Не забувай додати слово будь ласка, якщо просиш покликати кого-небудь до телефону: Покличте будь ласка, Віть. Треба вибачитися, якщо зачепив кого-небудь, штовхнув, щось кинув: Вибачте мені будь ласка; вибачте мені.
При цьому вчитель пояснює, що такі слова вимовляються лагідно, спокійно, з відтінком ласки у голосі. Оскільки ж в 1 класі вчаться користуватися паузою в процесі читання, мовлення, знайомляться із тими випадками, коли на місці розділового знака паузи не робиться, то й в роботі над вимовою „чарівних слів” паузам приділяється належна увага. Всі особливості постановки і знімання пауз у зв’язку з вимовою таких слів пояснює і практично відтворює сам учитель, потім включає й учнів у певні мовні ситуації, в яких вони практично користуються паузами і засвоюють випадки знімання їх.
Ви знаєте, - пояснює вчитель, - що на місці розділових знаків треба робити паузу. А слова будь ласка можуть виступати не тільки самі по собі, а й у реченні, тобто перед ними і після них можуть виступати ще й інші слова, як, наприклад: Візьміть, будь ласка книгу. Покличте, будь ласка, Вітю (приклади можна записати на дошці). В таких випадках слова будь ласка виділяються комами. Проте треба пам’ятати, що цю паузу при вимові таких слів з іншими, якщо вони створюють один мовний такт, не робимо.
Правильну вимову вчитель безпосередньо демонструє, зробивши перед цим позначки знімання пауз у реченнях:
Візьміть / будь ласка /, книгу.
Покличте / будь ласка /, Вітаю.
Можуть створюватись і такі мовленнєві ситуації, коли слова будь ласка в сполученні з іншими з одного боку не вимагають паузи, а після них обов’язково зробити її.
Переконуємо учнів у цьому яскравим прикладом. Можна записати на дошці тільки слова, що містять певне звертання і слова, що виявляють відповідь:
Дозвольте мені, будь ласка, сісти біля Вас.
Будь ласка, сідайте.
При цьому умову розкриваємо усно:
Подумайте, як ви будете вимовляти ці слова, враховуючи при цьому значення пауз в таких умовах. Хлопчики сидять на лавці. До них підходить ще один незнайомий і каже (читають перші слова на дошці), а ті відповідають (читають інші слова на дошці).
Добре треба осмислювати і практику вираження змісту мовленнєвої поведінки. Це значить, що висунуті правила і конкретизація їх за змістом мають проходити з таким застосуванням методів і прийомів, які б сприяли дітям глибоко усвідомити не тільки зміст поведінки і значення засобів виразності, але й результативність, тобто словесну дію, яка характеризує культуру мовленнєвих стосунків.
У першому класі робота над практичним вираженням змісту мовленнєвої поведінки проходить в основному за ініціативою вчителя у формах бесіди і співбесіди, прослуховування записів - зразків культури мовних стосунків, організація гри з розгорнутим діалогом, читання відповідних текстів. Тобто у 1 класі вчитель є сам прикладом мовленнєвого етикету, як зразок для наслідування, копіювання. Тому учні нерідко повторюють і помилки учителя.
У другому та третьому класах у таких формах роботи надається більшої ініціативи учням. Вони мають усвідомити такі правила: Вибачитися не забудь і тоді, коли тобі треба негайно звернутися і ти відкриваєш людину від справи або перебиваєш того, хто розмовляє: Вибачте, будь ласка, Маріє Іванівно, мені треба сказати... - І після дозволу дорослого говори, що тобі треба; Прокинувшись говори рідним Доброго ранку, а ввечері, лягаючи спати, - Спокійної ночі; Коли входиш до класу, привітайся спочатку з учителем, а потім не забудь привітатись з товаришами. Якщо твоя вчителька стоїть і розмовляє з іншими учителями не вітайся тільки з нею: Добрий день, Маріє Іванівно! Треба, звертаючись до всіх, чітко сказати Добрий день.
Вітатися треба зі всіма дорослими (нянею, вчителями, батьками), яких зустрічаєш перший раз у цей день. Треба привітатися із черговими по школі. Не забудь привітатися із знайомими, дорослими, якщо зустрінеш їх на вулиці. Ідучи зі школи, від друзів, з гостей, не забудь сказати До побачення. Вчитель пояснює залежність мовлення від того, з ким і де говоримо: з однією людиною чи багатьма; з якою метою - спілкування, повідомлення чи впливу.
У другому класі діти повинні засвоїти такі правила мовленнєвого етикету:
Будь ввічливим зі своїми товаришами: не давай їм прізвиськ та кличок, розмовляючи не кричи, не забувай говорити „Чарівні слова" (дякую, будь ласка та ін.), вітайся при зустрічі, прощайся коли ідеш додому.
Можна провести гру „Допоможи Незнайкові”.
1. На вулиці Незнайко зустрів дівчину-однокласницю. Вона йшла з магазину і несла важку сумку. Що повинен зробити Незнайко? (Хлопчик повинен сказати: „Дай, будь ласка, я тобі допоможу. Мені зовсім не важко”).
