення первинного обліку оплати праці (стр. 3 из 8)

Надання інформації про вакансії

Закон України "Про зайнятість населення" від 01.03.91 р. № 803-ХІІ (ч. 4 ст. 20) зобов'язує роботодавців у певних випадках надавати центрам зайнятості інформацію про вільні робочі місця (вакансії). Відповідна форма затверджена наказом Мінпраці від 19.12.05 р. №420 і називається "Звіт про наявність вакансій" (ф. № 3-ПН). Як ви розумієте, саме поняття "вакансія" передбачає, що є якійсь список посад, в якому вона може виявитися. Таким є ШР.

Підіб'ємо підсумок

У нашому законодавстві немає прямої норми (норм), яка б ВИМАГАЛА від роботодавця затвердити ШР. Але обійтися без ШР складно через перелічені вище причини. Тому часто-густо ШР не тільки бажаний, але й необхідний.

Що стосується відповідальності, то ПРЯМОГО покарання (наслідків) за відсутність ШР також не передбачено. Щоправда, Мінпраці в листі від 27.06.07р. № 162/06/187-07 вбачає в цьому привід для застосування до посадових осіб роботодавця штрафу за ч. 1 ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення (у розмірі від 25 до 850 грн). Нам підхід міністерства не здається таким уже однозначним. Адже, повторимося, законодавство про працю не порушується. Водночас відсутність ШР може послужити причиною таких порушень. І тоді покарання буде цілком обґрунтованим.

Тому-то, як бачите, мати на підприємстві затверджений, ретельно продуманий ШР — насамперед в інтересах самого роботодавця.

ІІ. Організація первинного обліку розрахунків з оплати праці

2.1 Економічний зміст та завдання обліку розрахунків з оплати праці

Суб'єктами трудових відносин у сучасному суспільстві є держава, трудові колективи, окремі особи. Матеріальну основу та об'єкт відносин становлять праця, її умови і результати.

Сучасний етап переходу економіки України до ринку, що характеризується спадом виробництва і поглибленням кризових явищ в економіці, зниженням життєвого рівня населення, офіційним безробіттям та розладом фінансової системи, вимагає пошуку шляхів забезпечення високого рівня добробуту народу на основі раціональної організації оплати праці й створення достатньої кількості робочих місць, комплексного реформування всіх складових систем економічних відносин, включаючи відносини власності та присвоєння тощо. Усе це може бути досягнуто за умови створення належної системи обліку і контролю за витратами праці та її оплатою.

У процесі виробництва споживається жива та уречевлена праця. Уречевлена праця втілена в засоби виробництва (будівлі, машини, сировину, добрива, пальне, запасні частини тощо), які переносять свою вартість на вироблений продукт. Жива праця створює нову вартість, частина якої споживається самими працівниками і одержується у формі оплати праці. Питання оплати праці регулюється основними нормативними документами: Кодексом законів України про працю, Законом України "Про оплату праці" від 24.03.95 № 108/95-ВР, зі змінами і доповненнями; Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100, зі змінами і доповненнями; Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 11.12.95 № 323; Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 № 13-92 зі змінами і доповненнями; Законом України "Про відпустки" від 15.11.96. Згідно статті 8 Закону держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств всіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств монополістів згідно переліку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування прибутків працівників.

Нарахування, виплата та облік оплати праці мають проводити згідно з чинним законодавством нормативними та інструктивними матеріалами, які регулюють трудові відносини.

Облік праці та коштів на її оплату займає одне з важливих місць в бухгалтерському обліку на сільськогосподарських підприємствах. У складі виробничих витрат оплата праці складає від 15 до 35% всіх витрат і здійснює значний вплив їм формування фінансових результатів діяльності підприємства.

Під оплатою праці прийнято розуміти виражену в грошовому обчисленні певну частку праці працівників в суспільному продукті, яка надходить в особисте споживання.

Закон України "Про колективні договори та узгодження" регламентує сферу соціальне - трудових відносин, у тому числі з питань нормування й оплати праці, встановлення форм, систем, розмірів заробітної плати й інших видів виплат (доплат, надбавок, премій тощо), встановлення гарантій, компенсацій, пільг і умов регулювання фондів оплати праці. Колективний договір може передбачати й інші додаткові в порівнянні з чинним законодавством і угодами гарантії, соціальне — побутові пільги.

