Смекни!
smekni.com

Формування мовленнєвого етикету молодших школярів (стр. 13 из 15)

Безперечно вчитель не може і не повинен вимагати однаково рівня опанування всіма формулами мовленнєвого етикету, що зустрічаються в шкільних підручниках: має діяти принцип частотності, доступності, відповідності можливостям мовця.

Згідно з експериментом, більшість учнів початкової школи мають середній рівень засвоєння мовленнєвого етикету. Запропонована нами методика роботи над мовленнєвим етикетом в початкових класах була випробувана у 3-му класі, де вчитель-класовод на уроках української мови читання окрім запланованих завдань додатково виконував з учнями деякі ігри та вправи з тих, що вказані в матеріалах дипломної роботи.

У процесі проведення експерименту стало очевидним, що уроки читання і рідної мови в 3 класі повинні проводитися із застосуванням роботи, спрямованих на свідоме сприйняття слова, що відіграє значну роль для розвитку мовлення учнів, а саме для розвитку мовленнєвого етикету учнів.

Застосування різних видів роботи над формуванням мовленнєвого етикету на уроках читання і рідної мови при проведенні експериментального дослідження сприяло підвищенню навчального і розвиваючого потенціалу уроків, їх ефективності в цілому.

Аналіз анкет і бесід, які проводились з вчителями, відвідування уроків показали, що вчителі часто добирають різні види робіт для формування мовленнєвого етикету, проте не завжди добре продумують їх доцільність саме на цьому етапі уроку і методику їх використання.

В експериментальному класі більше уваги приділялося роботі над формуванням мовленнєвого етикету. Такий підхід сприяв значній динаміці збільшення словникового запасу учнів 3-го класу. Спостерігались позитивні зміни у напрямку впорядкування лексичного ладу мовлення, у побудові речень, розширенні словникового запасу учнів, виразності мовлення, дикції.

Ми прагнули допомогти дітям навчитися вибирати висловлювання, щоб підходили в певній ситуації.

Емоційний аспект є засобом взаєморозуміння. Тому в мовленні повинна бути присутня емоційність, тобто вміння яскраво, з відповідним почуттям висловити своє ставлення правильно вживаючи відповідні слова.

В учнів, поряд зі змінами, які відбувалися в їхньому мовленні, спостерігається підвищення рівня вихованості, підвищився інтерес до навчання, розвиток творчої уяви, мислення, уяви, спостережливості.

До визначення результативності експериментального дослідження ми підійшли всебічно. Важливо було виявити рівень розвитку мовленнєвого етикету. У процесі проведення експерименту вчителі почали звертати більше уваги на вибір робіт, спрямованих на формування мовленнєвого етикету.

Відповідно до результатів експериментального дослідження можна зробити такі висновки:

• Застосування нових видів роботи над формуванням мовленнєвого етикету на уроках читання і рідної мови в початкових класах повинно бути добре продуманим, методично обґрунтованим, педагогічно 86

доцільним, проводитися систематично, із застосуванням творчого підходу до цього процесу.

• Робота над формуванням мовленнєвого етикету залежить від вчителя, від знань, вікових та психологічних особливостей певного класу, від творчих здібностей і підходів при підготовці уроків, а також від володіння вчителем арсеналом різноманітних методів і прийомів для досягнення поставленої мети.

• Розвивати мовленнєвий етикет учнів потрібно на всіх етапах уроку, тому що він займає вагоме місце у початкових класах. На основі

свідомого сприйняття слів учні вчаться зв’язно, логічно, точно, комплексно висловлювати свої думки.

Аналіз даних, отриманих в результаті експериментального дослідження, свідчить про ефективність використання різних видів роботи над розвитком мовленнєвого етикету учнів 3 класу на уроках рідної мови та читання.

Висновки

Людина - це суспільне єство, що не може жити поза громадою. Впродовж століть творилися норми поведінки людини в товаристві з іншими людьми. Інакше кажучи, бути ввічливим - значить дотримуватись правил пристойності, виявляти уважність, люб’язність, чемність. Міру вияву ввічливості в українській мові передає ціла низка слів на означення цього поняття: ґречний, чемний, шанобливий, обхідливий, приязний, поштивий, шляхетний, тощо.

Таким чином дотримуючись правил мовленнєвого етикету, ми „передусім засвідчуємо свою вихованість, шану і уважність до співрозмовника, привітність, приязнь, прихильність, доброзичливість, делікатність, тобто риси, віддавна притаманні нашому народу”.

Зрозуміло, що частотність використання згаданих етикетних формул неоднакова. Різноманітним є набір мовних виразів, якими послуговуються в тій чи іншій етикетній ситуації.

Як бачимо, протягом століть етикетні формули закономірно зазнали змін не лише в лексичному, а й у граматичному вимірах, про що переконливо свідчать їх варіанти.