2. На багатолюдному перехресті стоїть бабуся, вона в нерішучості - не знає, як перейти вулицю. Що повинен сказати Незнайко? (Хлопчик повинен сказати: „Ходіть, будь ласка, зі мною. Я вас переведу”).
У другому класі учні вже знайомляться з логічним наголосом (без вживання терміна), його значення вчаться ним оперувати. Тому в роботі над культурою мовленнєвих стосунків йому приділяється особлива увага.
Вчитель пояснює, що. в залежності від умов висловлювання, одні і ті ж так звані „чарівні слова", „слова доброго тону” можуть набирати різного змісту, а відтворювання його залежатиме від того, яке слово ми наголосимо, виділимо.
Виконуючи такі вправи, школярі вчаться чути і розуміти значення підвищення та зниження голосу в середині і в кінці речення, пауз; пов’язувати особливості інтонації з порядком слів; оцінювати жести та гучність.
Вчитель просить згадати, про які „чарівні слова" йшла мова в першому та другому класах, запитує, чи всі діти навчилися користуватися ними, хто, коли і чому забуває про них.
Під час бесіди ні слова, ні фрази не слід вимовляти дуже голосно. Також негарно їх вимовляти дуже тихо. По-перше ваш співрозмовник може нічого не почути (ви не знаєте точно, чи добрий у нього слух), а по-друге, ті, хто стоять поруч можуть подумати, що ви хочете сповістити своєму співбесіднику щось таке, чого іншим чути не можна. Це може бути зрозумілим, як натяк та те, немов оточуючі вам заважають, що само по собі не пристойно. Щоб не говорив ваш співбесідник, ви зобов’язані вислухати чітко, не поспішаючи, не бурмотіти, не ковтати слова [41,36].
Далі діти розказують про себе і про своїх товаришів. Після висловів учнів педагог звертає увагу на те, що за добро треба платити добром, що треба поважати людей, їхню працю. Це дає можливість підвести дітей до думки, що недостатньо їхньої зовнішньої культури, потрібна культура внутрішня: глибока повага до людини та її праці.
У третьому класі діти повинні засвоїти, що у ввічливості проявляються ставлення до інших людей. Ввічлива людина не робить неприємностей іншим. Доцільно оформити пам’ятку для учнів у класі.
Треба бути ввічливим у словах, у тоні, в жестах, діях. Ввічливі слова (будь ласка, дякую), сказані грубим голосом, перестають бути ввічливими.
Ввічлива людина завжди вітається і прощається. Неввічливо не відповідати на привітання.
Якщо ти сидиш, а до кімнати зайшов дорослий, встань, щоб привітатись з ним.
Вітаючись, треба дивитися в обличчя тому, з ким вітаєшся.
Якщо до тебе звернувся дорослий, а ти сидиш, встань і розмовляй стоячи.
Ввічлива людина не відповідає на грубість грубістю. Ввічлива людина привітна і уважна до інших. Якщо її про щось запитують чи просять надати якусь допомогу, то завжди робить з охотою.
Бути ввічливим - означає бути людиною, а людиною бути важко. Давайте постараємось стати справжніми людьми.
Четвертий клас останній в початковій школі. Саме тоді вчитель пожинає плоди своєї праці. Якщо він добросовісно сіяв, то і пожне ще більше, як стверджує народна мудрість. Якщо в перших-третіх класах учні вчились ввічливим манерам, то в четвертому класі діти стають самостійними, ввічливими. Доцільно, щоб учні вивчили прислів’я: „Привітання бажане, відповідь до нього обов’язкова", „Розум і вихованість - брат і сестра” і под. Діти повинні пояснити, як вони розуміють дані прислів’я. Тобто в 4 класі вчитель тільки направляє дітей, виправляє неточності.
Мовлення - настільки невід’ємний компонент будь-якого людського колективу, що люди часто не помічають його особливостей, не задумуються над тим, як воно побудоване, як ним користуватися у різних життєвих ситуаціях. Звідси ілюзія, що нічого складного в мовленні немає і тому, отже, вивчення мовлення практично не потрібне, це свого роду заняття на дозвіллі.
За роки розбудови національної системи шкільної освіти відбулися докорінні зміни у розумінні її цілей і завдань. Стосовно читання у початковій школі за короткий час було створено новий зміст, який позбавлений від класової, відчуженої від потреб дитячого життя освіти.
Сучасний відбір творів відповідають потребам інтересам і пізнавальним можливостям дітей молодшого шкільного віку і водночас дозволяють ознайомити їх із різними жанровими формами. Щодо тематики читання відображає весь навколишній світ: людина, природа, держава, події сучасні і далекого минулого. Так, у творах різних жанрів діти читають про шкільне життя, людські взаємини, пригоди ровесників, родинні стосунки, батьківський дім і Батьківщину тощо. Помітне місце у кожному класі належить творам, у яких відображено красу і мудрість природи, її неповторність у різні пори року, ставлення людей до рослин і тварин [40,10].
Наскрізною темою є також тематика, твори якої розкривають дітям красу, багатство української мови.