Підприємство за наявності фінансових можливостей згідно зі статтею 15 Закону "Про оплату праці" самостійно в колективному договорі визначає умови й оплату праці. При цьому визначаються форми та системи оплати праці своїх працівників, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови введення І розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з дотриманням норм, передбачених законодавством.

Оплата праці робітників тісно пов'язана з їх соціальним страхуванням, яке здійснює підприємство через обов'язкові відрахування до позабюджетних соціальних фондів. Тарифи страхових внесків до цих фондів для підприємств встановлюються в законодавчому порядку у відсотках до нарахованої заробітної плати.

Основними завданнями обліку праці та його оплати є:

> своєчасне і правильне обчислення заробітку кожному працівнику відповідно до виконаної роботи за обумовленими умовами оплати праці;

> точне обчислення податків та інших утримань з нарахованого заробітку, своєчасне їхнє перерахування за призначенням;

> забезпечення своєчасної виплати заробітної платні;

> правильне включення витрат на оплату праці і відрахувань на соціальні потреби в собівартість продукції (робіт, послуг);

> формування достовірної інформації з праці та її оплаті, необхідної для оперативного керівництва і складання звітності, а також для здійснення розрахунків з податковими органами та органами соціального страхування.

На основі даної інформації здійснюється контроль за використанням робочого часу на виробництві, упровадженням прогресивних методів оплати праці, дотриманням співвідношення між зростанням продуктивності праці і його оплатою, за рівнем витрат на оплату праці, використанням коштів, які направлені на споживання.

2.2 Види і форми оплати праці

В основу організації оплати праці на підприємствах покладено три взаємозв'язаних і взаємозалежних елементи: тарифну систему, нормування праці та форми оплати праці, Тарифна система складається з тарифних сіток, тарифних ставок, схеми посадових окладів. Під нормуванням праці розуміють норму часу на виконання роботи або норму виробітку за одиницю часу, чим визначається розцінка за працю та загальна сума заробітної плати.

Залежно від основної ознаки (кількості праці або часу) розрізняють дві форми оплати праці: відрядну, коли в основу розрахунку плати беруть кількість виконаної роботи і розцінку за її одиницю, та почасову, при якій згідно з тарифною ставкою за час роботи або окладом оплачують затрачений на підприємстві час. Кожна з цих форм має різновиди, пов'язані з матеріальними винагородами за кількісні та якісні, індивідуальні чи колективні показники або з результатами роботи (відрядно-преміальна, почасово-преміальна тощо).

Відрядна оплата має такі різновиди: пряма відрядна, відрядно-преміальна і акордно-преміальна, При першому виді оплати розцінки за одиницю продукції (роботи) є незмінними, а розмір заробітної плати залежить від виробітку (чим вищий він, тим вища й оплата, тобто в даному випадку спостерігається пряма залежність). Цю оплату праці застосовують в основному в промислових цехах сільськогосподарських підприємств, а також у будівництві.

При відрядно-преміальній оплаті поряд з оплатою за відрядними розцінками за обсяг виконаних робіт працівникам нараховують преміальні за виконання місячних, квартальних або річних виробничих завдань і встановлених норм виробітку. Таку систему оплати праці практикують у ремонтних майстернях, автопарку, а також у рослинництві й тих галузях тваринництва, де продукція надходить протягом року.

Суть акордно-преміальної оплати праці полягає в тому, що її нараховують за кінцевий результат виробництва продукції з урахуванням її кількості та якості. Протягом року працівникам сільськогосподарських підприємств видають аванс, обчислений за відрядними розцінками за обсяг виконаних робіт у рослинництві або кількість тварин, яких доглядають.

В умовах колективного підряду при безнарядній формі обліку праці аванс кожному працівникові нараховують залежно від кількості відпрацьованого ним часу та його кваліфікації. По закінченні збирання врожаю видають різницю між заробітною платою (оплатою праці), нарахованою за продукцію, та сумою виданого протягом року авансу. Доплату за продукцію розподіляють між працівниками виробничого підрозділу пропорційно до оплати праці, нарахованої протягом року за обсяг виконаних робіт.

При почасово-преміальній оплаті, крім посадових окладів (тарифних ставок), виплачують премії.

Розрізняють два види заробітної плати — основну і додаткову. Основну нараховують згідно із затраченою на підприємстві працею за час роботи, додаткову — за невідпрацьований час, який підлягає оплаті (час відпустки, виконання державних і громадських обов'язків тощо).