Проте, традиційні етнічні стереотипи становлять основу сучасного спілкування, щоправда виступаючи системою етикетних норм та правил поведінки без їх колишньої морфологізації. Натомість посилюється акцент на загальнолюдських цінностях закріплення яких у свідомості людей можливе тільки через національні форми їх виявлення. Тож можна сподіватись, що по мірі відродження української нації відбуватиметься й оновлення тих рис, які віддавна були притаманні українцям, - гостинність, шанування, щиросердя.

І. Лафатер писав: „Хочеш бути розумним, навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і припинити розмову, коли нічого більше сказати".

Л. Костенко пише: „Заговори, щоб я тебе побачив"

Ці слова мають дуже глибокий зміст. Адже тільки культурна людина буде вітатись, вибачатись, дякувати, прощатись тощо.

Безперечно, ми хочемо бачити себе бездоганними, вдатними, приємними, товариськими, мати повагу й довіру людей. У досягненні бажаного неабияке значення мають психологічні уявлення про своє оточення і, зрозуміло, наші манери - знання нами етикету.

Отже, культура мови і культура поведінки, як дві рідні душі. Вони мають завжди бути поруч.

Сьогодні ми дедалі більше починаємо усвідомлювати себе частиною єдиного людства. Ми повертаємось у цивілізований світ. З чим прийдемо туди?

Наш обов’язок - звернутися до народного досвіду спілкування, відродити втрачене, узвичаїти призабуте, відкинути невластиве українській культурі спілкування, силоміць нав’язане нашому народові або бездумно перейняте чуже, брутальне. Адже за багатовікову історію наш народ виробив і відшліфував самобутню систему мовленнєвого етикету, що є феноменом і виразником його загальної культури.

І хоч ми сьогодні нарікаємо, що наш мовленнєвий етикет, культура, мораль підупали, однак мова наша, її скарби засвідчують: у минулому не так було.

Звичайно, перелічити всі форми мовленнєвого етикету в усіх життєвих ситуаціях важко. Проте, скориставшись ними, ми зможемо правильно поводитись в товаристві, зажити слави ґречної людини та само реалізуватися в спілкуванні з навколишніми. І хоч наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер, проте й досі неабияке значення має оволодіння „кодексом ввічливості" - адже через свою чемність ми нічого не втрачаємо, а навпаки примножуємо. А оскільки спочатку було слово, то ми віддали шану передусім мовленнєвому етикетові...

Список використаних джерел

1. Білоус М.П. „Заговори, щоб я тебе побачив" \ Антисуржик. - Львів, 1994. - 29, 30, 47 с.

2. Білоус М.П. „Мовленнєвий етикет українського народу” \ Мова і духовність нації: Тези доп. - 99 с.

3. Бабич Н.Д. „Основи культури мовлення". - Львів: Світ, 1990. - 231 с.

4. Плющ Н.П. „Формули ввічливості в системі українського мовного етикету" \ Українська мова і сучасність. - Київ., 1991. - 12, 15, 49 с.

5. Хмелевська О. „Мовленнєвий етикет та феномен культури” \ Матеріали студентів наукової конференції, присвяченої 170-річчя з Дня народження Ю. Федьковича. Філологічні науки. - Чернівці, 2004. - 10 с.

6. Бабич О. „Етикет і культура мовлення під час звертання" \ Початкова школа. - 2004. - №5. - 101 с.

7. Байбарак А.К., Топорков А.П. У истоков этикета: Єтнографіческие почерки. - Ленінград: Наука, 1990. - с.

8. Маковій Г. „Затоптаний цвіт". - к.: Укр. письменник, 1993. - 10 с.

9. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2003. - 21, 40 с. Бабич Н.Д. Сила мовленнєвого слова. - Чернівці, 1996. - 176.

10. Васильева А.Н. Основы культуры речи. - М.: Рус. яз., 1990. - 247 с.

11. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові. - К., 1984. - 160 с.

12. Вовкотруб Р. Робота над розвитком мовлення першокласників. \ Початкова школа. - 1999. - №11. - с.12 - 13.

13. Антонечко-Давидович Б. Як ми говоримо. - К., 1997. - 17 с.

14. Волощак М. Неправильно - правильно: Довідник з українського слововживання. - К., 2000. - 128 с.

15. Головин Б.Н. Основы культуры речи. - М.: Высш. школа, 1980. - 336 с.

16. Головин Б.Н. Основы теории речевой культуры: Уч. пособие. - Горький, 1977. - 64 с.

17. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник-довідник з культури української мови. - Львів, 1996 - 367 с.

18. Ильяш М.И. Основы культуры речи. Киев - Одесса „Вища школа”, 1984. - 178 с.

19. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. Вид.3-тє. - К., 1982. - 287с.

20. Колесникова Р. Культура мовлення - складова майстерності вчителя. // початкова школа. - 1991. - №11, - с.50 - 52.

21. Кошачевський С. Техніка мови. - К., 1963. - 22 с.

22. Крайнова Ж. Формування комунікативної компетентності молодших школярів на заняттях з рідної мови. // Початкова школа. - 2003. - №11,с.24 - 26.